79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"18" квітня 2023 р. Справа №914/3047/22
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого - судді Кравчук Н.М.
суддів Кордюк Г.Т.
Плотніцький Б.Д.
секретар судового засідання Процевич Р.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” за вих. № 119/07-5429-2023 від 27.02.2023 (вх. № ЗАГС 01-05/697/23 від 08.03.2023)
на рішення Господарського суду Львівської області від 16.02.2023 (суддя Галамай О.З.)
у справі № 914/3047/22
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до відповідача: Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів
про стягнення 151 721, 59 грн.
за участю учасників справи:
від позивача (в режимі відеоконференції): Єгоров Валерій Сергійович;
від відповідача: Гудз Б.Д.
06.12.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівського національного університету імені Івана Франка про стягнення 151 721, 59 грн., з яких: основний борг в сумі 113 530,20 грн., пеня в сумі 13 748,04 грн., 3 % річних в розмірі 2 267,49 грн. та інфляційні втрати в сумі 22 175,86 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано несплатою відповідачем, як правонаступником Університету банківської справи, заборгованості за спожитий природний газ на суму 113 530,20 грн. За несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивач також заявив до стягнення 13 748, 04 грн. пені, 2 267, 49 грн. 3% річних та 22 175, 86 грн. інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.02.2023 року у справі №914/3047/22 (суддя О.З. Галамай) позов задоволено частково. Стягнуто з Львівського національного університету імені Івана Франка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України - 113 530,20 грн. основного боргу, 22 175,86 грн. інфляційних втрат, 2 267,49 грн. 3% річних, 2 749,61 грн. пені та 2 481,00 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується поставка позивачем природного газу впродовж 01.11.2021-22.11.2021 природний газ в об'ємі 6 757, 75 куб.м на загальну суму 113 530,20 грн. Проте, доказів оплати боргу матеріали справи не містять. Водночас, суд врахував факт припинення Університету банківської справи з внесенням про це відповідних відомостей в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відображення у витязі з реєстру Університету банківської справи відомостей про його правонаступника - Львівський національний університет імені Івана Франка. Отже, суд вважав доведеним факт правонаступництва відповідача. Щодо заявлених до стягнення пені в розмірі 13 748,04 грн., 3% річних в сумі 2 267,49 грн. та інфляційних втрат в сумі 22 175,86 грн., суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що такі нараховано вірно. Також суд, враховуючи невідображення в передавальному акті Університетом банківської справи дебіторської заборгованості перед позивачем, що фактично унеможливило сплату відповідачем такої раніше, відсутність поданих позивачем доказів щодо наявності у нього збитків, завданих невиконанням зобов'язання відповідачем, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, фінансовий стан відповідача, заявлення до стягнення крім пені також 3% річних та інфляційних втрат, з метою надання можливості безперервного та якісного освітнього процесу шляхом зменшення нарахованих санкцій, дійшов висновку про часткове задоволення заявленого відповідачем клопотання про зменшення пені, 3 % річних та інфляційних втрат та зменшив розмір пені на 80 %.
Не погоджуючись з рішенням суду, ТзОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 16.02.2023 року у справі №914/3047/22, в якій просить скасувати зазначене судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 10 998,43 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Скаржник зазначає, що сума зобов'язання поставленого природного газу, оплату якої відповідач не здійснив, становить 113 530,20 грн. Саме невчасна сплата даної суми слугувала нарахуванню пені у розмірі 13 748,04 грн., що становить 12 % від суми невчасно виконаного зобов'язання. На переконання скаржника сума пені не є надмірно великою до боргу відповідача, враховуючи процентне співвідношення виконання зобов'язання. Водночас, матеріали даної справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача саме в листопаді 2021 року, тобто в період виникнення спірних правовідносин.
Відповідач в судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою. Вказує, що відповідно до звітів та планів використання бюджетних коштів на 2022, 2023 роки можна чітко простежити суттєве збільшення видатків, а кошторис на 2023 рік демонструє суттєве зменшення фінансування на оплату комунальних послуг та енергоносіїв з 33 291 728 грн. (2022 рік) до 14 617 900 грн. (2023 рік), що підтверджується звітом про надходження та використання коштів загального фонду (форма №2-МОНУд,№2-МОНУм) за 2022 рік та планом використання бюджетних коштів на 2023 рік Львівського національного університету ім. Івана Франка. У супровідному листі від 31.03.2023 № 872-юр відповідач зазначає, що Львівський національний університет імені Івана Франка оплатив суму боргу за рішенням суду першої інстанції, що підтверджується платіжними інструкціями. Просить рішення Господарського суду Львівської області від 16.02.2023 у справі № 914/3047/22 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 880ТОВ від 04.07.2017 «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 917-р від 22.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.
