Номер провадження: 22-ц/813/1996/23
Справа № 498/25/21
Головуючий у першій інстанції Ткачук О. Л.
Доповідач Драгомерецький М. М.
04.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,
при секретарі: Павлючук Ю.В.,
за участю: представника ОСОБА_1 - адвоката Полякова О.О.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Новоборисівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про визнання права на земельну частку (пай) із земель, що підлягають розпаюванню, -
16 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Першотравневої сільської ради Великомихайлівського району Одеської області про визнання права на земельну частку (пай) із земель, що підлягають розпаюванню.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 02.09.1991 по 18.12.1999 позивач ОСОБА_1 був членом КСП «Нива», працював трактористом та був звільнений з посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 КзПП України.
У серпні 1995 році Указом Президента України було прийнято рішення провести розпаювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і кооперативам, у тому числі створеним на базі радгоспів. Порядок паювання земель було визначено Указом «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720/95 від 08 серпня 1995 року. На момент прийняття даного законодавчого акту, а саме в 1995 році, позивач звернувся до голови КСП «Нива» з питанням на якій підставі йому не було виділено земельну ділянку, адже він вважає, що має всі законні підстави для виділення земельного паю на місцевості, однак йому було необґрунтовано відмовлено в усній формі у виділенні земельного паю.
Посилаючись на вищезазначені обставини позивач звернувся до суду з даним позовом та просить визнати за ним право на земельну частку (пай) із земель колективної власності колишнього КСП «Нива», що знаходилось в с. Першотравеве Великомихайлівського району Одеської області.
Ухвалою суду від 08 лютого 2021 залучено до участі у справі правонаступника відповідача Першотравневої сільської ради Великомихайлівського району Одеської області - Новоборисівську сільську раду Роздільнянського району Одеської області.
Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 вересня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 вересня 2021 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Сторони по справі про розгляд справи сповіщались належним чином та завчасно про що свідчать рекомендовані повідомлення про отримання ними судових повісток.
Від відповідача Новоборисівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника. Також зазначили, що проти задоволення позовних вимог не заперечують.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомленого про дату судового засідання відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача та представника ОСОБА_1 - адвоката Полякова О.О., який підтримав доводи апеляційної скарги, й просив її задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Крім того, частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.
Об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об'єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є підприємство.
Статтею 1 Указу Президента України від 03.12.1999 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» передбачено здійснення заходів щодо реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності (далі - приватні формування).
Це право, гарантоване ч. 2 ст. 14 Конституції України, не може бути обмежено рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями.
Згідно із положеннями ч. ч. 9, 10 ст. 5 Земельного кодексу України (далі ЗК України) 1990 року, кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому ч. 6, 7 ст. 6 цього Кодексу.
Частинами 6, 7 ст. 6 ЗК України 1990 року передбачено, що при обчисленні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.
Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.
Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян (ч. 2 ст. 23 ЗК України 1990 року).
Відповідно до п. 17 Перехідних положень ЗК України від 25.10.2001 сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай). Також документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Пунктом 1 Указу Президента України від 08.08.1995 за №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»)
Згідно з вимогами ст. ст. 22, 23 ЗК України (у редакції від 22.06.1993) та Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах Колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання Колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.
Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови від 16.04.2004 за №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснив, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Отже, саме по собі не внесення особи до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, не може позбавити її права на земельну частку (пай).
При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Порядку паювання земель має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.
Отже, громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.
У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.
Матеріалами справи встановлено, що з 02.09.1991 по 18.12.1999 позивач ОСОБА_1 був членом КСП «Нива» та працював трактористом, що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 20.08.2000 (а.с. 9).
Відповідно до інформації архівного відділу Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області №А22/17 від 02.02.2021, протокол загальних зборів колгоспу КСП «Нива» про прийняття ОСОБА_1 в члени колгоспу та вихід із членів колгоспу, державний акт на право колективної власності КСП «Нива» відсутні.
Згідно листа Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області №01/01-46/1374 від 10.12.2020 ОСОБА_1 повідомлено, що архівним відділом було проглянуто усі протоколи загальних зборів та засідань правління колгоспу фонду №185 КСП «Нива» за 1991-1999 роки, де запитувані документи відсутні.
