Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/299/23 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 115 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
20.04.2023 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2023 року, якою обвинуваченому
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Олександрія Кіровоградської області, громадянину України, що не працює, не одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, починаючи з 13.40 год. 11.04.2023 року по 11.40 год. 09.06.2023 року включно, без визначення розміру застави,
У провадженні Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області перебуває кримінальне провадження № 12017120070001202 від 02 травня 2017 року стосовно ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.4 ч.2 ст.115 КК України.
Під час судового засідання у вказаному кримінальному провадженні процесуальний прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 вказуючи про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні даного кримінального правопорушення та ризиків, передбачених п.п. 1, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а також неможливістю застосування інших запобіжних заходів не пов'язаних з триманням під вартою.
Ухвалою Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2023 року обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Рішення суду мотивовано, тим, що ОСОБА_8 вчинив умисний особливо тяжкий злочин, неодружений, не має міцних соціальних зв'язків, зареєстрований на тимчасово окупованій території України, а також те, що обвинувачений ОСОБА_8 може переховуватися від суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить змінити ухвалу суду першої інстанції застосувавши до його підзахисного запобіжний захід у виді домашнього арешту з електронними засобами контролю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судовий розгляд кримінального провадження триває 6 років. Судом не виконується вимоги ст. 17 та ст.. 318 КПК України щодо строків розгляду кримінального провадження.
У' клопотанні перераховується процесуальні документи кримінального провадження і жодного натяку не робить щодо наявності у прокурора оперативної або іншої інформації щодо намірів порушення покладених обов'язків чи ризиків, визначених ст. 177 КПК України.
У клопотанні є тільки непідтверджені фантазії прокурора.
В судовому засіданні допитані всі свідки та потерпілі, а тому посилання на те що обвинувачений буде впливати на них безпідставне.
Розумні строки судового розгляду згідно визначення ст.,318 КПК України вже давно вичерпані. Судовий розгляд проводиться повільно з причин відсутності доказової бази та затягування розгляду кримінального провадження з вини сторони обвинувачення.
Обвинувачений ОСОБА_9 має постійне місце реєстрації що зазначено у матеріалах кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, захисника ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали клопотання, які надійшли на електронну адресу апеляційного суду і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.4 ч.2 ст.115 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до клопотання доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ОСОБА_8 міг вчинити інкриміновані йому кримінальні правопорушення.
В той же час, колегія суддів враховує, що фактичні обставини справи в апеляційній скарзі не оскаржуються.
Про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2. ч.3 ч. 4 ст.185 КК України свідчать, зокрема: показання свідків ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , протоколами огляду місця події від 02.05.2017 року та від 03.05.2017 року, протоколом огляду трупа від 03.05.2017 року, рапортом о/у ВКП від 03.05.2017 року; протоколом затримання від 03.05.2017 року та іншими доказами. Окрім цього, обставини, зазначені у повідомлення про підозру, частково визнаються самим ОСОБА_8 .
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_8 до вчинення злочинів, що пред'явлені в обвинуваченні, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Тобто, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_8 встановив наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. За таких підстав, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_15 на особисту свободу.
Доводи захисника ОСОБА_8 про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому колегією суддів не можу бити враховано.
Тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_8 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду, незаконного впливу на свідків, вчинення нових кримінальних правопорушень. Крім того, обвинувачений під час зміни запобіжного заходу в минулий раз не дотримався покладених на нього обов'язків та з метою уникнення від суду такримінальної відповідальності намагався виїхати на непідконтрольну територію автономної республіки Крим, де був затриманий українськими прикордонниками.
Санкція статті закону за вчинення злочину у якому обвинувачується ОСОБА_8 , передбачає покарання у виді довічного позбавлення волі.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі « Московенко проти України», «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від органу досудового розслідування та/або суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Про наявність ризиків свідчить те, що ОСОБА_8 офіційно не працює, не одружений, не має офіційно на утриманні дітей, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби на переховування від органів досудового розслідування.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків, потерпілого, та родичів потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, дослідження їх судом та оцінки цих доказів в нарадчій кімнаті.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 може знати свідків та може намагатися здійснити на них вплив, а тому є вагомі підстави вважати, що у разі застосування до нього альтернативного по відношенню до тримання під вартою запобіжного заходу, не пов'язаного з виключними запобіжниками у комунікації та його переміщеннях, останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ними раніше показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого
ОСОБА_8 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке вчинив останній є тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень захисника про те, що до ОСОБА_8 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
Також, не можуть бути враховані доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_8 про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки останній проживає без реєстрації та в матеріалах справи відсутні письмові зобов'язання про можливість належного виконання такого запобіжного заходу.
Крім того, інкриміноване кримінальне правопорушення є умисними, особливо тяжкими та посягає на найвищу цінність - життя людини, суддя приходить до висновку, що інші, більш м'які запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого. При цьому, суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Необхідно зазначити про те, що у ОСОБА_8 не має в поведінці стримуючих факторів. Крім того, обвинувачений хоч і не судимий, проте не має законного джерела доходу, засобів до існування та може продовжити злочинну діяльність.
В той же час, у справі наявна реальна можливість обвинуваченого ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.
З цих же підстав колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить виконанням підозрюваним процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, ризики передбачені п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не вичерпались і будуть продовжувати мати місце. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт.
Крім того при обранні первинного запобіжного заходу судом було визначено розмір застави, який обвинувачений або його близькі може сплатити, що буде достатнім стримуючим фактором для уникнення вищезазначених ризиків.
А тому, належна поведінка ОСОБА_8 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, намагатися переховуватися в іншій країні, вчиняти нові кримінальні правопорушення.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 необхідно залишити без задоволення, ухвалу Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2023 року необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2023 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, починаючи з 13.40 год. 11.04.2023 року по 11.40 год. 09.06.2023 року включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4