вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
про залишення апеляційної скарги без руху
"25" квітня 2023 р. Справа№ 910/3870/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Тищенко А.І.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Баско»
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2022, повний текст якого складений 30.11.2022
у справі № 910/3870/21 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Баско»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К»
про стягнення 80 192,98 грн.
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Баско»
про стягнення 137 376 грн.
Первісний позов заявлено про стягнення основного боргу за поставлений за договором поставки № 21180 від 12.03.2019, але неоплачений товар в сумі 80 205,18 грн..
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- загальна вартість неоплаченого з поставленого позивачем за первісним позовом відповідачу за первісним позову на підставі спірного договору товару становить 80 205,18 грн.;
- відповідно до п.4.12 вказаного договору, 16.09.2020 на електронну адресу позивача надійшов лист від відповідача про повернення товару, у зв'язку із його не реалізацією, проте 13.10.2020 під час перевірки вказаного товару, було виявлено порушення умов зберігання товару, що підтверджується відповідними актами;
- 21.10.2020 ТОВ «Баско» було направлено на адресу ТОВ «Епіцентр К» лист №1/2110 з вимогою щодо оплати повної вартості поставленого товару внаслідок неможливості його повернення та реалізації, проте останнім було відмовлено в оплаті повної вартості товару.
Зустрічний позов заявлено про стягнення штрафу в сумі 137 376,00 грн., нарахованого за порушення умов договору поставки № 21180 від 12.03.2019 в частині виконання замовлень ТОВ «Епіцентр К» на поставку товару.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2022 у справі № 910/3870/21 у задоволенні первісного та у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Баско» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2022 у справі № 910/3870/21 в частині відмови в задоволенні первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2023 справу № 910/3870/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І..
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3870/21, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/3780/21.
19.04.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до вказаних правових норм, апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2022, повний текст якого складений та підписаний 30.11.2022, у справі № 910/3870/21, заявник мав подати в строк по 20.12.2022 включно, проте подав її 31.03.2023.
У апеляційній скарзі заявник просить поновити строк на апеляційне оскарження.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною 1 статті 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, клопотання (заява) про відновлення процесуального строку повинне містити пояснення щодо причин пропуску такого строку і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
За приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України, строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України. Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і залежно від встановленого вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/22695/13).
Із правового контексту норм статей 118, 119 ГПК України убачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню. Як свідчить правовий аналіз норм чинного процесуального законодавства, господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства (аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 910/15481/17).
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Сам лише факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов'язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку, з огляду на положення ГПК України, повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.
Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому ГПК України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Клопотання про поновлення строку повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються господарському суду на загальних підставах).
Відновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується, виходячи із поважності причин пропуску строку скаржником, і лише сам факт подання скаржником клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов'язком суду відновити цей строк.
Як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження заявник посилається на те, що:
- повний текст рішення ним отримано не було;
- адвокат апелянта Хоменко Яна Іванівна, яка з березня 2021 року по листопад 2022 року приймала участь у розгляді справи, відповідно до Медичного висновку про тимчасову непрацездатність № Е5НХ-59СН-В58М-9НН3 від 07.11.2022 виданого Комунальним некомерційним підприємством «Пологовий будинок № 5» Одеської міської ради в період з 07.11.2022 по 12.03.2023 була непрацездатною у зв'язку з вагітністю та пологами;
- апеляційну скаргу подано менш ніж через 20 днів після закінчення лікарняного;
- з огляду на загрозу ракетних обстрілів перебування на території України є небезпечним для життя та здоров'я людини;
- керівник апелянта знаходиться за межами України, наслідком чого є неможливість укладення нової угоди про надання професійної правничої допомоги;
- внаслідок ракетних обстрілів енергетичної інфраструктури, зокрема міста Одеси, відбувались екстрені відключення світла а також затяжні повітряні тривоги.
Отже, як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження, апелянт фактично постався на три обставини:
- повний текст рішення ним отримано не було;
- адвокат апелянта Хоменко Яна Іванівна, в період з 07.11.2022 по 12.03.2023 була непрацездатною у зв'язку з вагітністю та пологами;
- через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України, а також масовані ракетні обстріли, в тому числі енергетичної інфраструктури, відключення електроенергії та тривалі повітряні тривоги керівник апелянта знаходиться за межами України, наслідком чого є неможливість укладення нової угоди про надання професійної правничої допомоги, а складення апеляційної скарги зайняло більше часу.
Щодо посилань апелянта на неотримання копії рішення, колегія суддів зазначає про таке.
З матеріалів справи слідує, що у судовому засіданні 10.11.2022 у якому було проголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваного рішення була присутня представниця апелянта адвокат Хоменко Я.І. (після зміни прізвища Срібна Я.І. - примітка суду).
Згідно із ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Нормами статті четвертої цього Закону передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2022 у справі № 910/3870/21 було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 05.12.2022.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи, зокрема, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії.
Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Частина 1 ст. 13 ГПК України передбачає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (див. mutatis mutandis рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) від 03.04.2008, № 3236/03, § 41).
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Баско» не було позбавлено об'єктивної можливості дізнатися як про складення повного тексту оскаржуваного рішення, так і про його зміст як в передбачений процесуальним законодавством спосіб, так і з використанням відкритого безоплатного цілодобового доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатись наданим йому процесуальними правами.
