Справа № 640/5671/19
24 квітня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Несін К.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2022 року, суддя Федорчук А.Б., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Сумській області в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 24 липня 2018 року № 533804-1305-1805 та від 24 липня 2018 року № 533805-1305-1805;
- скасувати податкову вимогу від 21 листопада 2018 року № 15902-17.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказав, що обов'язок платника податку сплачувати земельний податок виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою, проте, ОСОБА_1 не є власником або користувачем земельних ділянок у розумінні положень законодавства, а розрахунок земельного податку здійснено за відсутності відомостей в Державному земельному кадастрі.
Відповідно до ухвали Окружний адміністративний суд міста Києва від 23 квітня 2019 року розгляд справи проведено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2022 року замінено Головне управління ДФС на Головне управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ ВП 439955469)
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління ДПС у Сумській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Сумській області від 24 липня 2018 року № 533804-1305-1805 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку у розмірі 35790,29 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Сумській області від 24 липня 2018 року № 533805-1305-1805 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку у розмірі 16434,32 грн.
Податковою вимогою ГУ ДФС у Сумській області від 21 листопада 2018 року № 15902-17 визначено борг ОСОБА_1 у розмірі 52224,61 грн.
Як убачається з позовної заяви, 06.12.2018 позивач отримав податкову вимогу №15902-17 від 21.11.2018 в якій зазначено вимогу терміново сплатити суму податку боргу із земельного податку фізичних осіб в сумі 52 224,61 грн.
10.12.2018 позивач подав скаргу на податкову вимогу до Державної фіскальної служби України.
Відповідно до рішення податкового органу від 25.01.2019 № 3946/6/99-99-17-05-15 ДФС України залишило скаргу без задоволення, а податкову вимогу без змін.
У подальшому, 05.02.2019 позивач направив до ГУ ДФС у Сумській області заяву з проханням надати розрахунок земельного податку по податковим повідомленням-рішенням.
Листом від 21.02.2019 відповідач повідомив, що підставою для нарахування земельного податку є дані витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельних ділянок. Проте позивач не був зазначений як власник чи користувач земельних ділянок.
Не погоджуючись з винесеними податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями та податковою вимогою позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку (за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Стаття 270 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно з підпунктами 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу України визначає, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно з пунктами 287.5 та 287.7 статті 287 Податкового кодексу України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Фізичними особами у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватися через каси сільських (селищних) рад або рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, за квитанцією про приймання податкових платежів. Форма квитанції встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.
У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України).
Відповідно пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
За визначенням підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
У підпункті 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).
Згідно з пунктом 14.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до частин першої та другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Статті 125, 126 Земельного кодексу України визначають, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Системний аналіз вищевикладених положень дає підстави для висновку про те, що фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов'язана у порядку та у строки, передбачені положеннями Податкового кодексу України сплатити нараховану суму земельного податку.
При цьому, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленому розділом ХІІ Податкового кодексу України, а підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.
Отже, податковий орган зобов'язаний оцінити комплекс обставин, передбачених статтею 271 Податкового кодексу України, зокрема, з'ясовувати на підставі даних Державного земельного кадастру площу, цільове призначення, оцінку земельної ділянки, встановити чи зареєстровано право власності на приміщення, що знаходяться на земельний ділянці, чи є підстави для врахування пропорційної частки прибудинкової території тощо.
Як убачається з матеріалів справи (а.с.76) Конотопське управління ГУ ДФС у Сумській області листом від 21.02.2019 повідомило позивача, що дані для проведення розрахунку земельного податку за 2018 рік за земельні ділянки, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_1 , площею 0,0980га та АДРЕСА_1 , площею 0,0450 га було отримано від Конотопської міської ради витяги із технічної документації про нормативно-правову оцінку земельних ділянок.
На підставі отриманих даних було нараховано земельний податок та сформовано ППР. Як додаток було надано копію листа від 30.05.2018, копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, копію рішення Конотопської міськради від 28.01.2016.
Проте, як убачається із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 14.03.2019, за кадастровим номером 5910400000:04:-91:0013 відомості про право власності, інші речові права у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні.
Інших доказів, які б свідчили, що позивач є власником чи користувачем земельних ділянок і на цих ділянках розміщено нерухоме майно, яке належить позивачу на праві власності, відповідач в ході розгляду справи не надав.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що у листі від 21.03.2019 №4775/18-28-50-13 Конотопське управління ГУ ДФС у Сумській області посилається на дані Державного реєстру прав влдасності на нерухоме майно відповідно до якого позивач має у власності з 22.08.2016 приміщення кафе та незавершену будівництвом будівлю клубу-кафе по АДРЕСА_1 .
Проте, до справи відповідачем зазначений витяг або інший документ, який свідчить про наявність у позивача зазначеного нерухомого майна на праві власності, не надано.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які б підтверджували вчинення ним дій, передбачених статтею 271 Податкового кодексу України, зокрема, щодо з'ясування на підставі даних Державного земельного кадастру площі, цільового призначення, оцінки земельної ділянки, встановлення факту реєстрації права власності на приміщення, що знаходяться на земельний ділянці, та чи є підстави для врахування пропорційної частки прибудинкової території.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Сумській області від 24 липня 2018 року № 533804-1305-1805 та від 24 липня 2018 року № 533805-1305-1805 є протиправними та підлягають скасуванню.
Окрім того, аналогічні податкові повідомлення - рішення щодо визначення до сплати земельного податку ОСОБА_1 за податковий період 2019 рік скасовані рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 року справа № 640/23884/19, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суд від 15 червня 2021 року.
Що стосується податкової вимоги від 21 листопада 2018 року № 15902-17, то вона також є протиправною, оскільки включає в себе суму боргу, яка визначена у спірних та скасованих в даному провадженні податкових повідомленнях-рішеннях, а отже також підлягає скасуванню.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2022 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.