26.01.2023
Справа № 720/2078/22
Провадження № 2/720/109/23
26 січня 2023 року Новоселицький районний суд Чернівецької області
в складі:
головуючого судді Оленчука І.В.,
секретаря Лупу Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Новоселиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та третьої особи без самостійних вимог Комісія з захисту прав дитини Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області про визначення місця проживання дитини, -
У жовтні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та третьої особи про визначення місця проживання дитини, посилаючись на те, що під час їх спільного проживання в них народилася дитина - ОСОБА_3 .
Шлюб між сторонами розірваний. Оскільки, між сторонами виник спір щодо місця проживання дитини та із урахуванням того, що позивач на даний час самостійно її виховує та утримує, просив визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 разом із ним, залишивши дитину на його вихованні та утриманні.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, у поданій до суду заяві просив розгляд справи проводити у його відсутності, позов підтримав. Не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явилась, про час і місце судового розгляду повідомлялась належним чином за останнім відомим місцем проживання в порядку, передбаченому положеннями ст. ст. 130,131 ЦПК України, про що у справі є належні докази, про причини відсутності не повідомила.
Представник третьої особи Комісії з захисту прав дитини Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області в судове засідання не з'явилася, направивши до суду заяву, в якій не заперечувала проти задоволення позову та просила розглянути справу у її відсутності.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням викладеного, а також наявністю згоди позивача на проведення заочного розгляду даної справи, суд вважає за можливе на підставі ст. 280 ЦПК України розглянути вказану справу у відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.
Згідно положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 .
Рішенням Новоселицького районного суду від 08.04.2016 року шлюб між сторонами розірваний.
У зв'язку із тим, що сторони разом фактично не проживають, між ними виник спір щодо визначення місця проживання дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Згідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України та ч. 1 ст. 160 СК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно.
Статтею 161 СК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір'ю.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенціїпро права дитини).
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Згідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Як вбачається з висновку про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, діючи в інтересах дитини, Комісія з захисту прав дитини Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Критеріями за яких орган опіки і піклування дійшов подібного висновку послугувало те, що умови проживання неповнолітньої ОСОБА_3 з батьком є задовільними, вони проживають в будинку, дитина має місце для сну та відпочинку, а також місце для зберігання особистих речей й навчання.
Також слід зазначити, що у вказаному висновку міститься інформація щодо ОСОБА_2 на засідання комісії двічі не з'явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату, місце та час засідання.
Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітньої. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Враховуючи, що позивач займається вихованням неповнолітньої дитини, піклується про неї, має всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, із урахуванням віку дитини, суд вважає, що на даний час проживання неповнолітньої доньки з батьком, який фактично проживає з нею, буде відповідати саме інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи й позитивно сприятиме її розвитку як психологічному так і фізичному.
Крім цього, визначення місця проживання дитини разом із батьком, не позбавляє матір права на особисте спілкування з дитиною та прийняття участі у її вихованні.
Таким чином, враховуючи, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком відповідає інтересам дитини, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог.
На підставі ст.ст.19, 141, 142, 160, 161 СК України, суд керуючись ст.ст. 12, 13, 199, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -
Позов задовольнити.
Визначити місце проживання дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - залишивши проживати разом з батьком ОСОБА_1 який самостійно виховує та утримує її.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя: І.В. Оленчук