30 березня 2023 року м. Київ
Справа № 382/1649/19
Апеляційне провадження №22-ц/824/4593/2023
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Невідомої Т.О., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Федорчук Я.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Кисіль О.А., 04 жовтня 2022 року у м. Яготині, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 до Яготинської міської ради Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна частково недійсним, скасування розпорядження про право власності на будинок та державну реєстрацію права власності на будинок та земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Яготинської міської ради Київської області про визнання добросовісним набувачем та припинення права власності, встановлення факту знищення майна,
У вересні 2019 року позивач звернулась до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, в якому просила:
визнати протиправним та скасувати розпорядження виконавчого комітету Панфильської сільської ради №30 від 28 грудня 2012 року про видачу ОСОБА_2 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Фоя Лідією Андріївною 20 грудня 2018 року;
скасувати державну реєстрацію за індексним номером 29562027 від 20 грудня 2018 року права власності на житловий будинок, та на земельну ділянку, зареєстровану на підставі договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 22 січня 2000 року по 26 грудня 2008 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Під час спільного проживання - 26 липня 2006 року вони придбали житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
26 грудня 2008 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також за кожним із них визнано право власності на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та на частину земельної ділянки, з надвірними спорудами, розташовану за тією ж адресою.
В подальшому, з 2009 року по 2012 рік позивач та відповідач ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Позивач зазначає, що в 2015 році вона зверталась до органу реєстрації з метою здійснити реєстрацію права власності на частину будинку та земельної ділянки, але їй було відмовлено.
Проте, на початку 2019 року позивач дізналася про те, що відповідач ОСОБА_2 без її згоди продав будинок та земельну ділянку відповідачу - ОСОБА_3 .. Тоді ж і дізналася про те, що рішенням Виконавчого комітету Панфильської сільської ради ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок, господарські споруди за адресою: АДРЕСА_1 . Видане свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_2 унеможливлює право позивача зареєструвати право власності у встановленому законом порядку, і фактично позбавляє її права власності. А тому позивач вважає такі дії відповідачів неправомірними (т.1 а.с.2-7).
Відповідач ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив:
визнати його добросовісним набувачем житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер 3225585201:04:021:0008, розміром 0, 2500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за цією ж адресою;
в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі,
встановити факт повного фізичного знищення майна - житлового будинку АДРЕСА_1 , 1972 року побудови, площею 42,6 кв.м., який мав дерев'яний фундамент, стіни з дерева, дерев'яні перекриття, покрівлю з азбеста, підлогу з лінолеума, був обладнаний електрикою та пічним опаленням, а також мав коефіцієнт зносу 63%;
припинити право власності ОСОБА_1 на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , 1972 року побудови, загальною площею 42,6 кв.м., який мав дерев'яний фундамент, стіни з дерева, дерев'яні перекриття, покрівлю з азбеста, підлогу з лінолеума, був обладнаний електрикою та пічним опаленням, а також мав коефіцієнт зносу 63%, в зв'язку з повним фізичним знищенням даного об'єкту нерухомості,
стягнути з ОСОБА_1 на його користь понесені судові витрати.
Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що він є вимушеним переселенцем із зони проведення ООС. 20 грудня 2018 року між ним та ОСОБА_2 був укладений Договір купівлі-продажу житлового будинку номер АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу земельної ділянки, на якій цей будинок розташований.
Згідно з технічним паспортом, спірний житловий будинок 2011 року побудови, має загальну площу 113,8 кв.м., належить продавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого Панфильською сільською радою Яготинського району Київської області 28 вересня 2012 року на підставі рішення виконкому Панфильської сільської ради від 28 вересня 2012 року №30 та зареєстрованого комунальним підприємством «Яготинське бюро технічної інвентаризації» 19 жовтня 2012 року, номер запису: 65 в книзі: 3а.
Цей житловий будинок продавався одночасно із земельною ділянкою, на якій він розміщений, площею 0,2500 га, що надана продавцю для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Кадастровий номер земельної ділянки 3225585201:04 021:0008. Земельна ділянка, на якій розташований відчужуваний житловий будинок, належить на праві приватної власності продавцю відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №344298, виданого Панфильською сільською радою Яготинського району Київської області 10 червня 2009 року.
