24 квітня 2023 року ЛуцькСправа № 140/2241/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Димарчук Т.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Боратинської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Боратинської сільської ради (відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №14/29 від 23.12.2022 про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га; зобов'язання надати дозвіл відповідно до заяви від 20.10.2021 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, розташованої біля с. Промінь Боратинської ОТГ Луцького району.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.10.2021 позивач звернувся із заявою до Боратинської сільської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для особистого селянського господарства на території Боратинської ОТГ біля с. Промінь, проте 10.12.2021 відповідачем прийнято рішення №10/331 про відмову в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.00 га для особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Боратинської ОТГ с. Промінь, у зв'язку із належністю земель, зазначених у графічних матеріалах до території зони відпочинку, згідно генерального плану.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся із позовом до Волинського окружного адміністративного суду, який рішенням від 07.07.2022 у справі №140/3643/22 позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано рішення Боратинської сільської ради №10/331 від 10.12.2021 про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Боратинської ОТГ біля с. Промінь; зобов'язано Боратинську сільську раду на засіданні чергової сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.10.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Боратинської ОТГ біля с. Промінь, та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
На виконання зазначеного рішення суду Боратинська сільська рада прийняла рішення від 23.12.2022 №14/29, яким відмовила у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, на підставі підпункту 5 пункту 27 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України.
Позивач вважає таке рішення протиправним та необґрунтованим, оскільки воно суперечить вимогам статті 118 Земельного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а відтак з метою захисту своїх прав та інтересів звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
З наведених підстав просить позовні вимоги задовольнити, а також відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановити судовий контроль за виконанням рішення та зобов'язати Боратинську сільську раду подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 21.02.2023 відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини другої, четвертої статті 262 КАС України.
У відзиві на позовну заяву №302/1.19/2-23 від 15.03.2023 відповідач просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Боратинською сільською радою з урахуванням положень підпункту 5 пункту 27 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України та компетенції, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.07.2022 у справі №140/3643/22 здійснено повторний розгляд заяви позивача та прийнято вмотивоване рішення від 23.12.2022 №14/29 “Про повторний розгляд заяв ОСОБА_1 від 20.10.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яким правомірно відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, оскільки зазначені повноваження органу місцевого самоврядування є обмеженими в умовах правового режиму воєнного стану.
У відповіді на відзив від 16.03.2023 позивач звертає увагу на недотримання відповідачем пункту 7 статті 118 Земельного кодексу України при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням того, що заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою подано ним 20.10.2021, тобто до запровадження воєнного стану.
Також від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, в яких позивач просить стягнути з відповідача на його користь понесені витрати на правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн.
У поданих запереченнях на відповідь на відзив Боратинська сільська рада просить відмовити у задоволенні позову, оскільки в умовах введення на території України воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, в тому числі щодо безоплатного отримання земельної ділянки із земель комунальної власності.
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 20.10.2021 позивач подав заяву до Боратинської сільської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.00 га для особистого селянського господарства біля с. Промінь Боратинської ОТГ з долученням усіх необхідних документів (а.с. 10)
10.12.2021 рішенням Боратинської сільської ради восьмого скликання №10/331 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у зв'язку із належністю земель, зазначених у графічних матеріалах до території зон відпочинку, згідно генерального плану (а.с. 20).
Не погодившись з таким рішенням органу місцевого самоврядування, позивач звернувся із позовом до Волинського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 07.07.2022 у справі №140/3643/22 позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано рішення Боратинської сільської ради №10/331 від 10.12.2021 про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Боратинської ОТГ біля с. Промінь; зобов'язано Боратинську сільську раду на засіданні чергової сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.10.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Боратинської ОТГ біля с. Промінь, та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом (а.с.14-19).
23.12.2022 на виконання вищевказаного рішення суду Боратинська сільська рада прийняла рішення №14/29 “Про повторний розгляд заяв ОСОБА_1 від 20.10.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Боратинської ОТГ біля с. Промінь, відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 07.07.2022 у справі №140/3643/22”, яким відмовила позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, на підставі підпункту 5 пункту 27 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України (а.с.21).
Не погоджуючись із цим рішенням, позивач звернувся до суду.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вимогами ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада у межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.
Частиною 1 статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.
Спеціальним законом, що регулює земельні правовідносини в Україні, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України).
Відповідно до пунктів “а” і “б” ч. 1 ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Положеннями ч. 3 ст. 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до пункту б ч.1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.
Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
При цьому, згідно пункту “б” частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.
Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з частиною першою ст. 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Згідно з частиною шостою цієї ж статті, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
За змістом частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
При цьому частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз цієї норми свідчить, що обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Вказаний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №420/1665/19.