Відповідно до листа КУ «Трудовий архів Великомихайлівського району» Великомихайлівської районної ради Одеської області №ТА/21/18 від 08.12.2020, протоколи загальних зборів колгоспу (КСП) «Нива» про прийняття в члени колгоспу та про вихід із членів, державні акти на право колективної власності КСП «Нива» на землю та додатки до них (про членів КСП «Нива», довідки, підтверджуючі нормативно грошову оцінку вищезазначених земельних часток (паїв) на постійне зберігання від вищезазначеного господарства не надходили.
Згідно довідки Першотравневої сільської ради Великомихайлівського району Одеської області №675 від 27.10.2020 на території даної сільської ради є в наявності вільні земельні ділянки сільськогосподарського призначення для товарного виробництва, бувшого КСП «Нива».
Згідно інформації, наданої КУ «Трудовий архів Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району» 16.02.2021 за №ТА/21/154 на ухвалу суду від 21.01.2021, протоколи загальних зборів колгоспу КСП «Нива» про прийняття ОСОБА_1 в члени колгоспу та вихід із членів колгоспу, державні акти на право колективної власності КСП «Нива» на землю та додатки до них (Про членів КСП «Нива») на постійне зберігання не надходили.
Відповідно до інформації Роздільнянської районної державної адміністрації від 14.06.2021 №1176/1/12/01-37, наданої на ухвалу суду від 01.06.2021 щодо надання копії протоколу від 28.09.1991 №09 та протоколу від 11.04.2000 №05 загальних зборів колгоспу (КСП) «Нива», що знаходилось в с. Першотравневе Великомихайлівського району Одеської області, повідомлено, що запитувані документи на архівне зберігання не надходили.
З листа, наданого КУ «Трудовий архів Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району» 28.07.2021 за №ТА/21/528 вбачається, що згідно книг обліку трудового стажу і заробітку колгоспу «Нива» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно працював трактористом з 1991 по 1999 роки в колгоспі «Нива», який у 1992 році був реорганізований у колективне сільськогосподарське підприємство «Нива». Книги наказів прийняття та звільнення членів колгоспу на постійне зберігання не надходили.
Як зазначено в листі Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області №Ш-44101-11 від 13.05.2020, у виділенні ОСОБА_1 земельного паю з колективної власності відмовлено у зв'язку з тим, що повноваження районної державної адміністрації щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) виключені та рекомендовано звернутися до суду.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 в період з 02.09.1991 по 02.09.1991, станом на час складення списку громадян-членів КСП «Нива», який був додатком до Державного акта, був членом КСП «Нива», а тому виключення його зі списку, доданого до державного акту, не можна вважати правомірним.
Разом із цим, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що було пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки з моменту порушення прав ОСОБА_1 пройшло більше трьох років, а доказів, які вказували б на поважність причин пропуску строку позовної давності ним не наведено.
Статтями 263-264 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 вересня 2021 року є законним, обґрунтованим, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які позивач посилаються як на підставу своїх вимог.
Посилання в апеляційній скарзі на вимоги ст. 267 ЦПК України та на висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року в справі №6-116цс13, відповідно до яких суд за власною ініціативою не має права застосовувати позовну давність колегією суддів апеляційного суду не приймається до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР.
Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до положень статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до статей 71, 75 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.
Статтею 80 ЦК Української РСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Вказану позицію застосував Верховний Суд в постанові від 21 жовтня 2021 року в справі №508/64/19.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом лише в січні 2021 року, а право на позов в нього виникло ще у 1995 році, коли КСП «Нива» було передано державний акт про право колективної власності на землю, то трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 71 ЦК УРСР 1963 року, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому суд зобов'язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору. При цьому, жодних поважних причин, які б завадили позивачу своєчасно звернутися з вказаним позовом, не зазначено.
ОСОБА_1 зазначив, що своїм правом на земельну частку (пай) цікавився ще в 1995 році, коли він звертався до голови КСП «Нива» стосовно виділення йому земельної частки (паю) із земель, що підлягають розпаюванню, та йому було відмовлено в усному порядку. Однак, посилання на юридичну необізнаність не можуть визнатись поважною причиною пропуску строку позовної давності
Отже, доводи наведені у апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки з моменту порушення прав ОСОБА_1 пройшло більше трьох років, а доказів, які вказували б на поважність причин пропуску строку позовної давності ним не наведено.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено: 24 квітня 2023 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік