27 квітня 2023 року м.Суми
Справа №573/1735/22
Номер провадження 22-ц/816/388/23
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І.
сторони:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ПАРІС»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 04 січня 2023 року, у складі судді Свиргуненко Ю.М., ухвалене в м. Білопілля, повний текст якого складено 06 січня 2023 року
22 листопада 2022 року ТОВ «ФК «ПАРІС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги мотивувало тим, що 21 серпня 2019 року між АТ «РВС БАНК» та ОСОБА_1 було підписано заяву-договір № 0038378 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором приєднання до публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. За умовами заяви відповідачу був наданий споживчий кредит шляхом перерахування на картковий рахунок коштів у сумі 51282 грн 05 коп, на строк 24 місяці, на умовах сплати фіксованої процентної ставки в розмірі 18% річних, разової комісії при видачі кредиту в розмірі 2,5% від суми наданого кредиту та щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 3% від суми наданого кредиту.
28 квітня 2020 року між АТ «РВС БАНК» та ТОВ «ФК «ПАРІС» був укладений договір про відступлення прав вимоги № 28/04/2020-1, відповідно до якого до ТОВ «ФК «ПАРІС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 0038378 від 21 серпня 2019 року на загальну суму 57873 грн 49 коп, яка складається з: 45880 грн 18 коп - заборгованість за тілом кредиту; 3621 грн 01 коп - заборгованість за процентами; 7692 грн 30 коп - заборгованість за комісією; 910 грн 00 коп - заборгованість за штрафним санкціями (пеня).
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 грошового зобов'язання, 29 серпня 2022 року позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 7.7.2.17 Публічної пропозиції нараховано 18% річних за користування грошовими коштами за період з 28 квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року в сумі 19017 грн 08 коп та інфляційні втрати в розмірі 9907 грн 78 коп.
Посилаючись на викладені обставини, просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 86798 грн 35 коп, з яких: 45880 грн 18 коп - заборгованість за тілом кредиту; 3621 грн 01 коп - заборгованість за процентами; 7692 грн 30 коп - заборгованість за комісією; 680 грн - пеня; 1017 грн 08 коп - 18% річних за користування грошовими коштами за період з 28 квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року; 9907 грн 78 коп - інфляційні витрати за період з 28 квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року.
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 04 січня 2023 року позов ТОВ «ФК «ПАРІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПАРІС» 70950 грн 77 коп заборгованості за кредитним договором та 2034 грн 42 коп судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 3169,50 грн та інфляційних витрат за період з 28 квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року у сумі 9907,78 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог ТОВ «ФК «ПАРІС» про стягнення з ОСОБА_1 за кредитним договором інфляційних витрат у сумі 9907,78 грн та стягнення відсотків за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за відсотковою ставкою 18% річних у сумі 19017,08 грн. Стягнути з ТОВ «ФК «ПАРІС» судовий збір за апеляційний перегляд справи в розмірі 3721,50 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язання, вказує про заборону положеннями п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» в період дії карантинних обмежень застосування до боржника за кредитним договором положень ст. ст. 610, 612, 625, 1048 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання, тобто боржник звільняється від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в період дії карантинних обмежень на території України. Однак судом першої інстанції вказане положення закону не застосовано та безпідставно стягнуто відсотки за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період, за який заборонено стягнення будь-яких нарахувань за порушення грошового зобов'язання. Вважає, що стягнувши з нього 3% річних по ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, розрахунок відсотків за такою ставкою позивачем не надавався, і стягнення будь-яких відсотків суперечить п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
В іншій частині рішення суду не оскаржується, тому на підставі ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що ціна позову 86798,35 грн не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ «РВС БАНК» підписано Заяву-Договір № 0038378 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб.
Підписанням цієї Заяви-Договору, відповідач акцептував укладення договору, який розміщений на сайті банку і беззастережно приєднався до його умов. З умовами договору ознайомлений та зобов'язався самостійно відстежувати зміни, які будуть вноситися до нього (а.с. 45-46).