26.10.2021 року набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 № 1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 № 809 і від 9 грудня 2020 № 1236»
Пунктом 2 Постанови КМУ № 1102 від 25.10.2021 визначено зобов'язання акціонерного товариства «Магістральні газопроводи України», товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 року бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.
У зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - Оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого відповідачем з 1 листопада 2021 року по 30 січня 2022 року автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» підтверджується листом Оператора ГТС №ТОВВИХ-22-6848 від 29.06.2022, інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56ХS0000YJWРМ007; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від Оператора ГРМ (Форма № 10); відомістю з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС- кодом 56ХS0000YJWРМ007.
Отже, сторонами укладено типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», затверджений постановою НКРЕКП № 2501 від 30 вересня 2015 року. Цей типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу Споживачу постачальником «останньої надії» (п. 1.1 договору).
Згідно із п. 1.2 договору умови цього договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2496, та є однаковими для всіх споживачів України.
Відповідно до п. 1.3 договору цей договір є договором приєднання.
При укладенні цього договору зі Споживачем ураховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти Постачальника та її акцептування Споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Цей договір вважається укладеним зі Споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (Оператор ГТС) днем початку постачання природного газу Споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
У відповідності до 2.1 договору за цим договором Постачальник зобов'язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а Споживач зобов'язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Постачання природного газу Споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газорозподільної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газорозподільної системи (п. 3.1 договору).
Відповідно до підпункту 4.2 розділу IV договору, об'єм (обсяг) постачання природного газу Споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет Споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено) (п. 4.3 договору).
Пунктом 4.4 договору передбачено, що Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Згідно із пунктом 4.5 договору у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ в об'ємі 6 757,75 м.куб за період 01.11.2021-22.11.2021 на загальну суму 113 530,20 грн.
Позивачем направлялись на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу. Згідно з довідкою АТ «Державний ощадний банк України» за період 01.10.2021-07.09.2022 від Університету банківської справи не надходили кошти позивачу.
Вказані обставини стали підставою звернення позивача з даним позовом.
При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.
Згідно із пунктом 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», постачальник «останньої надії» визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», затверджений постановою НКРЕКП № 2501 від 30 вересня 2015 року.
Як зазначалося вище, що між Університетом банківської справи, як бюджетною установою, та позивачем було укладено типовий договір постачання природного газу «останньої надії». За цим договором Постачальник зобов'язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а Споживач зобов'язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно із статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За приписами частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
З 1 жовтня 2021 року ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою КМУ від 30 вересня 2015 року № 809, в редакції постанови КМУ № 1102.
Цією ж постановою КМУ № 1102 на період постачання з 1 жовтня по 30 листопада 2021 року встановлено граничний розмір ціни природного газу для бюджетних організацій, яка не може перевищувати 16,8 грн. за 1 куб.м з урахуванням податку на додану вартість.
Протягом жовтня-листопада 2021 року розрахована за формулою ціна природного газу перевищувала 16,8 грн. за 1 куб.м, отже, у цей період застосовується гранична ціна в 16,8 грн. за 1 куб.м.
Позивач поставив впродовж 01.11.2021-22.11.2021 природний газ в об'ємі 6 757,75 куб.м на загальну суму 113 530,20 грн., що підтверджується листом Оператора ГТС №ТОВВИХ-22-6848 від 29.06.2022, інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56ХS0000YJWРМ007; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від Оператора ГРМ; відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС- кодом 56ХS0000YJWРМ007.
Як зазначалось вище, відповідно до 4.4 договору Споживач зобов'язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, договором встановлено строк оплати за поставлений природний газ - до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Проте, доказів його оплати матеріали даної господарської справи не містять, в той час, як позивач надав довідку АТ «Державний ощадний банк України» про відсутність надходжень коштів від Університету банківської справи.
Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України №165 від 14.02.2022 Університет банківської справи реорганізовано шляхом приєднання його до Львівського національного університету імені Івана Франка.