При цьому колегія суддів зазначає про те, що апелянтом не надано жодних доказів, які б свідчили про перебування керівника апелянта за межами України, в той час як додана до апеляційної скарги копія довіреності від 01.10.2022 за підписом директора апелянта Волощук О.М., з огляду на місце її складення (м. Одеса), свідчить про те, що принаймні 01.10.2022 керівник апелянта перебував на території України та, відповідно, мав можливість уповноважити іншу особу на представництво його інтересів в суді.
При цьому слід зазначити і про те, що вихід особи у відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами не є раптовою та не прогнозованою подією, а відтак апелянт мав можливість завчасно обрати іншого представника.
Також колегія суддів зауважує і на тому, що 10.11.2022, тобто у період після виходу адвоката апелянта Хоменко Яни Іванівни у відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами, остання приймала участь у судовому засіданні у цій справі № 910/3870/21.
Щодо посилань на те, що через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України, а також масовані ракетні обстріли, в тому числі енергетичної інфраструктури та тривалі повітряні тривоги складення апеляційної скарги зайняло більше часу, слід зазначити таке.
Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частинами 1 та 4 ст. 26 наведеного закону встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Протягом дії воєнного стану суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами - може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22).
Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими доказами. Під час воєнного стану поновленню підлягають лише процесуальні строки, порушені з поважних причин (повітряна тривога, відсутність електрозабезпечення, неможливість використання транспорту, ракетне чи інше збройне ураження території, де знаходиться адвокат та/або відповідний орган, окупація вказаної території тощо).
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №990/115/22.
Тобто, особа, яка заявляє клопотання про поновлення встановленого законом процесуального строку, повинна надати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами. Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.09.2022 у справі №697/2360/21 та від 19.10.2022 у справі №398/1739/15.
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).
За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оскільки як день прийняття оскаржуваного рішення, так і останній день перебігу процесуального строку на звернення до суду з апеляційною скаргою у цій справі припав на період повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання відповідного такого строку апелянтом за умови надання ним до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.
В свою чергу, скаржником при зверненні до суду з апеляційною скаргою фактично було лише констатовано, що, з огляду на масовані ракетні обстріли, в тому числі енергетичної інфраструктури та тривалі повітряні тривоги та екстрені відключення світла складення апеляційної скарги зайняло більше часу, проте, жодним чином не наведено як саме вказане стало причиною неможливості подати апеляційну скаргу у визначені строки, тобто не доведено суду обставин, яким саме чином введення воєнного стану обумовило пропуск відповідного процесуального строку, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження відсутності у апелянта можливості підготувати та подати апеляційну скаргу в межах передбачених ГПК України строків, з огляду на місцезнаходження скаржника.
Колегія суддів зауважує апелянтові і на тому, що ведення активних бойових дій на території міста Одеси не відбувалось, що свідчить про те, що поточна обстановка в цій області є стабільною, а в умовах воєнного стану робота судів не була припинена.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що наведені Товариством з обмеженою відповідальністю «Баско» у апеляційній скарзі підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено: «право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.».
Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).
Відповідно до чинного законодавства, поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Відповідно до ч. 3 ст. 256 ГПК України строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Крім того, слід зазначити про таке.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на дату звернення з цією апеляційною скаргою, при зверненні до господарського суду встановлені ставки судового збору в таких розмірах:
- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги;
- за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
З урахуванням вказаних приписів закону, того, що апелянтом рішення суду оскаржується в частині вимог за первісним позовом загальний розмір яких становить 80 192,98 грн., прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 (2 270 грн.), при зверненні до суду з цією апеляційною скаргою судовий збір мав бути сплачений в розмірі 3 405,00 грн. (2 270/100*150).
До апеляційної скарги заявником не додано доказів сплати судового збору.
Отже, подана заявником апеляційна скарга не відповідає вимогами ст. 258 ГПК України, яка встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано доказів сплати судового збору в сумі 3 405,00 грн. та не наведено поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу (ч. 2 ст. 260 ГПК України).
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч. 2 ст. 174 ГПК України).
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без руху на підставі ст. ст. 174, 260 ГПК України з метою надання заявнику можливості виправити допущені недоліки шляхом подання в строк, визначений цією ухвалою, доказів сплати судового збору в сумі 3 405,00 грн., а також відповідної заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
При цьому колегія суддів зауважує заявникові на тому, що:
- відповідно до приписів ч. 4 ст. 174 ГПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою;
- відповідно до приписів п. 4 ст. 260 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 174, 234, 235, 256, 260 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Баско» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2022 у справі № 910/3870/21 залишити без руху.
3. Протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали Відділу примусового виконання рішень Товариство з обмеженою відповідальністю «Баско'має право усунути недоліки, а саме, подати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору в сумі 3 405,00 грн., а також відповідну заяву із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
3. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Баско», що:
- в разі невиконання в строк, визначений п. 2 її резолютивної частини, ухвали суду: в частині надання доказів сплати судового збору в сумі 3 405,00 грн. апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту; в частині подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 ГПК України;
- відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається з закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).
4. Копію ухвали надіслати учасникам справи.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Є.Ю. Шаптала
А.І. Тищенко