Відповідач ОСОБА_3 наголошує на тому, що він є добросовісним набувачем спірного майна, так як в реєстрах були відсутні дані про право власності первісного позивача ОСОБА_1 ..
Щодо рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 грудня 2008 року у цивільній справі № ц-2716/08, вказує на те, що воно не може бути прийнято до уваги, так як крім поштової адреси, не містить будь-яких характеризуючи даних, які стосуються об'єктів спірного нерухомого майна, як то розміру, цільового призначення та кадастрового номеру земельної ділянки, так і площі, вартості, року побудови житлового будинку. А тому напевно визначити, на яке майно судом було визнано право власності не вбачається за можливе.
Крім того, вказує на те, що житловий будинок, на 1/2 частину якого претендує позивач за первісним позовом, станом на січень 2009 року був повністю зруйнований, після чого у квітні 2011 року відповідач ОСОБА_2 за власні кошти розпочав будівництво іншого домоволодіння з вхідним погребом та гаражем, яке закінчив у 2011 році, що підтверджується актом прийому житлового будинку до експлуатації. Отже, право власності позивача за первісним позовом на частину житлового будинку, визначеною за нею рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26 грудня 2008 року було припинено в розумінні ст. 349 ЦК України в результаті повного фізичного знищення майна.
Враховуючи те, що у відповідача ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку виникло після розірвання шлюбу, вказане майно не можна вважати таким, що набуто у власність за час шлюбу, а тому воно не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, що є підставою для відмови у задоволенні позову позивачу за первісним позовом (т.1 а.с.46-53,114-121).
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 04 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 до Яготинської міської ради Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна частково недійсним, скасування розпорядження про право власності на будинок та державну реєстрацію права власності на будинок та земельну ділянку - залишено без задоволення.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Яготинської міської ради Київської області про визнання добросовісним набувачем та припинення права власності, встановлення факту знищення майна - відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що сторонами не надано доказів того, що вони після розірвання шлюбу перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали однією сім'єю. Таким чином, ОСОБА_2 отримав державний акт 10 червня 2009 року на право власності на земельну ділянку, відповідно до вимог чинного законодавства України.
Відносно житлового будинку судом вказано на те, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 грудня 2008 року про визнання за позивачем права власності на l/2 частину будинку та земельної ділянки набуло законної сили. Однак, придбаний ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за час шлюбу будинок 1972 року побудови, був глиняний та зруйнувався. Позивачем не надано доказів, що при наданні розпорядження виконавчого комітету Панфильської сільської ради №30 від 28 грудня 2012 року про видачу ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, 2011 року побудови було порушено вимоги ЦК України чи вимоги Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
З огляду на викладене відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки від 20 грудня 2018 року, оскільки відсутні докази порушення нотаріусом чинного законодавства України при посвідченні даних договорів, як і відсутні докази отримання даного майна ОСОБА_2 у незаконний спосіб.
Вимоги зустрічного позову залишені без задоволення з огляду на те, що відсутні підстави вважати, що ОСОБА_3 набув дане майно у незаконний спосіб, як і відсутні підстави для визнання його добросовісним набувачем. Відмова у задоволенні позовних вимог щодо визнання фактичного знищення житлового будинку, 1972 року побудови, як і припинення права власності на частину вказаного житлового будинку ОСОБА_4 мотивована тим, що ОСОБА_3 на той час не був ні власником, ні співвласником вказаного будинку, у шлюбі з ОСОБА_4 не перебував (т.2 а.с.142-159).
Не погодилась із вказаним судовим рішенням позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , її представником подана апеляційна скарга, в якій вказується на те, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення заявлених нею позовних вимог, є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню, оскільки було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуально права, внаслідок неповного з'ясування обставин справи.
Сторона позивача вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно не прийняті до уваги покази свідків, якими підтверджуються обставини перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу, та проживання однією сім'єю.
Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 отримав дійсно 10 вересня 2009 року, але він отримав паперовий документ, а саме рішення про передачу у власність земельної ділянки було прийняте Панфильською сільською радою 18 січня 2008 року, тобто під час перебування в шлюбі з нею.
Стосовно посилання суду на не оскарження ОСОБА_5 рішення про відмову в державній реєстрації прав на частину будинку та земельної ділянки зазначає, що дане рішення було прийняте у зв'язку з не зазначенням в рішенні суду кадастрового номеру земельної ділянки.