Відповідно до п. п. 5 п. 1 ч. 1 Закону України від 24.03.2022 №2145-ХІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану” (далі - Закон №2145-XI) (Закон набув чинності з 07.04.2022) до Розділу X “Перехідні положення” Земельного кодексу України внесено зміни, доповнено пунктами 27 і 28 такого змісту, відповідно до п. 27 під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення суду Боратинська сільська рада прийняла рішення від 23.12.2022 №14/29 “ Про повторний розгляд заяв ОСОБА_1 від 20.10.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Боратинської ОТГ біля с. Промінь, відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 07.07.2022 у справі №140/3643/22”, яким відмовила позивачу4 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, на підставі підпункту 5 пункту 27 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України.
Суд звертає увагу, що до доданих до заяви позивача документів відповідач в оскаржуваному рішенні зауважень не зазначив, як і не зазначив підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за спірною земельною ділянкою, визначених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
З урахуванням вищенаведених положень ч. 7 ст. 118 ЗК України суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України в разі прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.
При цьому суд зазначає, що перевірка відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів та нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, належить до повноважень відповідача, у зв'язку з чим відповідач може прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування або у власність або про відмову у наданні такого дозволу, якщо на підставі такої перевірки буде виявлено невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Виходячи з позиції відповідача, суд зауважує, що останнім не надано документів, які б підтверджували, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.07.2022 №140/3643/22 була проведена така перевірка, відповідно до результатів якої встановлено невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно, суд констатує, що до справи відповідачем, на дотримання положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, не надано доказів прийняття спірної відмови саме з підстав, визначених вказаною нормою чинного земельного законодавства, зокрема, невідповідності місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вказана позиція суду узгоджується із аналогічною правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Посилання відповідача на підпункт 5 пункту 27 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України суд не вважає обґрунтованими з огляду на наступне.
Позивач звернувся із заявою до Боратинської сільської ради щодо бажаної земельної ділянки 20.10.2021.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на положення Закону України від 24.03.2022 №2145-ХІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану”, яким доповнено Розділ Х Перехідних положень Земельного кодексу п. 27, що містить заборону надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі під час дії воєнного стану на території України, оскільки відповідач повинен був розглянути клопотання позивача від 20.10.2021 з дотриманням строків та порядку, визначеного ст. 118 ЗК України.
Положення вказаного Закону №2145-ХІ набрали чинності та підлягали застосуванню саме з дня набрання ним чинності з 07.04.2022, останні не містять зворотної дії в часі, та суд зауважує для відповідача, що вказаний Закон може бути застосований в тих випадках коли існують підстави для обмеження особи у праві на наданні дозволу на розробку проекту землеустрою саме під час дії воєнного стану та до оголошення його закінчення, та саме обмеження у наданні дозволу на розробку спірного проекту, а не як підстава для відмови у такому, оскільки підстава для такої відмови визначена ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на норми Закону №2145-XI та приходить до висновку, що спірне рішення по справі не відповідає положенням ч. 2 ст. 2 КАС України, оскільки не містить підстав відмови, які чітко визначені ст. 118 Земельного кодексу України, тобто прийнято без дотримання положень вказаної статті, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства суд зазначає наступне.
Частиною третьою статті 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до абз. 2 частини третьої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно. Виходячи з принципу "належного врядування", суб'єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.
Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №819/654/17; від 15.06.2021 у справі №823/106/18.
Також Верховний Суд зауважив, що адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №815/3799/17, від 21.08.2018 у справі № 810/3393/17.
Суд також наголошує, що у зв'язку з розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022, який затверджений Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” від 22.05.2022 №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, який затверджений Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” від 15.08.2022 № 2500-IX, продовжено з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб.
Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022, який затверджений Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” від 16.11.2022 № 2738-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 06.02.2023№58/2023 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України “Про правовий режим воєнного стану” від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII), та який продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з частиною другою ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
В той же час, право на землю передбачене ст. 14 Конституції України. Відповідно, таке право може бути обмежене в умовах воєнного стану.
Законом України від 24.03.2022 № 2145-XI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану”, який набрав чинності 07.04.2022, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.
Так, вказаним законом розділ X “Перехідні положення” Земельного кодексу України доповнено підпунктом 5 пункту 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч.4 ст.378 КАС України).
Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 378 КАС України).
При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30.01.2020 у справі №819/150/17).
Загальновідомою є обставина введення Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації. Воєнний стан триває і станом на час апеляційного перегляду.
Законом України від 24.03.2022 № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07.04.2022, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема, до Земельного кодексу України.
Вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням особливостей, визначених, зокрема, у підпункті 5 пункту 27, де вказано, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації під час дії воєнного стану забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності та надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земель.
Зі змісту прохальної частини позовної заяви позивач просить відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення воєнного стану.
