Справа № 640/26788/21 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Бояринцева М.А.
Іменем України
24 квітня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Федотова І.В.,
Коротких А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком без застосування пільгового коефіцієнту страхового стажу з урахуванням кратності - один рік за один рік шість місяців за періоди з 18.01.1982 по 01.02.1990 та з 01.01.1990 по 11.01.1997;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 із застосуванням пільгового коефіцієнту страхового стажу з урахуванням кратності - один рік за один рік шість місяців за періоди з 18.01.1982 по 01.02.1990 та з 01.01.1990 по 11.01.1997.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2022 позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 в пільговому обчисленні трудовий стаж роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за періоди з 18 січня 1982 року по 20 серпня 1985 рік та з 11 жовтня 1985 року по 01 лютого 1990 року з розрахунку один рік фактичної роботи за один рік шість місяців;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 в пільговому обчисленні трудовий стаж роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за періоди з 18 січня 1982 року по 20 серпня 1985 рік та з 11 жовтня 1985 року по 01 лютого 1990 року з розрахунку один рік фактичної роботи за один рік шість місяців та провести перерахунок і виплату пенсії (з урахуванням виплачених сум) з дня постановлення її на обліку в Головному правлінні Пенсійного фонду України та призначення пенсії за віком. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для врахування позивачу трудового стажу у пільговому обчисленні відсутні.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , серія НОМЕР_2 від 04.08.2021 є пенсіонером за віком.
Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою від 11.08.2021 №23785/С-2600-21, у якій просила, серед іншого, зарахувати пільговий коефіцієнт обчислення стражу з урахуванням кратності роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі за період роботи з 18.01.1982 по 11.01.1997, зарахувавши один рік роботи за один рік шість місяців та здійснення відповідного перерахунку пенсії в частині зарахування пільгового коефіцієнту обчислення стажу з урахуванням кратності починаючи з дати призначення пенсії, тобто з 14.07.2021.
Листом від 29.09.2021 №23976-23785/С-02/8-2600/21 ГУ ПФУ в м. Києві повідомив заявницю, що підставою для пільгового обчислення стажу в районах Крайньої Півночі і прирівняних до них районах, можуть бути не тільки трудові договори, термін зберігання яких в той час дорівнював п'яти рокам, а і будь-які інші документи, що стверджують про поширення на особу пільг, передбачених указами Президії Верховної Ради СРСР. ГУ ПФУ в м. Києві зазначило, що оскільки відсутні документи, що стверджують про поширення пільг, передбачених указами Президії Верховної Ради СРСР у відповідності до нормативно-правових актів, обчислити період з 18.01.1982 по 20.08.1985, з 11.10.1985 по 01.02.1990 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до Крайньої Півночі в пільговому розмірі не має підстав. Період роботи з 02.02.1990 по 31.12.1990 обчислено в пільговому розмірі з кратністю 1,5 на підставі архівної довідки №С-2888/2 від 10.10.2019, в якій зазначена інформація про періоди, в які укладались договори. Обчислення періоду роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до Крайньої Півночі в пільговому розмірі з 01.01.1991 законодавством України не передбачено. Заробітна плата для обчислення пенсії врахована за період з 01.09.1991 по 31.08.1996 та з 01.07.2000 по 31.03.2021.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні ОСОБА_1 в пільговому обчисленні трудовий стаж роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за періоди з 18 січня 1982 року по 20 серпня 1985 рік та з 11 жовтня 1985 року по 01 лютого 1990 року з розрахунку один рік фактичної роботи за один рік шість місяців.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені у статті 24 Закону № 1058-IV, відповідно до частини четвертої якої, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із пунктом 5 Розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV період роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991.
Порядок надання пільг особам, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, встановлено Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» та від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», а також Інструкцією про порядок надання пільг, затвердженою постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16.12.1967 №530/П-28.
Відповідно до пункту 3 постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 01.03.1960 року - за 1 рік і 6 місяців при нарахуванні стажу для отримання пенсії за віком та по інвалідності.
Згідно із статтю 3 Тимчасової угоди між Урядом України та урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районі, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993 при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи російської федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюються за нормами законодавства російської федерації. Порядок відшкодування витрат на виплату зазначених вище пенсій регулюються спеціальною Угодою між компетентними органами Сторін. Відшкодування витрат у відповідності із пунктом 1 цієї статті здійснюється до виникнення права на пенсійне забезпечення згідно законодавства України (з врахуванням Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992).
Тобто, вказана Тимчасова угода надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.
Стаття 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода від 13.03.1992) закріплює принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 3 Угоди від 13.03.1992 також передбачено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Статтею 3 Тимчасової Угоди між Урядом України та урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 передбачено, що при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи російської федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого у районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюється за нормами законодавства російської федерації.
Так, Верховний Суд у справах №302/662/17-а, №263/13671/16-а, №352/1612/15а (2а/352/70/15), №348/2208/16-а, №265/6105/16-а дійшов висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об'єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.
Як вірно встановив суд першої інстанції, позивачем були надані:
- архівна довідка, видана ОСОБА_1 №240 від 23.08.1996 в тому, що вона дійсно працювала в Сургутському ОРСе №6 на посаді продавця з 18.01.1982 (наказ №10к від 15.01.1982) по 20.08.1985 (наказ №200к від 18.08.1985). У вказаній архівні довідці зазначено, що Сургут - місцевість, яка прирівнюється до районів Крайньої Півночі - Постанова СМ СРСР за №1029 від 10.11.1967;
- довідка ВАТ «Будіндустрії» від 30.08.1996 №734/02, згідно із якої позивач дійсно працювала в ВАТ «Будіндустрії» м. Сургут Тюменської області на посаді бухгалтера з 11.10.1985 (наказ №229/к від 08.10.1985) по 11.01.1987 (наказ №175/к від 22.08.1996).
- архівна довідка від 11.11.2019 №К-2649 щодо нарахування заробітної плати в рублях ОСОБА_1 з 1985 по 1991 роки;
- архівна довідка від 11.11.2019 №К-2649/2 про нарахування позивачу заробітної плати в рублях з 1984 по 1985 роки.
Зважаючи на наведені вище правові висновки Верховного Суду, суд першої інстанції вірно вказав про те, що зазначені довідки є належними та допустимими доказами для обчислення стажу роботи позивача в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) у період з 18.01.1982 по 20.08.1985 та з 11.10.1985 по 01.02.1990.
Зважаючи на викладене, доводи скаржника про те, що позивач не має документів, які б підтверджували поширення на неї пільг, встановлених для працівників Крайньої Півночі у період до 02.02.1990, є безпідставними та відхиляються колегією суддів.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2022 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя І.В. Федотов
Суддя А.Ю. Коротких