П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 квітня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/9057/20
Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В. Час і місце ухвалення: 22.02.2023р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року по справі за позовом керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, -
У вересні 2020 року керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області звернувся до Одеського окружного адміністративного суду в інтересах держави з адміністративним позовом до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення ХХХVII сесії Затоківської селищної ради VII скликання №943 від 20.02.2019р., яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, за рахунок земель рекреаційного призначення, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірне рішення №943 від 20.02.2019р. прийнято Затоківською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради на підставі містобудівної документації - детального плану території в межах смт.Затока, затвердженого рішенням селищної ради від 11.10.2018р. №823, яке скасовано рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2019р. по справі №420/5553/18. Відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва всупереч Водного та Земельного кодексів України, державних будівельних норм, положень Генерального плану смт.Затока не відповідає інтересам держави.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2023р. позовну заяву залишено без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.240 КАС України.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати ухвалу від 22.02.2023р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спірного питання суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що забезпечення законності (дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю) на відповідній території є завданням Держгеокадастру, тоді як прокурором не надано доказів, що вказаний орган не здійснює або здійснює неналежним чином свої повноваження у відповідній сфері. Судом не враховано, що чинним законодавством Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру не наділена повноваженнями на звернення до суду щодо скасування незаконних рішень органів місцевого самоврядування.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що оскільки Затоківська селищна рада, як орган, уповноважений на захист інтересів держави, сама допустила порушення вимог земельного законодавства, що виразилося у прийнятті незаконного рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тому виступає у даному випадку відповідачем у справі, що, відповідно, позбавляє її можливості бути позивачем. Враховуючи зазначене, наявні всі правові підстави для захисту органами прокуратури інтересів держави у спірних правовідносинах. Непред'явлення прокурором позову у даному випадку слугувало б демонстрацією відсутності у держави волі на захист інтересів, що стосуються правомірності володіння, користування та розпорядження землею.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Предметом спору у даній справі є оскарження керівником Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області рішення ХХХVII сесії Затоківської селищної ради VII скликання №943 від 20.02.2019р., яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, за рахунок земель рекреаційного призначення, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
Залишаючи ухвалою від 22.02.2023р. позовну заяву без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.240 КАС України суд першої інстанції дійшов висновку, що позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності. Суд зазначив, що функції захисту інтересів держави, про які йде мова у даній позовній заяві прокурора, належать, в першу чергу, до компетенції Держгеокадастру, а тому повноваження на звернення до суду відповідно до статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII та статті 53 КАС України, може бути реалізовано прокурором лише у разі, якщо він доведе, що вказаний суб'єкт такий захист не здійснює або здійснює його неналежним чином. Між тим, звертаючись до суду з даним позовом в інтересах держави, прокурором не доведено належними, достатніми, допустимими доказами не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави таким органом, що надавало б йому безумовне право на звернення до суду в інтересах держави з даним позовом. Встановлення обставин, які свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, за висновками суду першої інстанції, є перешкодою для розгляду справи по суті.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Ключовим питанням у цій справі є питання щодо наявності у прокурора права звернутися до суду з цим позовом в інтересах держави. З'ясування цього питання передує розгляду питання щодо правомірності рішення відповідача, що оскаржується (розгляду справи по суті).
Питання, пов'язані з участю прокурора у судовому процесі, врегульовані статтями 53, 54 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Пунктом сьомим частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Таким чином, прокурор у визначених Законом випадках має право на представництво інтересів держави, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване, проте не на представництво інтересів суспільства в цілому.
Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень.
Тобто, підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом, який, окрім іншого, визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, зокрема, стосовно представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України «Про прокуратуру».
Згідно частин першої, третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких повноважень обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Із наведених нормативних положень убачається, що прокурор, як посадова особа державного правоохоронного органу, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.
Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об'єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов'язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду чи застосування відповідних заходів реагування в позасудовому порядку, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист кого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб'єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.
Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
У зв'язку із наведеним, слід зазначити, що закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.
Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року (справа №826/13768/16) послалась на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, згідно з яким за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам проявляє бездіяльність.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
З огляду на наведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не можуть тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів проаналізувала правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, встановлених у розглядуваній справі, та вважає за необхідне підсумувати, що таке представництво:
по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах;
по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але проявляє бездіяльність), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», навівши відповідне обґрунтування цього.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 червня 2021 року у справі №420/26/20.