Незаконність отримання майна ОСОБА_2 наведена в позовній заяві ОСОБА_5 і доведена належними та допустимими доказами у цивільній справі, так само як і підстави визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки.
На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції, в частині вирішення позовних вимог первісного позову, скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення про їх задоволення (т.2 а.с.184-190).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Борисенко О.В. підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просили про задоволення заявлених ними вимог.
Представник відповідача - адвокат Ковальчук Д.І. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник Яготинської міської ради Київської області в заяві від 17 лютого 2023 року просив розглянути справу без їх участі, вказавши, що у вирішенні питання покладається на розсуд суду.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, повідомлявся про час та місце розгляду справи належним чином, причини неявки суду не повідомив. Тому, враховуючи положення ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини.
Позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 січня 2000 року. Ця обставина визнається сторонами у справі і встановлена рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26 грудня 2008 року у справі № -2716-08, яким розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також цим рішенням визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину за кожним на земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.10).
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 26 листопада 2015 року у справі № 363/3095/15 відмовлено ОСОБА_1 у виправленні описки у рішенні Вишгородського районного суду Київської області від 26 грудня 2008 року щодо визначення правильної назви селища «Панфили», замість вказаної назви «Панфіли». В мотивувальній частині цієї ухвали вказано, що в провадженні Вишгородського районного суду Київської області перебувала справа № -2716-08 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Із матеріалів справи також встановлено, що текст зустрічного позову про розподіл спільного майна подружжя; документи, підтверджуючі право власності сторін на спірне майно подружжя відсутні, відомості щодо даних документів у описі справи також відсутні (т.1 а.с.57).
З матеріалів справи також вбачається, 30 квітня 2009 року між ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_2 був укладений договір між батьками про сплату аліментів на утримання двох дітей, за умовами якого сторонами було визначено місце проживання дійте разом з матір'ю ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 зобов'язався сплачувати аліменти на утримання дітей на користь останньої (т.2 а.с.29-31).
У позовних вимога позивач не просила про встановлення факту проживання ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період часу 2009-2012 року та не ставила вимог про визнання майна набутого у цей проміжок часу їх спільним майном. Проте, в обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на такі обставини та на їх підтвердження були надані нотаріально посвідчені заяви певних осіб та судом першої інстанції були допитані свідки.
В апеляційній скарзі сторона позивача вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно не прийняті до уваги покази свідків, якими підтверджуються обставини перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу, та проживання однією сім'єю.
Так, з матеріалів справи вбачається, що стосовно обставин спільного проживання позивача з відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні суду першої інстанції надавала свідчення лише свідок ОСОБА_6 . Також матеріали справи містять копії нотаріально посвідчених в травні-липні 2015 року заяв громадян ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , в яких стверджується про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю до вересня 2011 року (т.2 а.с.32-36).
Відносно житлового будинку матеріали справи містять наступні дані.
Згідно з договором купівлі-продажу будинку посвідченого 26 липня 2006 року нотаріусом Яготинського районного нотаріального округу Київської області Овчаренко І. Ж. відповідач ОСОБА_2 придбав у власність житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 . У п.2 договору вказано, що житловий будинок дерев'яний, має загальну площу 31,7 кв.м., а також надвірні будівлі та споруди: А-прибудова, Б-сарай, В-вбиральня (т.1 а.с.9).
З копії рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Марченко О.М. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 27529538 від 25 грудня 2015 року, вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3225585201:04:021:0008, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки заявником було подано документи, які містять відомості, що протирічать один одному. А саме невідповідність адреси розташування земельної ділянки, право власності на яке заявлено. Так, заява про державу реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) подана на земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як в рішенні Вишгородського районного суду Київської області від 26 грудня 2008 року зазначена адреса: АДРЕСА_1 . Крім того вказано, що не подано витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку (т.1 а.с.11-12).
Відповідно до копії технічного паспорту, виданого Яготинським бюро технічної інвентаризації 22 серпня 2006 року, будинок АДРЕСА_1 є 1972 року побудови, його площа 42,6 кв.м., має пічне опалення, прибудову 1972 року побудови площею 18,1 кв.м., сарай 1980 року побудови площею 25,8 кв.м., вбиральню 1980 року побудови площею 1,2 кв.м. (т.1 а.с.58-61).
