26 квітня 2023 року Київ № 320/15104/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.11.2021 у здійсненні перерахунку та виплати позивачці доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.10.2021 у відповідності до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок, донарахувати та виплатити позивачці доплату до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, проживаючій на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, за період з 01.10.2021 - у розмірі двох мінімальних заробітних плат у відповідності до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991, з урахуванням раніше сплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка є непрацюючою пенсіонеркою з 31.12.2014, що підтверджено копією пенсійного посвідчення та трудової книжки, та проживає в с. Кислівка Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, ураховуючи рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018, з 01.10.2021 має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ухвали від 23.11.2021 (суддя Терлецька О.О.) судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 № 82-р/ка було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Внаслідок автоматизованого розподілу 30.06.2022 матеріали справи були передані для розгляду судді Шевченко А.В.
Відповідно до ухвали суду від 06.07.2022 цю справу прийнято до провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом (частина друга статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України).
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав, наведених у відзиві. Окремо звернув увагу суду, що позивачка з 16.12.2015 є працюючою пенсіонеркою. Із заявою про переведення в категорію непрацюючих позивачка до Управління не зверталась.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .
У відповідності до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 23.07.2008, позивачка є пенсіонеркою та отримує пенсію за віком.
Судом установлено, що позивачка з 23.09.2021 зареєстрована та проживає в с. Кислівка Білоцерківського (колишній Таращанський) району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі, встановленому законом.
Позивачка зазначає, що з 31.12.2014 є непрацюючою пенсіонеркою, про що свідчить копія трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.09.2014.
До позовної заяви позивачкою було надано копію вказаної трудової книжки на одному аркуші зі сторінками 1, 4 та 5. Решту сторінок трудової книжки, у т.ч. незаповнених, позивачка з невідомих причин суду не надала.
У жовтня 2021 року позивачка звернулась до відповідача із заявою (зареєстрована 11.10.2021 за № 19416/К-1000-21), в якій просила здійснити перерахунок та виплатити підвищення (доплату) до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.
У відповідь на заяву позивачки відповідач листом від 09.11.2021 № 12054-19416/К-02/8-1000/21 повідомив про відсутність підстав для проведення нарахування та виплати доплати до пенсії у відповідності до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погоджуючись із відмовою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.11.2021 у здійсненні перерахунку та виплати доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.10.2021 у відповідності до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991, з урахуванням раніше виплачених сум, позивачка звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.
Закон України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: « 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. 2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. 3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28.12.2014 прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016, і, яким включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже суд уважає, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивачки на отримання підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Щодо розміру підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, суд ураховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, де суд дійшов до висновку про те, що рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Саме тому, з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, що діяла до 01.01.2015 у частині, яка не змінена Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 у позовній заяві зазначила, що вона, як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 має право на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вирішуючи спірні правовідносини в частині наявності у позивачки права на отримання передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підвищення до пенсії, суд зазначає таке.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з його преамбулою, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», цей закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних із нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Таким чином, зміст зазначених норм свідчить, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» регулює суспільні відносини щодо захисту соціальних прав саме осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відтак, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пільги, компенсації та гарантій, у тому числі й компенсація у вигляді підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, визначена статтею 39 цього Закону, надаються саме громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Зі змісту статті 19 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» убачається, що компенсації та пільги, встановлені в даному розділі, стосуються всіх громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій.
Конституційний Суд України у рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 зазначив, що необхідність забезпечення належного рівня соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей. В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій. Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Таким чином, встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Конституції України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди саме вказаній категорії громадян - громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Статтею 9 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Згідно зі статтею 65 Закону № 796-ХІІ, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Відтак, суд зазначає, що умовами за одночасної наявності яких, особа набуває права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є:
- належність особи до категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме наявність у неї статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, який підтверджений відповідним посвідченням;
- проживання особи в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, розташований на територіях радіоактивного забруднення;
- наявність у особи статусу непрацюючого пенсіонера.
Разом із тим, відповідного посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» чи посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи», яке б підтверджувало наявність відповідного статусу та наявність права на користування пільгами та компенсаціями, передбаченими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивачка до суду не надала.
Отже належними та допустимими доказами позивачка не підтвердила наявності у неї статусу особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, відповідного посвідчення суду не наддала. Натомість із розрахунків пенсії (дата розрахунку 11.10.2021, 09.11.2021) судом установлено, що у графі «Особливості» зазначено «ІV кат. - потерпілі. Зона посиленого радіоекологічного контролю. Призначення за рішенням суду».
Суд наголошує, що наявність статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи є обов'язковою умовою для нарахування та виплати спірного щомісячного підвищення до пенсії.
Окремо суд звертає увагу на таке.
Як зазначала позивачка у позові, із 31.12.2014 вона є непрацюючою пенсіонеркою, на підтвердження чого надала копію трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.09.2014.
Дослідивши копію вказаної трудової книжки, судом установлено, що цей документ подано на одному аркуші зі сторінками 1, 4 та 5. Решту копій сторінок трудової книжки, у т.ч. незаповнених, позивачка з невідомих причин суду не надала.
При цьому суд погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, що позивачка не є непрацюючою пенсіонеркою, оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджено, що позивачка працює з 16.12.2015, що підтверджено розпорядженням 139784 від 29.03.2016, перерахунками пенсії (дата розрахунку 11.10.2021 та 09.11.2021), відповідно до яких в графі «дата перерахунку, вік, ознака роботи» значиться така інформація: « 29.09.2021, 63 р. 3 м. 27 дн., працює» (розрахунок від 11.10.2021); у графі «дата перерахунку, вік, ознака роботи» значиться така інформація: « 05.11.2021, 63 р. 5 м. 3 дн., працює» (розрахунок від 09.11.2021).
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд наголошує, що як наявність статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, так і факт того, що особа є непрацюючим пенсіонером, є обов'язковими умовами для нарахування та виплати спірного щомісячного підвищення до пенсії.
Як установлено судом та не спростовано позивачкою, ОСОБА_1 не є непрацюючою пенсіонеркою, у зв'язку із чим позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем було доведено належними та допустимими доказами факт того, що станом на 16.12.2015 позивачка є працюючою пенсіонеркою, у той час як доводи позивачки про те, що вона з 31.12.2014 підтверджені лише частково, а саме записом № 8 у її трудовій книжці.
Натомість за відсутності інших сторінок трудової книжки не можливо установити факт того, що позивачка після 31.12.2014 не була працевлаштована.
Крім того матеріалами справи підтверджено, що станом на 16.12.2015 позивачка є працюючою пенсіонеркою, а станом на день проведення перерахунків пенсії позивачки як 11.10.2021, так і 09.11.2021, установлено факт того, що позивачка працює.
Під час розгляду справи позивачка не спростувала доводів відповідача в частині того, що вона є працюючою пенсіонеркою з 16.12.2015. При цьому з відзивом на позовну заяву та доданими до нього документами позивачка ознайомлена, оскільки їх було надіслано на її адресу, про що свідчить оригінал фіскального чеку від 07.12.2021 про надіслання ОСОБА_1 відзиву з додатками рекомендованим листом 0910711211787.
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на зазначене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами в їх сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.