1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 18 квітня 2023 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року,
за участі:
представника власника майна адвоката ОСОБА_6
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 на нерухоме майно, а саме квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_5 . Заборонено на час досудового розслідування кримінального провадження № 12020100050003227 відчужувати, користуватись та розпоряджатись вказаним майном будь-яким особам.
Не погоджуючись з таким рішенням представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року, скасувати ухвалу слідчого судді в частині заборони користування будь-яким особам житловою квартирою, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Щодо строку на апеляційне оскарження зазначає, що 23 лютого 2022 року клопотання прокурора розглянуто без виклику власника майна, копію оскаржуваного рішення отримано 12 березня 2023 року, апеляційну скаргу направлено поштовим зв'язком 14 березня 2023 року.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем, оскільки 26 серпня 2021 року на підставі договору дарування квартири зареєстрованого в реєстрі за АДРЕСА_2 .
Також зазначає, що придбання квартири шляхом оформлення договору дарування викликане обранням законного способу не отримувати дозволу чоловіка на здійснення правочину, який є громадянином Німеччини.
Крім того, ОСОБА_5 не має процесуального статусу у кримінальному провадженні № 12020100050003227.
Слідчим суддею не надано належної оцінки події законності придбання квартири ОСОБА_8 та застосовано необґрунтований та надмірний об'єм обмеження прав на користування квартирою.
Апелянт вважає, що арешт майна в частині заборони користування житловою квартирою є надмірним та необґрунтованим.
В судове засідання прокурор не з'явився, на електронну пошту суду надіслав клопотання про розгляд апеляційної скарги у його відсутність, вважає оскаржувану ухвалу законною та обгрунтованною, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України, зважаючи на скорочені строки розгляду справ такої категорії (ч. 2 ст. 422 КПК України).
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу, вивчивши матеріали провадження і перевіривши наведені апелянтом доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Оскільки, 23 лютого 2022 року слідчим суддею розглянуто клопотання прокурора без виклику власника майна, копію оскаржуваної ухвали представником отримано 12 березня 2023 року, апеляційну скаргу направлено поштовим зв'язком 14 березня 2023 року, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Як убачається з матеріалів судового провадження, СВ Оболонського Уп ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 21 травня 2020 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12020100050003227, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 365-2 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що група осіб, у невстановлений час та місці, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, за попередньою змовою, незаконно заволоділи квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належала ОСОБА_9 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, та ОСОБА_10
21 лютого 2022 року постановою начальника відділення СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_11 квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_5 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12020100050003227.
21 лютого 2022 року прокурор Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_5 із забороною відчуження, користування та розпорядження.
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року клопотання прокурора задоволено.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою, зокрема, забезпечення збереження речових доказів.
У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 12020100050003227 про накладення арешту на вказану квартиру, слідчий суддя дослідив матеріали додані до клопотання та прийшов до правильного висновку, що з метою збереження речових доказів необхідно накласти арешт.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права ОСОБА_5 з потребами кримінального провадження.
Тому, посилання автора апеляційної скарги на те, що слідчим суддею безпідставно накладено арешт на вказане майно, не приймаються до уваги, оскільки арешт на майно накладено з правових підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів, оскільки прокурором доведено обставини, які підтверджують, що незастосування такого обмеження може призвести до наслідків, які можуть перешкодити досудовому розслідуванню. Матеріали долучені до клопотання підтверджують, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктом вчиненого кримінального правопорушення за ст. 190 КК України.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Зважаючи на зазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, застосував захід забезпечення кримінального провадження на засадах розумності та співмірності.
Доводи апелянта, що в рамках кримінального провадження ОСОБА_5 не повідомлено про підозру, а відтак не може бути накладено арешт на її майно не заслуговують на увагу.
З огляду на положення п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Окрім того, відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх застосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо доцільності накладення арешту на вказану квартиру із забороною користування, оскільки застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна із забороною користування, є втручанням у права і свободи власника майна, проте таке втручання можливе, якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання, що у цьому випадку і мало місце.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити представнику власника майна ОСОБА_5 - адвокату ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року
Ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 756/2374/22 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_15
Провадження № 11сс/824/2199/2023 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК