П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 квітня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/15123/22
Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -
21 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини через сімейні обставини або інші або інші поважні причини;
- скасувати наказ командира 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 05.09.2022р. №275-ОС «Про особовий склад2 в частині: - Календарна вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби становить 25 повних календарних років, відповідно до роз'яснення Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.07.2022р. № 11-11108/0/6-22-Вих виплату не здійснювати;
- зобов'язати 1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом командира 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 05.09.2022р. №275-ОС «Про особовий склад» було виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення капітана 2 рангу ОСОБА_1 , начальника групи чергових відділу управління службою штабу, якого наказом начальника Регіонального управління Морської охорони Державної прикордонної служби України від 28.08.2022 р. №203-ОС, звільнено з військової служби у запас Збройних сил України, відповідно до підпункту «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з наданням права носити військову форму одягу. В наказі також зазначено, що календарна вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби становить 25 повних календарних років, відповідно до роз'яснення Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.07.2022р. № 11-11108/0/6-22-Вих виплату не здійснювати.
Представник позивача вказує, що ОСОБА_1 , звільнений з військової служби на підставі пп. «г» п. З ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовець, який самостійно виховує дитину віком до 18 років, оскільки 13.12.2017 р. рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі 520/13926/17 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, а спільна дитина ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилася на вихованні позивача. Факт відсутності участі матері у вихованні дитини підтверджує характеристика ОСОБА_3 , випускниці фортепіанного відділу КЗ «ШМ ім. Л.М.Нагаєва м.Чорноморська Одеського району Одеської області», в якій зазначено, що батько приділяє максимальну увагу вихованню дитини.
В адміністративному позові зазначено, що позивач вважає рішення про невиплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у запас Збройних сил України, відповідно до підпункту «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили продовжувати військо службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» необґрунтованим таким, що в цілому не відповідає критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 КАС України.
Представник відповідача заперечував проти задоволення зазначав, що у разі звільнення у зв'язку із сімейними обставинами або іншими поважними причинами у період з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації (підпункт «г») пункту 3 частини 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовець не набуває права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 15 Закону №2011- XII, з огляду на те, що обставини та причини такого звільнення визначені зазначеними нормами Закону №2232-ХІІ, а не рішенням Кабінету Міністрів України, як це передбачено частиною другою ст. 15 Закону №2011-ХІІ.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що позивач не погоджується з доводами, викладеними у відзиві. Право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов'язане з наявністю вислуги 10 років і більше та звільненням з передбачених підстав, таким чином відмова відповідача в отриманні зазначеної допомоги за умови наявності двох підстав, які передбачені законом є безпідставною та такою, що не відповідає нормам чинного законодавства.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини через сімейні обставини або інші або інші поважні причини.
Скасовано наказ командира 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 05.09.2022р. №275-ОС «Про особовий склад» в частині: - Календарна вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби становить 25 повних календарних років, відповідно до роз'яснення Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.07.2022р. № 11-11108/0/6-22-Вих виплату не здійснювати.
Зобов'язано 1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Наказом командира 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 05.09.2022 року №275-ОС «Про особовий склад» капітана 2 рангу ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), начальника групи чергових відділу управління службою штабу, якого наказом начальника Регіонального управління Морської охорони державної прикордонної служби України від 25 серпня 2022 року № 203-ОС, звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України, відповідно до підпункту «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з наданням права носіння військової форми одягу. Вислуга років станом на 05 вересня 2022 року складає: календарна військова - 25 років 01 місяць 17 днів; пільгова - 00 років 09 місяців 24 днів; загальна військова 25 років 11 місяців 11 днів.
Також в зазначеному наказі вказано, що календарна вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби становить 25 повних календарних років, відповідно до роз'яснення Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.07.2022 року №11- 11108/0/6-22-Вих виплату не здійснювати.
Вважаючи, що відповідач при звільненні позивача з військової служби протиправно не виплатив одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Отже, той факт, що позивач є особою, яка самостійно виховує дитину віком до 18 року визнається відповідачем.
Однак, покликаючись на роз'яснення Адміністрації Держприкордонслужби від 14.07.2022 року №11-20617.0/6-22-Вих. відповідач вважає, що у позивача не виникло право на отримання грошової одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, оскільки обставини та причини звільнення позивача визначені зазначеними нормами Закону №2232-ХІІ, а не рішенням Кабінету Міністрів України, як це передбачено частиною другою ст. 15 Закону № 2011-ХІІ.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України кожному гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні відносини щодо соціального і правового захисту військовослужбовців, в тому числі щодо права на одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні зі служби, регулюються нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно абз.2 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Аналогічна правова норма міститься в абз.4 п.10 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Порядок №393).
Відповідно до абз.2 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абз.3 п.10 Порядку №393, законодавець розмежовує визначення самого права військовослужбовця, крім військовослужбовців строкової військової служби, на таку одноразову грошову допомогу при звільненні та визначення розміру такої допомоги.
В розумінні вказаних правових норм військовослужбовець, який звільнений з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Колегія суддів зазначає, що у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, такі військовослужбовці мають права на вищевказану одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на пільгових умовах). При цьому, розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.
Згідно п.п. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Отже, позивач, як військовослужбовець, який звільнений з військової служби через сімейні обставини (має дитину віком до 18 років) за наявності вислуги років, що перевищує 10 років, має право на спірну одноразову грошову допомогу, розмір якої визначається у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивача.
Відповідно до розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (далі - Порядок №260), у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
Особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу та звільняються зі служби за власним бажанням, іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 року, та мають вислугу десять календарних років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Тобто, в даному Порядку №260 допущено власне трактування положень статті 15 Закону №2011 та пункту 10 Порядку №393.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та зміст наведених норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача станом на час звільнення позивача, обов'язку щодо виплати останньому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для їх задоволення та скасування рішення.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуючий суддя Джабурія О.В.
Судді Кравченко К.В. Вербицька Н.В.