На підставі вказаного договору АТ «РВС БАНК» надав ОСОБА_1 споживний кредит у сумі 51282 грн 05 коп шляхом перерахування коштів на картковий рахунок останнього, на строк 24 місяці, на умовах сплати 18% річних на залишок за кредитом (фіксована процентна ставка), разової комісії при видачі кредиту в розмірі 2,5% від суми наданого кредиту, що становить 1282 грн 05 коп, а також щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 3% від суми наданого кредиту, що становить 1538 грн 46 коп (а.с. 53-83).
Відповідно до п. п. 7.3.1. Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, затвердженої 01 лютого 2019 року, погашення клієнтом заборгованості за споживчим кредитом, в тому числі щомісячного платежу здійснюється щомісячно та/або в дату повного погашення заборгованості за споживчим кредитом, починаючи з місяця, наступного після місяця оформлення споживчого кредиту, за ануїтетною схемою погашення (ряд рівних грошових платежів, що здійснюються через рівні проміжки часу) у розмірах і терміни (дати), визначені графіком платежів, шляхом забезпечення наявності грошових коштів у відповідних сумах на рахунку для погашення заборгованості, що зазначений у заяві-договорі (а.с. 4-44).
Графіком платежів та розрахунком вартості споживчого кредиту для споживання та реальної річної процентної ставки, що є додатком № 1 до Заяви-Договору № 0038378 передбачено погашення заборгованості за кредитом 21 числа кожного місяця в розмірі 4098 грн 67 коп, починаючи з місяця, наступного після оформлення кредиту (а.с. 45 зворотній бік).
Згідно з п. 7.3.11 Публічної пропозиції, у разі порушення терміну погашення заборгованості за споживчим кредитом, у тому числі щомісячного платежу, в тому числі його частини, встановленого графіком платежів, така заборгованість, у тому числі щомісячний платіж (або його частина) вважається простроченим, починаючи з наступного дня за днем встановленого терміну погашення згідно з графіком платежів і до дня погашення простроченої заборгованості. З дня виникнення простроченої заборгованості за споживчим кредитом, у тому числі щомісячного платежу, встановленого графіком платежів, банк має право нараховувати штрафні санкції за порушення строків погашення заборгованості за споживчим кредитом, у тому числі щомісячних платежів у розмірі 10,00 гривень (десять гривень, нуль копійок) за кожен день прострочення платежу. Сплата штрафу та/або пені не звільняє клієнта від виконання зобов'язань, за порушення яких передбачені штраф та/або пеня, і так само не звільняє його від обов'язку відшкодувати банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань за договором, у тому числі будь-які витрати, що були понесені банком у зв'язку зі стягненням заборгованості з позичальника за договором.
У п. 7.7.2.4. Публічної пропозиції зазначено, що відповідач зобов'язаний повернути кредит та сплатити передбачені заявою-договором платежі на рахунок банку в порядку та на умовах, передбачених договором.
Пунктом 7.7.2.10 Публічної пропозиції передбачено, що у разі порушення строків та/або несплати необхідної до погашення заборгованості за споживчим кредитом, в тому числі щомісячного платежу, що передбачені графіком платежів, позичальник зобов'язаний частково або в повному обсязі сплатити на користь банку штрафні санкції (штрафи та пеню) на умовах, передбачених договором (а.с. 4-44).
Відповідно до виписки по особовому рахунку та згідно з розрахунком заборгованості, ОСОБА_1 повернення кредитних коштів за графіком не здійснював і станом на 29 серпня 2022 року від відповідача отримані наступні надходження: 21 серпня 2019 року - 1282 грн 05 коп, 23 вересня 2019 року - 4122 грн 40 коп; 21 жовтня 2019 року - 4100 грн; 21 листопада 2019 року - 4100 грн, а всього 13604 грн 45 коп (а.с. 45 зв., 53 - 87).
28 квітня 2020 року між АТ «РВС БАНК» та ТОВ «ФК «ПАРІС» укладено договір про відступлення права вимоги № 28/04/2020-1 (а.с. 47-49).