Згідно з копією акту на первинний пуск газу від 11 квітня 2008 року, в будинок по АДРЕСА_1 , в здійснено пуск газу, абонентом є ОСОБА_2 (т.1 а.с.13).
Відповідно до копії технічного паспорту, виданого Яготинським бюро технічної інвентаризації 18 серпня 2011 року, житловий будинок АДРЕСА_1 , 2011 року побудови, має загальну площу 113,80 кв.м., житлову 47.6 кв.м., фундамент бетон, стіни пеноблок обкладений цеглою, гараж 1980 року побудови площею 25,8 кв.м., погріб 2007 року побудови площею 21,9 кв.м., огорожа (залізобетонні панелі) 2008 року побудови площею 51,0 кв.м., бетонне вимощення 2011 року побудови площею 112,7 кв.м. (т.1 а.с.62-65).
З копії Будівельного паспорта на перебудову індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер № 37, виданого відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Яготинської державної адміністрації, вбачається, що будівництво індивідуального житлового будинку, гаража і вхідного погреба можливе відповідно до ескізу схеми забудови земельної ділянки, забудовником є ОСОБА_2 . З висновку про забудову земельної ділянки вбачається, що під час обстеження земельної ділянки в натурі встановлено, що на зазначеній земельній ділянці забудова відсутня, є огорожа - стан задовільний (т.1 а.с.66-85).
Матеріали справи також містять копію першої сторінки технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок в АДРЕСА_1 , виданого КП Київської обласної ради «Лівобережне бюро технічної інвентаризації» 05 травня 2015 року, де замовником визначено ОСОБА_2 . Однак, дані про будинок відсутні (т.1 а.с.14).
КП Київської обласної ради «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» в листах від 30 грудня 2020 року та від 16 березня 2021 року наданих на виконання ухвали суду про витребування доказів вказало, що надати інвентаризаційну справу на будинок АДРЕСА_1 не має можливості, оскільки інформація в архіві відсутня, та згідно реєстраційної книги № 3а, станом на 2013 рік вищезазначений будинок зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконкомом Панфильської сільської ради 28 вересня 2011 року, на підставі рішення виконкому № 30 від 28 вересня 2012 року (т.1а.с.184-185, 233). Така ж відповідь надана КП Київської обласної ради «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» у листі від 29 квітня 2021 року на запит адвоката Борисенко О.В. (т.2 а.с.14).
Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області в листі від 26 травня 2021 року на запит адвоката Борисенко О.В. вказав, що інформація стосовно прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкта, що розташований за адресою по АДРЕСА_1 відсутня (т.2 а.с.15).
Яготинська міська рада Бориспільського району Київської області в листі від 05 травня 2021 року наданому на запит адвоката Борисенко О. В. вказала, що в архіві відділу з питань містобудування та архітектури Яготинської міської ради відсутня будь-яка документація щодо введення в експлуатацію будівель по АДРЕСА_1 (т.2 а.с.16).
Переяслав-Хмельницьке відділення АТ «Київоблгаз» в листі від 26 березня 2021 року вказало, що первинний пуск газу до будинку по АДРЕСА_1 здійснено 11 квітня 2008 року, переобладнання газових комунікацій та систем будинку АДРЕСА_1 , не проводилося та відповідно до акту первинного пуску опалювальна площа складає 110 кв.м. (т.2 а.с.26-28 том № 2).
В листі ТОВ «Київоблгаззбут» від 10 серпня 2021 року на запит адвоката Борисенко О.В. вказано, що за адресою АДРЕСА_1 відкрито особовий рахунок НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а стосовно даних про газовий лічильник та опалювальну площу будинку необхідно звернутися безпосередньо до АТ «Київоблгаз» (т.2 а.с.39).
В листі АТ «Київоблгаз» Переяславське відділення № 54 (Яготин) від 09 вересня 2022 року вказано, що лічильник газу був встановлений АДРЕСА_1 та знаходиться у використанні з 11 квітня 2008 року по 02 червня 2017 року, опалювальна площа будинку становить 110 кв.м. яка підтверджена технічним паспортом на будинок. Однак, дана документація в архівах відсутня (т.2 а.с.120).