30.09.2022 відбулась державна реєстрація припинення юридичної особи - Університету банківської справи в результаті її реорганізації.
У витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у розділі дані про юридичних осіб-правонаступників відображено, що таким є Львівський національний університет імені Івана Франка, код ЄДРПОУ: 02070987.
Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Приєднання - це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру. Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов'язки припиненої юридичної особи, несе відповідальність за її зобов'язаннями в повному обсязі (стаття 107 Цивільного кодексу України).
Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов'язків, а всієї їх сукупності. Тобто, при універсальному правонаступництві до правонаступника переходить усе майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва.
Отже, враховуючи факт припинення Університету банківської справи з внесенням про це відповідних відомостей в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відображення у витязі з реєстру Університету банківської справи відомостей про його правонаступника - Львівський національний університет імені Івана Франка, колегія суддів вважає доведеним факт правонаступництва, про що судом першої інстанції зроблено вірний висновок.
З огляду на все вищенаведене, колегія суддів констатує наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 113 530,20 грн. основного боргу за поставлений природний газ об'ємом 6 757,75 куб.м.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст. 610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
В силу положень ст. 216 ГПК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 1ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
У відповідності до ч. 1 ст. 546 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 1 ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у у статті 2 цього кодексу.
Господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 справа № 904/4156/18.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначалось вище, п. 4.5 договору сторони погодили, що у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Згідно поданого розрахунку позивач за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання нарахував відповідачу пеню за період 01.01.2022-30.06.2022 в розмірі 13 748, 04 грн.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність здійсненого судом першої інстанції розрахунку, вважає його арифметично вірним.
Поряд з тим, відповідач заявив клопотання про зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
За приписами ст 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У відповідності до ч.3 ст 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При здійсненні права на зменшення розміру пені, суд повинен враховувати не лише майнові, але й інші інтереси сторін спору, керуючись у тому числі засадами справедливості, добросовісності та розумності.
Стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, проте, не є і не може бути джерелом збагачення кредитора.
Доводячи наявність підстав для зменшення санкцій, відповідач надав суду звіти та плани використання бюджетних коштів за 2022, 2023 роки, в яких відображено значне збільшення видатків, у тому числі і щодо оплати комунальних послуг та енергоносіїв.
Колегія суддів зауважує, що відповідач є національним університетом, видами економічної діяльності якого посеред іншого є: вища освіта, видання журналів і періодичних видань, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук, суспільних і гуманітарних наук. І під час війни, і після її завершення головним завданням освітньої галузі є і буде забезпечення якості освіти.
Як видно з матеріалів справи, оцінюючи клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафних санкцій, місцевий господарський суд врахував, невідображення в передавальному акті Університетом банківської справи дебіторської заборгованості перед позивачем, що фактично унеможливило сплату відповідачем такої раніше, відсутність поданих позивачем доказів щодо наявності у нього збитків, завданих невиконанням зобов'язання відповідачем, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, фінансовий стан відповідача, заявлення до стягнення крім пені також 3% річних та інфляційних втрат, з метою надання можливості безперервного та якісного освітнього процесу шляхом зменшення нарахованих санкцій, суд дійшов підставного висновку про часткове задоволення заявленого відповідачем клопотання, та зменшення розміру пені на 80 %.
Позивач також заявив до стягнення з відповідача 2 267, 49 грн. 3% річних та 22 175,86 грн. інфляційних втрат нарахованих за період 01.01.2022-31.08.2022.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Місцевий господарський суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат дійшов висновку, що такий проведено вірно, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Враховуючи вищенаведені норми права та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення заявлених ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» позовних вимог та стягнення з Львівського національного університету імені Івана Франка 113 530,20 грн. основного боргу, 2 749,61 грн. пені, 22 175,86 грн. інфляційних втрат та 2 267,49 грн. 3% річних.
Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 16.02.2023 у справі №914/3047/22.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись, ст. ст. 253, 254, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Львівської області від 16.02.2023 року у справі №914/3047/22 без змін.
3.Судові витрати за розгляд апеляційної скарги залишити за скаржником.
4.Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288-289 ГПК України.
5.Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Повний текс складено 24.04.2023.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий-суддя Н.М. Кравчук
Судді Г.Т. Кордюк
Б.Д. Плотніцький