Відповідно до п. п. 1.1. р. 1 вищевказаного договору, первісний кредитор у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а новий кредитор приймає (набуває) права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами зазначеними у додатку №1 до цього договору, зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього тощо, що є невід'ємною частиною (надалі за текстом - кредитні договори), які укладені між АТ «РВС БАНК» та боржниками.
Згідно з п. п. 3.1. р. 3 договору про відступлення права вимоги, права вимоги за кредитними договорами вважаються відступленими з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі прав та документів, що є невід'ємною частиною цього договору.
Підпунктом 1.2. зазначеного договору передбачено, що право вимоги за кредитними договорами відступається в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи: право вимоги основної суми заборгованості за кредитним договором; право вимоги суми нарахованих процентів за кредитним договором, строк платежу по яких настав на дату укладання цього договору; процентів; штрафів, пені; інших платежів згідно з умовами кредитного договору, які виникли та/або можуть виникнути після укладання цього договору, тощо.
Відповідно до п. п. 1.4 п. 1 договору відступлення права вимоги, новий кредитор після переходу до нього права вимоги стає кредитором за кредитними договорами та одержує право вимагати від боржників належного виконання всіх без виключення зобов'язань за кредитними договорами, які існували та існують на момент укладання цього договору.
Згідно з додатком № 1 до договору про відступлення права вимоги, АТ «РВС БАНК» відступило ТОВ «ФК «Паріс» право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 0038378 від 21 серпня 2019 року на загальну суму 58103 грн 49 коп, яка складається з наступного: 1) 45880 грн 18 коп - заборгованість за тілом кредиту; 2) 3621 грн 01 коп - заборгованість за процентами; 3) 7692 грн 30 коп - заборгованість за комісією; 4) 680 грн - пеня за період по 29 лютого 2020 року (включно); 5) 230 грн - пеня за період з 01 по 23 березня 2020 року (а.с. 50).
Станом на 29 серпня 2022 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ПАРІС» за вказаним вище кредитним договором склала 86798 грн 35 коп, з них: заборгованість за тілом кредиту - 45880 грн 18 коп; заборгованість за комісією - 7692 грн 30 коп; заборгованість за процентами - 3621 грн 01 коп; заборгованість за штрафними санкціями (пенею) - 680 грн (нараховані за період з 23 грудня 2019 року по 29 лютого 2020 року); інфляційні втрати за період з 28 квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року - 9907 грн 78 коп; 18% річних за користування грошовими коштами, нарахованими за період з 28 квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України - 19017 грн 08 коп (а.с. 84-88).
29 серпня 2022 року позивачем на адресу відповідача ОСОБА_1 цінним листом була направлена вимога про усунення порушення кредитного зобов'язання за договором № 0038378 від 21 серпня 2019 року протягом тридцяти днів з дня отримання цієї вимоги (а.с. 89-93).
Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В силу вимог ст. ст. 525-526, 530, 1050 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, тому позичальник зобов'язаний своєчасно вносити плату за користування грошима.
За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тобто, належним виконанням зобов'язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата відсотків за користування кредитними коштами у строки, в розмірі та в валюті визначеними в кредитному договорі.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.
Згідно зі ст. 512 ЦК України, у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
За встановлених обставин ТОВ «ФК «Паріс» за договором № 28/04/2020-1 про відступлення прав вимоги від 28 квітня 2020 року набуло прав нового кредитора за кредитним договором № 0038378 від 21 серпня 2019 року, укладеним між АТ «РВС БАНК» та ОСОБА_1 .
Позивач оскаржує рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 3169,50 грн та інфляційних витрат за період з 28 квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року у сумі 9907,78 грн та просить відмовити у стягнені з нього на користь позивача інфляційних витрат та 3% відсотків річних у порядку ст. 625 ЦК України.