Суд звертає увагу, що резолютивна частина рішення суду в даній справі не передбачає зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а лише зобов'язує відповідача повторно розглянути питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та прийняти відповідне мотивоване і належним чином оформлене рішення, передбачене статтею 118 Земельного кодексу України.
З огляду на викладене, суд вважає, що виконання цього судового рішення під час дії воєнного стану жодним чином не суперечить вимогам підпункту 5 пункту 27 Перехідних положень Земельного кодексу України.
Суд зауважує, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке. Відтак, вимога щодо відстрочення виконання рішення суду до припинення воєнного стану до задоволення не підлягає.
Аналогічна правова позиція щодо відсутності правових підстав для задоволення вимоги позову про відстрочення виконання рішення суду із земельних правовідносин до завершення воєнного стану викладена у постанові восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2023 у справі № 500/1084/22
Оскільки оспорюване рішення відповідача було прийняте без аналізу заяви позивача та доданих до неї документів на предмет дотримання вимогам, передбаченим ЗК України, а відповідач відмовив у задоволенні заяви не з підстав, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України, які є вичерпними, а з іншої підстави - введенням заборони на передачу земель державної (комунальної) власності у приватну власність під час дії воєнного стану, суд вважає за необхідне з метою належного захисту прав позивача та дотримання принципу пропорційності вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Боратинську сільську раду повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, та за наслідками розгляду прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Щодо вимог позивача, заявлених в порядку статті 382 КАС України, відносно встановлення судового контролю суд зазначає, що в силу положень частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зазначене є правом суду, а не обов'язком, водночас, позивачем не наведено обставин, які б викликали у суду сумнів у тому, що відповідач може ухилятись від виконання судового рішення, а примусове виконання рішень суду у даній категорії справ забезпечується органами державної виконавчої служби.
Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування приписів статті 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Боратинської сільської ради судовий збір в сумі 1 073,60 грн, що був сплачений квитанцією від 15.02.2023.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн, то суд приходить до таких висновків.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу додано копії договору про надання правової допомоги від 01.02.2023 №07/02/23, укладеного між адвокатом Нестеруком Р.В. та позивачем, ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 07.02.2023 та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Як передбачено пунктом 1 договору про надання правової допомоги від 01.02.2023 №07/02/23, адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу у справі про визнання протиправним рішення Боратинської сільської ради від 23.12.2022 №14/29 та зобов'язання Боратинської сільської ради надати дозвіл відповідно до його заяви від 20.10.2021 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, розташованої біля с. Промінь Боратинської ОТГ Луцького району. Правова допомога надається клієнту шляхом: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів (позовних заяв та інших); представництва та захисту інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах.
Відповідно до пунктів 3.1 та 3.3 вказаного договору, вартість послуг адвоката (гонорар) встановлюється у розмірі 4 000,00 грн. Сторони погодили, що послуги надані згідно цього договору оплачуються замовником в термін - не пізніше 14 днів з дня винесення рішення у даній справі.
Таким чином, договором про надання правової допомоги від 01.02.2023 №07/02/23 сторонами погоджено вид та вартість послуг адвоката, а також порядок оплати таких послуг.
Зміст положень статей 134, 139 КАС України дозволяють дійти висновку, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Суд зазначає, що договір про надання правової допомоги є первинним документом, згідно якого у адвоката виникли зобов'язання перед клієнтом (позивачем) та на його підставі в останнього виникає обов'язок сплатити гонорар.
За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев'ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об'єктивно необхідно було витрачено на підготовку позовної заяви, зважаючи на сталу судову практику у справах цієї категорії, в тому числі і щодо розгляду попереднього позову позивача у справі №140/3643/22; обсяг наданих адвокатом послуг), на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн, а решту витрат повинен понести позивач. Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути судові витрати у загальному розмірі 2 073,60 грн (1 073,60 грн - судовий збір, 1 000,00 грн - правова допомога).
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Боратинської сільської ради від 23 грудня 2022 року №14/29 “Про повторний розгляд заяв ОСОБА_1 від 20.10.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Боратинської ОТГ біля с. Промінь, відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 07.07.2022 у справі №140/3643/22”.
Зобов'язати Боратинську сільську раду повторно на найближчому пленарному засіданні розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.10.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Боратинської ОТГ біля с. Промінь, та за наслідками розгляду прийняти мотивоване та належним чином оформлене рішення згідно з вимогами ст. 118 ЗК України, з врахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Боратинської сільської ради судові витрати у сумі 2 073,60 грн (дві тисячі сімдесят три гривні 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Боратинська сільська рада (45605, Волинська область, с. Боратин, вул. Центральна, 15, код ЄДРПОУ 04332207).
Суддя Т.М. Димарчук