20 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений Договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Фоєю Л.А.. За цим Договором продавець ОСОБА_2 передає у власність покупця ОСОБА_3 , а ОСОБА_3 зобов'язується прийняти у власність житловий будинок АДРЕСА_1 будинку визначена 113,8 кв.м. також зазначено про наявність господарських будівель і споруд: гараж, погріб, огорожа, вимощення.
У п. 2 цього договору вказано, що відчужуваний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами належить продавцю ( ОСОБА_2 ) на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 , виданого Панфилівською сільською радою Яготинського району Київської області 28 вересня 2012 року на підставі рішення виконкому Панфилівської сільської ради від 28 вересня 2012 року № 30 та зареєстрованого комунальним підприємством «Яготинське бюро технічної інвентаризації» 19 жовтня 2012 року, номер запису: 65 в книзі 3а (т.1 а.с.90-93).
Відповідно до копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, вбачається, що право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Фоєю Л.А. на підставі договору купівлі-продажу серії № 1045, виданий 20 грудня 2018 року, зареєстровано за ОСОБА_3 . Інші відомості відсутні (т.2 а.с. 37-38).
Відносно земельної ділянки матеріали справи містять наступні дані.
Головне управління Держгеокадастру у Київській області в листі від 19 серпня 2021 року вказало, що заява ОСОБА_2 про затвердження проекту землеустрою по АДРЕСА_1 - відсутня. Однак була надана копія запитуваних документів - рішення Панфильської сільської ради від 18 січня 2008 року (т.2 а.с.18).
Так, рішенням Панфильської сільської ради від 18 січня 2008 року, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам; передано у власність земельні ділянки площею 4,1593 га, в тому числі, згідно з додатком ОСОБА_2 надано земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,3297 га: 0,25 для обслуговування будинку та 0,0797 для ОСГ (т.2 а.с.19-20).
Головне управління Держгеокадастру у Київській області в листі від 31 серпня 2021 року на запит адвоката Борисенко О.В., вказало, що у відділі наявна технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, в тому числі ОСОБА_2 на земельну ділянку в с. Панфили Київської області. Також повідомлено, що заява ОСОБА_2 щодо розробки документації із землеустрою є складовою технічної документації (т.2 а.с.56-57). Управлінням надано копію цієї технічної документації, з якої вбачається, що ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 надано земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0797, визначено кадастровий номер земельної ділянки: 3225585201:04:021:0008 (т.2 а.с.58-70).
Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 344298, був виданий Панфильською сільською радою Яготинського району Київської області 10 червня 2009 року, про що вказано в п.1.2. Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Фоєю Л.А. 20 грудня 2018 року (т.1 а.с.86).
Так, 20 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений - Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Фоєю Л.А.. За цим Договором Продавець ( ОСОБА_2 ) передає у власність ОСОБА_3 , а ОСОБА_3 зобов'язується прийняти у власність земельну ділянку, площею 0, 2500 га, що розташована на території: АДРЕСА_1 , та надана ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Кадастровий номер земельної ділянки 3225585201:04:021:0008. Зазначена земельна ділянка належить Продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 344298, виданого Панфильською сільською радою Яготинського району Київської області 10 червня 2009 року. Реєстраційний номер цієї земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 1727202332255. Відсутність заборони відчуження або арешту, обтяження іпотекою, а також податкової застави щодо зазначеної у цьому Договорі земельної ділянки підтверджується інформаційними довідками та витягами, сформованими державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Фоєю Л.А. Продаж земельної ділянки за домовленістю Сторін вчиняється за 83800, 00 грн, які Продавець одержав від Покупця повністю до підписання цього Договору (т.1 а.с.86-89).
Відповідно до копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, вбачається, що право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 зареєстровано приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Фоєю Л. А. на підставі договору купівлі-продажу серії № 1044, виданий 20 грудня 2018 року, кадастровий номер земельної ділянки 3225585201:04:021:008, площа 0,25 га., зареєстровано за ОСОБА_3 . Інші відомості відсутні (т.2 а.с.37-38)
На підставі рішення Яготинської міської ради Бориспільського району Київської області №37-01-VIII від 26 листопада 2020 року розпочато процедуру реорганізації, зокрема Панфильської сільської ради шляхом приєднання до Яготинської міської ради (т.1 а.с.192-213).