Як слідує зі змісту позовної заяви, прокурор, на обґрунтування необхідності захисту порушених, на його думку, інтересів держави та підстав для звернення до суду, посилався на порушення відповідачем вимог земельного та містобудівного законодавства, та відсутністю органу, який мав би здійснювати захист інтересів держави у цих правовідносинах. Як стверджує позивач, Затоківська селищна рада, як орган уповноважений на захист інтересів держави, сама допустила порушення вимог земельного законодавства, що виразилося у прийнятті незаконного рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тому виступає у даному випадку відповідачем у справі, що, відповідно, позбавляє її можливості бути позивачем. Враховуючи зазначене, наявні всі правові підстави для захисту органами прокуратури інтересів держави у спірних правовідносинах.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість таких посилань керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області з огляду на наступне.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003р. №963-IV (далі - Закон №963-IV) державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Відповідно до статті 6 Закону №963-IV до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, серед іншого, належать:
а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині:
додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;
виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням;
додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;
б) внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель.
Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 (в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду: далі - Положення №15) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) - це центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Відповідно до підпункту 25-1 пункту 4 Положення №15 Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за:
- дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;
- дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;
- проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою.
Підпунктом 25-5 пункту 4 Положення №15 передбачено, що Держгеокадастр вносить у встановленому порядку до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотання щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель.
Положення аналогічного змісту передбачено підпунктом 37 пункту 4 чинної редакції Положення №15.
Таким чином, забезпечення законності (дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю) на відповідній території є завданням саме Держгеокадастру.
Конституційний статус прокуратури не передбачає нагляду за законністю (загального нагляду). Тому, у разі виявлення прокурором ознак, які свідчать про порушення закону, що зачіпає інтереси держави, прокурор звертається до відповідного територіального органу Держгеокадастру, до сфери повноважень якого входить контроль та реагування на виявлені порушення закону, для вжиття відповідних заходів.
Якщо такий орган після отримання звернення прокурора протягом розумного строку не вживає відповідних заходів на захист інтересів держави, або здійснює їх неналежно, прокурор, з'ясувавши причини та умови, що цьому сприяли, як виняток, може звернутися до суду на захист інтересів держави. Тобто, право на звернення до суду може бути реалізовано прокурором лише у разі, якщо він доведе, що вказаний суб'єкт такий захист не здійснює або здійснює його неналежним чином.
Висновки колегії суддів у даній справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 19.08.2021р. по справі №260/1831/20, від 25.10.2021р. по справі №260/1832/20, від 25.05.2022р. по справі №420/7464/20, від 29.06.2022р. по справі № 820/724/17.
Апелянт не заперечує проти того, що він не звертався до територіального органу Держгеокадастру, в порядку статті 23 Закону №1697-VІІ, оскільки не вважає його органом, в якого є повноваження на звернення до суду про скасування рішень органу місцевого самоврядування.
В апеляційній скарзі апелянт не заперечує наявність у Держгеокадастру функції контролю за використанням і охороною земель, однак посилається на те, що статтею 6 Закону №963-IV Держгеокадастр, як центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, не наділений повноваженнями щодо звернення до суду про скасування незаконних рішень органів місцевого самоврядування.
Колегія суддів не приймає до уваги такі посилання апелянта, оскільки функції захисту інтересів держави, про які йде мова у позовній заяві прокуратури, належать, в першу чергу, до компетенції Держгеокадастру і, з огляду на положення пункту «б» частини першої статті 6 Закону №963-IV та підпункту 25-5 пункту 4 Положення №15, можуть бути здійснені не обов'язково у судовому порядку.
Оскільки перевірка права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду питання щодо правомірності рішення відповідача, а встановлені у справі обставини свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у нього за таких обставин достатніх правових підстав для розгляду справи по суті.
Як вже зазначалося колегією суддів, відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України, має наслідком повернення позовної заяви позивачеві.
Однак, такі процесуальні дії суд може вчиняти лише на стадії відкриття провадження.
Якщо відповідні обставини виявлено на стадії судового розгляду або після ухвалення судового рішення, то процесуальним наслідком відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави є залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.240 КАС України.
На підставі викладеного у сукупності колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про залишення без розгляду позову керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області у зв'язку з відсутністю у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду.
Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області та скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2023р. колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 25 квітня 2023 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова