справа № 380/556/23
25 квітня 2023 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення коштів -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно не виплати належного позивачу грошового забезпечення у повній мірі за травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача 3187597,00 (три мільйони сто вісімдесят сім тисяч п'ятсот дев'яносто сім гривень) грн, з яких 187597 грн - невиплачене грошове забезпечення, 3000000 грн - моральна шкода.
В обґрунтування цього позову зазначив, що позивач приймав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та 13.05.2022 отримав вибухову травму, після чого позивач проходив лікування. Вказав, що відповідачем не повідомлено причин відсутності виплати грошового забезпечення за травень - липень 2022 року у повному розмірі. Так, військова частина НОМЕР_1 виплатила тільки частину належного позивачу грошового забезпечення за травень та червень 2022 р, а саме: доплати, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, а у липні 2022 року не виплачено вказаної доплати. Позивач не погоджується із такою бездіяльністю відповідача відтак звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 10.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив (вх. № 15571 від 08.03.2023) у якому проти позову заперечив. Зазначив, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Вказав, що відповідно до розпорядження міністра оборони № 912/з/29 від 23.06.2022, а саме у пункті 7 зазначено, що підставою для видання наказів щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн є довідка про поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську комісію в Збройних Силах України, затверджених наказом Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення під час захисту Батьківщини. Стверджує, що підставою для складення довідки є акт розслідування, проведений згідно з наказом командира військової частини. Відповідач вказав, що в конкретному випадку, службове розслідування про поранення військовослужбовця позивача за період травень - липень 2022 року не проводилося у зв'язку з відсутністю рапортів (повідомлень) командира підрозділу, в якому проходив військову службу позивач, а також відповідних записів в журналах бойових дій. Крім того, як повідомив відповідач, позивач не звертався до командування військової частини з проханням провести відповідне службове розслідування чи надання довідки про обставини травми, яка є основним документом, що дає підстави для здійснення виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 від 28.02.2022. Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити моральну шкоду в розмірі 3000000,00 грн зазначив, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок поведінки відповідача, яку позивач вважає протиправною. Крім того відповідач вказав, що позивачем не зазначено з яких міркувань від виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується, не підтвердив наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і діями відповідача. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 17801 від 16.03.2023) у якій вказав що підтвердженням того, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях, після чого проходив стаціонарне лікування та перебував у відпустці є документи, додані до адміністративного позову, насамперед, довідка військово-лікарської комісії від 01.06.2022 р., довідка військово-лікарської комісії від 01.09.2022; первинна медична картка (форма 100) від 13.05.2022, виписний (перевідний) епікриз № 1267, виписка із медичної карти стаціонарного хворого № 1451. Як зазначив представник позивача, зі змісту перелічених документів слідує, що позивач приймав безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в таких районах у період здійснення зазначених заходів; у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та перебував у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Тобто, позивач відносився до тієї категорії військовослужбовців, які повинні включатися до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень в розумінні постанови № 168. Вказав, що відповідач, фактично, вказує на те, що позивачу не виплачувалася додаткова винагорода, передбачена постановою № 168 через те, що не була дотримана вимога, вказана у п. 7 окремого розпорядження міністра оборони № 912/з/29 від 23.06.2022. Зазначив, що у відкритому доступі у мережі Інтернет, в тому числі на офіційних веб-сайтах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України немає такого нормативно-правового акту, на який посилається відповідач. За таких обставин, невідомо яким чином позивач повинен дотримуватись положень та процедур, закріплених у нормативно-правовому акті, з яким немає змоги ознайомитись. Просив задовольнити позов повністю.
Суд вивчив матеріали справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.
ОСОБА_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 № 7, на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022, зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення стрільцем стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти.
Виписним (перевідним) епікризом № 1367 від 28.05.2022 встановлено, що позивач з 14.05.2022 по 28.05.2022 перебував на лікуванні у стаціонарі у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 від 01.06.2022 № 1051, ОСОБА_1 , 1987 року народження, в/ч НОМЕР_1 , призваний у березні 2022 року Івано-Франківським МТЦК та СП, м. Івано-Франківськ, стрілець. Проведено медичний огляд військово-лікарською комісією при військовій частині НОМЕР_2 01.06.2022. Діагноз: вибухова травма (13.05.2022), закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, акубаротравма зі збереженням слухової функції, з тимчасовим порушенням функцій. Травма, так пов'язана з проходженням військової служби. Довідку про обставини травми не надав. На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб потребує відпустки за станом здоров'я на 30 (тридцять) календарних днів.
Згідно з випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 1451 неврологічного відділення комунального підприємства «Міська лікарня № 7» Запорізької міської ради, позивач знаходився у стаціонарі вищевказаного медичного закладу з 28.05.2022 по 01.06.2022. Встановлений діагноз: вибухова травма (13.05.2022), ЗЧМТ, струс головного мозку, акубаротравма із збереженою слуховою функцією, вертеброгенна любмагія, м'язово-технічний с-м, ст. нестійкої ремісії, хронічно-рецидивуючий перебіг, ДДУХ поперекового відділу (остеохондроз, деф. спондильоз).