Відповідач ОСОБА_2 24 лютого 2021 року подав до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, мотивуючи її тим, що спірні правовідносини виникли в 2012 році, так як позовні вимоги ґрунтуються на незаконності розпорядження Панфильської селищної ради № 30 від 28 грудня 2012 року про видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок (т.1 а.с.215).
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян.
Відповідно до ст.4 ЦПК України та ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
В порядку ст.349 ЦК України, право власності на майно припиняється в разі його знищення.
Згідно зі ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Частинами 9-10 ст.79-1 ЗК України визначено, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Виходячи з положень ст.125 ЗК України (в редакції чинній до березня 2009 року) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно ст.125 ЗК України (редакція від 05 березня 2009 року), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст.126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно ч.6 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Згідно ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно ч.2 ст.95 ЗК України, порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Частиною 2 ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
В силу ч.1 ст. 120 ЗК України (в редакції станом на час укладення спірного договору 20 грудня 2018 року) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно ч.ч.3,4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З наведених обставин справи вбачається, що позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 січня 2000 року, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26 грудня 2008 року у справі № -2716-08, шлюб розірвано. В рішенні суду не встановлено обставин з якого часу сторони не вели спільного господарства. Однак, укладений між ними 30 квітня 2009 року договір між батьками про сплату аліментів на утримання двох дітей, яким зокрема, визначено місце проживання дійте разом з матір'ю, свідчить, що сторони цього договору проживали окремо.
У позовних вимогах позивач не просила про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період часу 2009-2012 роки та не ставила вимог про визнання майна набутого у цей проміжок часу їх спільним майном. Проте, в обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на такі обставини, та на їх підтвердження в суді першої інстанції були надані свідчення одного свідка та були надані нотаріально посвідчені заяви певних осіб.
В апеляційній скарзі сторона позивача вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно не прийняті до уваги покази свідків, якими підтверджуються обставини перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу, та проживання однією сім'єю.
Так, з матеріалів справи вбачається, що стосовно обставин спільного проживання позивача з відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні суду першої інстанції надавала свідчення лише свідок ОСОБА_6 . Також матеріали справи містять копії нотаріально посвідчених в травні-липні 2015 року заяв громадян ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , в яких стверджується про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю до вересня 2011 року.
Виходячи положень ст. 91 ЦПК України суд вирішує питання про виклик свідка ухвалою, суд попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду. Стороною позивача не було заявлено клопотання про виклик в судове засідання в якості свідків осіб, копії заяв яких були надані суду, не вказані причини неможливості надання ними пояснень в судовому засіданні. А отже заяви певних осіб, навіть нотаріально посвідчені не можуть вважатись показами свідків в розумінні процесуального закону.
Розглядаючи надані стороною заяви певних осіб, як письмові докази, слід звернути увагу на те, що ці заяви нотаріально посвідчені в 2015 році, тобто до звернення до суду з даним позовом, мета їх нотаріального посвідчення не вказана, і за відсутності можливості підтвердження цих пояснень в судовому засіданні в порядку допиту свідка, ці докази не можуть вважатись належними і допустимими.
Інших доказів на підтвердження обставин спільного проживання позивача ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період часу 2009-2012 роки, тобто після офіційного розірвання шлюбу суду представлено не було.
Таким чином, наявність показів лише одного свідка, яка є близьким родичем позивача (мати), не є достатнім для встановлення обставин спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу, та проживання однією сім'єю. До того ж, як вірно вказав суд першої інстанції, покази даного свідка викликають сумніви, оскільки вона, з урахуванням родинних відносин з позивачем, є юридично зацікавленою особою.
А отже слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що сторонами не надано доказів того, що вони після розірвання шлюбу перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали однією сім'єю, як визначено вимогами ст.ст.3, 21, 74 СК України. Однак, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо відсутності оцінки суду першої інстанції щодо наданих нею доказів - нотаріально посвідчених заяв певних осіб. Цей недолік судового рішення усувається апеляційним судом шляхом наведеної вище оцінки цих доказів.