Із позовної заяви вбачається, що у зв'язку з простроченням ОСОБА_1 грошового зобов'язання за кредитним договором позивач, крім заборгованості по кредиту, просив на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 7.7.2.17 Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, стягнути на свою користь за період з 28 квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року 18% річних за користування грошовими коштами та інфляційні витрати.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
У постанові Верховного Суду від 10 травня 2022 року, справа № 522/9547/13-ц, зазначено, що проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Із урахуванням ануїтетної схеми погашення кредитної заборгованості, відступлення права вимоги ТОВ «ФК «Паріс» на стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 57873 грн 49 коп (без урахування заборгованості за пенею за період 01 по 23 березня 2020 року у сумі 230 грн) та період стягнення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 9907 грн 78 коп.
Відповідно до пункту 7.7.2.17. Публічної пропозиції та відомостей з Паспорту споживчого кредиту, клієнт зобов'язується сплачувати банку нараховувані проценти за користування кредитним коштами до повного фактичного виконання клієнтом зобов'язань за споживчим кредитом. При цьому розмір процентів для клієнта, який прострочив виконання зобов'язання за споживчим кредитом згідно з частиною другою статті 625 ЦК України встановлюється на рівні процентної ставки за користування кредитними коштами, яка визначена умовами заяви-договору.
У підписаній позичальником Заяві-Договорі №0038378 від 21 серпня 2019 року сторони погодили процентну ставку 18% річних (а.с. 45).
ТОВ «ФК «Паріс» просило стягнути з відповідача 18% річних за користування грошовими коштами за період з 28 квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року у сумі 19017 грн 08 коп, посилаючись на пункт 7.7.2.17. Публічної пропозиції, яка не містить відомостей про ознайомлення з нею ОСОБА_1 .
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року, справа № 572/1169/17 (провадження № 61-684св18), зазначено, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 03 лютого 2010 року сторони узгодили базову процентну ставку по кредитному ліміту на момент підписання договору в розмірі 2,5% на місяць з розрахунком 360 днів в році. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності штрафів за порушення зобов'язання. Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
За відсутності відомостей про ознайомлення відповідача з Публічною пропозицією АТ «РВС Банк» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, суд правильно вважав її не належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
При цьому судом також зазначено, що підписання відповідачем паспорту споживчого кредиту, що містить в собі інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, не свідчить про узгодження банку з боржником таким чином умов кредитного договору, оскільки ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Окрім того, Заява-Договір № 0038378 від 21 серпня 2019 року та додаток № 1 до неї не місять відомості щодо встановлення іншого розміру процентів.
Правильно і з достатньою повнотою встановивши фактичні обставини договірних відносин між сторонами, зокрема, відсутність у Заяві-договорі № 0038378 від 21 серпня 2019 року та в додатку № 1 до неї відомостей щодо узгодження між сторонами спору зміни процентної ставки для розрахунку відсотків річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд дійшов висновку про проведення розрахунку з урахуванням 3% річних від простроченої суми, що прямо передбачено нормами цивільного законодавства.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме п. 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» та помилковість висновку про відсутність підстав для звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в період дії карантинних обмежень на території України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого триває в даний час. Строк карантину неодноразово продовжувався. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2023 року № 1423 карантин в Україні був продовжений до 30 квітня 2023 року.
Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» був доповнений п. 6 згідно із Законом України від 17 березня 2020 року № 533-ІХ, який набрав чинності 18 березня 2020 року (із змінами), відповідно до якого, у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань зі сплати платежів). Норми цього пункту поширюються у тому числі на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Як вбачається, цим положенням Закону передбачено звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення, а саме: від обов'язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання за ст. 625 ЦК України є відповідальністю, встановленою Законом, і положення п. 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» не є підставою для звільнення ОСОБА_1 від обов'язку сплати 3% річних та інфляційних втрат у порядку ст. 625 ЦК України. Вимоги за ст. 625 ЦК України є заходами цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а не вимогами про відшкодування збитків, передбачених сторонами.
Колегія суддів також враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Отже, доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, та ухвалив рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення в цій частині - без змін.
Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 04 січня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О. Ю. Кононенко
Судді: В. І. Криворотенко
О. І. Собина