Встановлений цією випискою також анамнез хвороби: захворів 13.05.2022 після отриманої вибухової травми під час виконання службових обов'язків. З 14.05.2022 по 28.05.2022 проводилось обстеження та лікування в А 3309 з позитивною динамікою. Для продовження лікування госпіталізований в н/в.
Довідкою військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_3 від 01.09.2022 № 2312 встановлено, що проведено медичний огляд позаштатною ВЛК 31.08.2022. Діагноз та постанова госпітальної військово-лікарської комісії при причинний зв'язок захворювання (травми, контузії, каліцтва): стан після лікування гонартрозу ІІ ступеню з вираженим больовим синдромом в правому колінному суглобі, розриву заднього рогу латерального меніску внаслідок травми медіального меніска (13.08.2022) правого колінного суглоба. Травма, так, пов'язана з проходженням військової служби (довідка про обставини травми не надана). На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб потребує відпустки за станом здоров'я на 30 календарних днів.
Листом № 1474/7/1318нт від 19.12.2022 відповідач повідомив представника позивача про те, виплату позивачу грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704. Надав довідку про обсяг виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення. Додатково повідомив про те, що наказом командира військової частини № 22-РС від 13.10.2022 у зв'язку з неповерненням військовослужбовця у місце проходження військової служби, солдата ОСОБА_1 зараховано в розпорядження на підставі п. 166 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, як особу, що самовільно залишила військову частину із застосування усіх правових наслідків. Також зазначено, що службове розслідування про поранення позивача не проводилося у зв'язку з відсутністю рапортів командира підрозділу, в якому проходив військову службу ОСОБА_1 , а також відповідних записів в журналі бойових дій. Повідомив, що в конкретному випадку відсутні правові підстави для видачі довідки про обставини травми.
Як слідує з довідки військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2022 № 1474/11/1590 про доходи ОСОБА_1 , позивачу у спірний період нараховувалося грошове забезпечення за спірний період у таких розмірах:
- за травень 2022 року: 14181,71 грн - нараховане грошове забезпечення; 46936,20 грн - додаткова винагорода;
- за червень 2022 року: 14285,91 грн - нараховане грошове забезпечення; 37000,00 грн - додаткова винагорода;
- за липень 2022 року - 0,00 грн нарахованого грошового забезпечення; 0,00 нарахованої додаткової винагороди.
Оскільки за спірний період відповідачем позивачу не нараховано та не виплачено у належному розмірі додаткової винагороди у зв'язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні та у відпустках за станом здоров'я внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), в редакції чинній станом на день отримання поранення позивачем, установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка”, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Абзацом 4 п. 1 Постанови № 168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
З аналізу наведених норм Постанови № 168 слідує встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.
При цьому, суд зауважує, що Постанова № 168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.
Суд констатує, що обидві вищевказані умови у даних спірних правовідносинах дотримані та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: довідкою ВЛК № 1051 від 01.06.2022, медичними виписками, направленнями на стаціонарне лікування та не заперечується відповідачем.
А отже, позивач має право на отримання збільшеної до 100000 гривень винагороди протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я.
Як встановлено судом, позивачу не нараховано та виплачено додаткову винагороду, збільшену до 100000 гривень, що є грубим порушенням його прав.
При цьому, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 , відповідач покликається на положення пункту 7 розпорядження Міністра оборони № 912/з/29 від 23.06.2022, відповідно до якого підставою для видання наказів щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн є довідка про поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську комісію в Збройних Силах України, затверджених наказом Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення під час захисту Батьківщини.
З цього приводу суд погоджується з доводами представника позивача про те, що такий нормативний акт відсутній у вільному доступі, тому ознайомитися з його положеннями неможливо.
Крім того, відповідач стверджує, що підставою для складення довідки згідно з вищевказаним розпорядженням Міністра оборони № 912/з/29 від 23.06.2022 є акт розслідування, проведений згідно з наказом командира військової частини. Відповідач вказав, що в конкретному випадку, службове розслідування про поранення військовослужбовця позивача за період травень - липень 2022 року не проводилося у зв'язку з відсутністю рапортів (повідомлень) командира підрозділу, в якому проходив військову службу позивач, а також відповідних записів в журналах бойових дій.
Суд критично оцінює такі доводи відповідача з огляду на те, що прийняття зазначеного відповідачем наказу, а також проведення службового розслідування за вказаних обставин є обов'язком саме відповідача та не може залежати від волевиявлення військовослужбовця, який проходить лікування внаслідок поранення, отриманого під час виконання бойового завдання щодо захисту Батьківщини.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не виплачено позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, за весь період його відпустки для лікування після поранення.
Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суду слід зважати на ефективність такого захисту.
Ця мета визначена в статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При вирішенні даної справи, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 13.05.2022 по 31.07.2022 та зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 13.05.2022 по 31.07.2022, з урахуванням виплачених сум.
Щодо стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000000 грн, зазначає таке.
Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Цю частину позовних вимог позивач мотивував загальними нормами законодавства.
Суд зауважує, що позивач не довів наявності безпосереднього причинного зв'язку такої шкоди із оскаржуваною бездіяльністю відповідача. Доказів на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди суду не надано.
Сам лише факт порушення прав не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.
Згідно із ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, відтак в силу приписів ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 13.05.2022 по 31.07.2022.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 13.05.2022 по 31.07.2022, з урахуванням виплачених сум.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Р.П. Качур