Оцінюючи підстави щодо набуття позивачем права власності на спірне майно, слід звернути увагу на суперечливість тверджень позивача щодо цих обставин.
Так, при зверненні до суду з позовом позивач вказувала, що спірний будинок набуто під час шлюбу, і за нею рішенням суду визнано право власності на його частину. Разом з цим, позивач вказувала на обставини спільного проживання без реєстрації шлюбу у період часу 2009-2012 роки.
З матеріалів справи вбачається, що за договором купівлі-продажу будинку посвідченого 26 липня 2006 року нотаріусом Яготинського районного нотаріального округу Київської області Овчаренко І. Ж., відповідач ОСОБА_2 придбав у власність житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 . У п.2 договору вказано, що житловий будинок дерев'яний, має загальну площу 31,7 кв.м., а також надвірні будівлі та споруди: А-прибудова, Б-сарай, В-вбиральня.
Технічні характеристики будинку наведені і у технічному паспорті 2006 року, зокрема, вказано що житловий будинок дерев'яний, площа 42,6 кв.м, рік побудови - 1972 рік.
Відповідно до рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 грудня 2008 року за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності на частину за кожним у будинку за адресою АДРЕСА_1 . Інших даних крім адреси в рішенні суду не зазначено. Дане рішення набрало законної сили, але виконано фактично не було, так як позивачем ОСОБА_1 не було здійснено державну реєстрацію визнаного за нею права власності.
З копії Будівельного паспорта на перебудову спірного житлового будинку, виданого у 2011 році, вбачається що під час обстеження земельної ділянки в натурі встановлено, що на зазначеній земельній ділянці забудова відсутня. А видані в подальшому технічні паспорти на спірний будинок, визначають дату його забудови як 2011 рік, площу 113,80 кв.м.
Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_3 на цей житловий будинок було видано Панфильською сільською радою Яготинського району Київської області 28 вересня 2012 року на підставі рішення виконкому Панфильської сільської ради від 28 вересня 2012 року № 30 та зареєстрованого комунальним підприємством «Яготинське бюро технічної інвентаризації» 19 жовтня 2012 року.
Слід зазначити, що матеріали справи не місять належним чином завірених копій ні свідоцтва про право власності, ні рішення виконкому Панфильської сільської ради від 28 вересня 2012 року № 30, проте вони зазначаються у п. 2 договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що посвідчений нотаріально, і сторонами не заперечуються ці обставини.
Наведене вказує на те, що будинок зазначений у договорі 2006 року та визначений у рішенні 2008 року, був побудований у 1972 році, мав загальну площу за різними даними 31,7 кв.м. або 42,6 кв.м, а будинок що є предметом даного спору є будинком 2011 року побудови, загальною площею 113,80 кв.м. Відмінними є також технічні характеристики, зокрема житловий будинок 1972 року побудови був дерев'яний, а будинок 2011 року побудови має фундамент з бетону, стіни пеноблок обкладений цеглою. Тобто вказані об'єкти є відмінними, а не одним і тим самим об'єктом нерухомого майна.
Посилання позивача на відсутність інформації стосовно прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкта та на наявність даних щодо встановлення лічильника газу та перебування його у використанні з 11 квітня 2008 року по 02 червня 2017 року, само по собі не спростовує обставин створення у 2011 році нового об'єкту, на який був виданий будівельний паспорт, новий технічний паспорт та свідоцтво про право власності.
Обставини спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу та проживання однією сім'єю до 2012 року, як вже вказано вище, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Позивачем також не надано доказів на підтвердження обставин своєї участі у створенні цього нового об'єкту нерухомості. А отже твердження позивача про наявність у неї права власності на частину спірного житлового будинку слід визнати необґрунтованими. До того ж позивачем позовних вимог на підставі ч.4 ст.71 СК України заявлено не було. У зв'язку з цим не вбачається порушення прав позивача при виданні виконавчим комітетом Панфильської сільської ради розпорядження № 30 від 28 грудня 2012 року про видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , 2011 року побудови.
