Номер провадження: 11-кп/813/1218/23
Справа № 522/1823/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2
26.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04.04.2023 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в кримінальному провадженні №12020167500000536 від 25.10.2020 року, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Кагул, РМ, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.186, ч.4 ст.187 КК України;
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилась в м. Одеса, громадянки України, офіційно не працевлаштованої, не одруженої, з середньою освітою, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_4 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.186, ч.4 ст.187 КК України;
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який народився в м. Єреван Республіки Вірменія, громадянина Вірменії, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, маючого середню-спеціальну освіту, на території України зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_5 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_6 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.186, ч.4 ст.187 КК України,
встановив:
Приморським районним судом м. Одеси розглядається кримінальне провадження №12020167500000536 від 25.10.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК України.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.04.2023 року задоволено клопотання прокурора та, в порядку ст.331 КПК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , строком до 02.06.2023 року.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції послався на продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України: обвинувачений може вдатися до спроб переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності; перебуваючи на волі, може вчинити нові злочини. Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які б були перешкодою для продовження відносно ОСОБА_6 найсуворішого запобіжного заходу судом не встановлено. Крім того, суд вважав за необхідне не визначати розмір застави, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів із застосуванням насильства.
Не погоджуючись з ухвалою судузахисник ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_2 . Захисник посилається на те, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, не має на меті переховуватись від суду. Захисник звертає увагу, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, але судом фактично не здійснюється належний судовий розгляд, а лише розглядаються клопотання прокурора про продовження заходів забезпечення кримінального провадження.
Судовий розгляд проведений за відсутності обвинуваченого та захисника, які не заявляли клопотання про особисту участь під час розгляду поданої апеляційної скарги.
Прокурор, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до апеляційного суду не з'явився, клопотань про здійснення розгляду в його присутності не заявляв, а навпаки просив розглянути за його відсутності.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Колегія суддів вважає, що в умовах воєнного стану відсутня нагальна потреба очікувати на волевиявлення учасників судового розгляду бажання на прибуття до суду, оскільки це може становити загрозу для вказаних осіб.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.422-1 КПК, апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача; вивчивши доводи апеляційних скарг; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
З матеріалів судової справи вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 186, ч.4 ст. 187 КК України, які відносяться до категорії особливо тяжких, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до тринадцяти та п'ятнадцяти років, з конфіскацією майна.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тяжкістю покарання, яке може загрожувати ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, а також наявністю ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду та вдатися до вчинення інших злочинів.
Колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, а також продовження існування ризиків можливого переховування останнього від суду, та можливості вчинення інших злочинів, виправдовуютьпродовження застосування найсуворішого запобіжного заходу та дають апеляційному суду можливість дійти висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Посилання сторони захисту на відсутність ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.
Існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду заслуговує на увагу, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_6 може здійснити спроби переховування від суду, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, навіть з огляду на можливе призначення покарання, яке слід буде відбувати реально.
Крім того, апеляційний суд не бере до уваги доводи захисника щодо відсутності ризику можливого вчинення іншого злочину, та вважає, що обвинувачений, будучи 13.02.2020 року засудженим вироком Малиновського районного суду м. Одеси за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, після застосування до нього покарання з випробуванням, розуміючи, що вже проявив себе як особа, схильна до вчинення злочину, знов обґрунтовано обвинувачується у вчиненні низки корисливих злочинів із застосуванням насильствасіб.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Крім того, апеляційний суд враховує практику ЄСПЛ, в даному випадку п. 33 рішення у справі «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, де визначено, що небезпека ухилення від правосуддя не може вимірюватися тільки в залежності від суворості можливого покарання; вона повинна визначатися з урахуванням ряду інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки ухилення від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що це не може служити виправданням утримання під вартою. При цьому, необхідно врахувати характер обвинуваченого, його моральні якості, його кошти, зв'язку з державою, в якому він переслідувався за законом, і його міжнародні контакти.
Апеляційний суд враховує дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , зокрема: соціальний статус останнього у суспільстві, який відповідно до матеріалів провадження не проявлявся в активній громадській діяльності, а навпаки обвинувачується у вчиненні низки умисних злочинів, які були вчинені з корисливим мотивом групою осіб із застосуванням насильства.
Враховуючи зазначені обставини апеляційний суд вважає, що на теперішній час відсутні дані, які б могли переконати суд у тому, що будь-який інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечать його належну процесуальну поведінку.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та захисником апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування ОСОБА_6 під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу захисника на те, що під час розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого суду щодо вирішення питання про продовження запобіжного заходу, апеляційний суд позбавлений права вирішувати питання, які входять до компетенції апеляційного суду у разі розгляду апеляційної скарги на вирок суду, а тому доводи скарги захисника щодо порушення порядку підготовчого судового засідання та долучення матеріалів кримінального провадження, не є предметом перегляду апеляційним судом.
Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110). «Обвинувачення» для цілей п.1 ст. 6 може бути визначено як «офіційне повідомлення особі компетентним органом, в якому стверджується, що вона вчинила злочин», визначення, яке також відповідає перевірці того, чи «на становище підозрюваного це значно вплинуло» (див. згадуване вище рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 24, п. 46; рішення у справі «Фоті та інші проти Італії» (Foti and Others v. Italy) від 10 грудня 1982 року, серія A, № 56, п. 52). Що стосується закінчення «строку», в кримінальних справах період, на який поширюється дія п. 1 ст. 6, охоплює все провадження, про яке йдеться, включаючи апеляційне провадження (див. рішення у справі «Кеніґ проти Німеччини» ( Konig v.Germany) від 28 червня 1978 року, серія A, № 27, с. 33, п. 98).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04.04.2023 року, якою ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо розумності строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4