У позовних вимогах позивач просила визнати протиправним та скасувати розпорядження виконавчого комітету Панфильської сільської ради № 30 від 28 грудня 2012 року про видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Вказана вимога не підлягає задоволенню саме з підстав наведених вище. Посилання суду першої інстанції на те, що дане розпорядження не було скасовано відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не можна визнати обґрунтованим, так як судом не враховано, що ця вимога була заявлена в межах даної справи, і з урахуванням характеру правовідносин, які носять приватноправовий характер, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Цей недолік судового рішення усувається апеляційним судом шляхом викладення вище мотивів залишення цієї позовної вимоги без задоволення.
Враховуючи вищевикладене, доводи позивача про здійснення відповідачем ОСОБА_2 відчуження майна, на яке позивач має право в розмірі частини, слід визнати безпідставними. Як наслідок, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку від 20 грудня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , так як не доведені обставини відчуження майна особою, яка не мала право на його відчуження.
Розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсним купівлі-продажу земельної ділянки від 20 грудня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 апеляційний суд виходить з такого.
Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Панфильської сільської ради від 18 січня 2008 року, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам; передано у власність земельні ділянки площею 4,1593 га, в тому числі, згідно з додатком ОСОБА_2 надано земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,3297 га: 0,25 для обслуговування будинку та 0,0797 для ОСГ. Тобто, вказане рішення дійсно, як вказує позивач у доводах апеляційної скарги, було видано під час перебування у шлюбі відповідача ОСОБА_2 з позивачем ОСОБА_1 . Однак, вказане рішення не є правовстановлюючим документом, ним лише затверджено технічну документацію із землеустрою.
Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 344298, був виданий Панфильською сільською радою Яготинського району Київської області 10 червня 2009 року. Тобто даний державний акт був виданий ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з позивачем ОСОБА_1 .
Виходячи з положень ст.125 ЗК України (в редакції чинній до березня 2009 року) право власності виникало після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації. Дана норма в редакції від 05 березня 2009 року визначала, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав.
Таким чином, можна погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що на час розірвання шлюбу між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , останній не є таким, що набув право власності на спірну земельну ділянку.
Посилання позивача в доводах позовної заяви та апеляційної скарги на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 грудня 2008 року у справі № -2716-08 не може бути прийнято в якості підстави для скасування оскаржуваного рішення, з урахуванням того, що в тексті рішення відсутнє визначення земельної ділянки (крім зазначення адреси будинку), а саме її кадастровий номер та площа, а ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 26 листопада 2015 року у справі № 363/3095/15 встановлено, що в матеріалах справи № -2716-08 текст зустрічного позову про розподіл спільного майна подружжя; документи, підтверджуючі право власності сторін на спірне майно подружжя відсутні, відомості щодо даних документів у описі справи також відсутні. До того ж, вказане рішення не було виконане, державна реєстрація права власності за позивачем проведена не була.
Також слід звернути увагу на положення ч.1 ст. 120 ЗК України (в редакції чинній на укладення оспорюваного договору) у разі набуття права власності на жилий будинок, що перебуває у власності іншої особи, припиняється право власності земельною ділянкою, на якій розташований цей об'єкт. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 грудня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , так як не доведено обставини відчуження цього майна особою, яка не мала права на його відчуження.
Колегія суддів апеляційного суду вважає за доцільне також звернути увагу на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем ОСОБА_1 і нею визначені межі апеляційного оскарження, а саме в частині вирішення заявлених нею первісних позовних вимог.
В порядку ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом в частині вирішення позовних вимог пред'явлених позивачем ОСОБА_1 . В іншій частині, а саме в частині вирішення вимог зустрічного позову ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції не становить предмет апеляційного перегляду, так як іншими учасниками справи не оскаржується, і вони не будуть позбавлені такого права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, вірно застосував норми матеріального права, та дійшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог первісного позову, проте не в повній мірі надав оцінку доводам сторін у справі та не надав оцінку одній із позовних вимог первісного, що дає підстави для зміни рішення суду в мотивувальній його частині, а саме частині правового обґрунтування підстав для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог. Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження частково.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в повному обсязі, і відсутність підстав для задоволення вимог первісного позову, апеляційний суд вважає, що понесені сторонами судові витрати на цій стадії розгляду справи компенсації не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 04 жовтня 2022 року в оскаржуваній частині щодо вирішення вимог первісного позову - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: Т.О. Невідома
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 24 квітня 2023 року.