25.04.2023
Справа № 642/2040/23
Провадження № 1-кс/642/1223/23
25 квітня 2023 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові клопотання слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_6 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (без визначення застави) відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мурафа, Краснокутського району, Харківської області, громадянина України, не одруженого, із середньою спеціальною освітою, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, перебуваючого на посаді: оператора протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.408 КК України,-
встановив:
До слідчого судді надійшло вказане клопотання, в якому слідчий Другого СВ (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_7 просив застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави.
В обгрунтування клопотання слідчий вказав, що Другим СВ (з дислокацією у місті Харкові) Територіального управління Держаного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 62023170020000230 від 11.02.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.408 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №7 від 15.03.2022 ОСОБА_5 призначено на посаду стрільця першого стрілецького відділення третього стрілецького взводу четвертої стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №162 від 12.08.2022 ОСОБА_5 призначено на посаду оператора протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 .
Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зобов'язують солдата ОСОБА_5 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.
У відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 12, 14, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов'язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.
Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Згідно вимог ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків він зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України,у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який згодом неодноразово продовжувався і триває досі.
Однак, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів вирішив стати на злочинний шлях.
Так, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов'язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.
При цьому, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді оператора протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , 06.01.2023 під час проходження військової служби вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, без дозволу командування та поважних причин, в умовах воєнного стану вирішив незаконно ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд.
Реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_5 , в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин, діючи в умовах воєнного стану 06.01.2023 приблизно о 08.15 годин самовільно залишив місце несення служби, а саме місце дислокації військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
Доводячи свій злочинний умисел до кінця солдат ОСОБА_5 в період з 06.01.2023 року до моменту фактичного затримання 24.04.2023, незаконно перебував поза межами території тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та без поважних причин, з метою ухилитись від військової служби.
До моменту фактичного затримання солдат ОСОБА_5 до місця тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 та до місця постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 не повернувся, про своє місце знаходження не повідомив.
Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
24.04.2023 о 13:00 ОСОБА_5 затриманий в порядку ст. 208, 615 КПК України.
24.04.2023 слідчим другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_8 , ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 зазначеного злочину підтверджується зібраними у ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження доказами у їх сукупності та взаємозв'язку, а саме: повідомленням командира військової частини НОМЕР_1 про виявлене кримінальне правопорушення ОСОБА_5 ; актом службового розслідування, згідно якого факт дезертирства ОСОБА_5 знайшов своє підтвердження; допитами свідків у кримінальному провадженні;
В обгрунтування слідчий послався на те, що наявні ризики, передбачені п.п. 1, 3, ч.1 ст. 177 КПК України.
Так, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто можливість переховування ОСОБА_5 від органу досудового розслідування, обґрунтовується наступним: ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, у зв'язку з чим є усі підстави вважати, що ОСОБА_5 з метою уникнення від даного покарання буде переховуватись від органу досудового розслідування та суду. Вказана обставина створює передумову уникнути підозрюваному ОСОБА_5 кримінальної відповідальності та переховуватися від органу досудового розслідування або суду. При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі підозрюваного будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а відсутністю запобіжного заходу, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування підозрюваного у разі не обрання йому запобіжного заходу.
Також про наявність вказаного ризику свідчить той факт, що ОСОБА_5 самовільно без дозволу командирів самовільно залишив місце несення служби із зброєю в умовах воєнного стану з метою ухилення від військової служби та про своє місце перебування нікого не повідомляв до моменту фактичного затримання та не знаходився за місцем фактичної реєстрації, що свідчить про те, що останній у разі обрання іншого запобіжного заходу може переховуватись від органу досудового розслідування, прокурора та суду.
Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні. ОСОБА_5 може незаконно впливати на свідків, колишніх співслужбовців, у кримінальному провадженні шляхом їх вмовлянь з метою давати показання на свою користь, так як більшість із свідків є військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України та разом проходили військову службу в одній і тій же військовій частині разом з підозрюваним.
До того ж, показання свідків надані на досудовому слідстві не мають для суду наперед встановленої сили. Натомість суд досліджує всі докази безпосередньо в судовому засіданні.
Зокрема, достовірність перевірки підстав неявки до органу досудового розслідування або суду вимагатимуть від сторони обвинувачення певного часу, що в свою чергу призведе до необґрунтованого затягування строків досудового розслідування та створить можливості для ОСОБА_5 незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні. В той же час останній перебуваючи на волі не буде позбавлений можливості з використанням мобільних телефонів, тощо, здійснювати вплив на інших учасників кримінального провадження.
Оцінюючи в сукупності викладене, варто прийти до висновку, що інші менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти уникненню вищезазначених ризиків з боку ОСОБА_5 та відповідно до ст. 194 КПК України, йому необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Так, з урахуванням наявності ризиків переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду з причин бажанням уникнути покарання за тяжкий злочин, унеможливлює застосування до обвинуваченого особистого зобов'язання.
Також, перебування не в умовах відповідної державної установи, а саме за місцем проживання ОСОБА_5 при застосуванні домашнього арешту, надасть можливість підозрюваному покинути дане місце проживання, у зв'язку з чим даний запобіжний захід не дасть можливості запобігти ризикам, передбаченим п. п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, наявних в даному кримінальному провадженні.
Неможливість застосування запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_5 у вигляді застави, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, пов'язана з тим, що він підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, м'якість застосування якого створить в очах суспільства та інших військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 у вигляді особистої поруки пов'язана з тим, що до сторони обвинувачення та суду не було звернення із письмовим зобов'язанням про те, що особа поручається за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов'язується за необхідністю доставити його до суду на першу вимогу. Водночас, поручителі з числа командування військової частини НОМЕР_1 не зверталися із письмовим зобов'язанням щодо поручительства та виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, відповідно до ст. 194 КПК України.
В судовому засіданні прокурор підтримав дане клопотання, просив його задовольнити, посилаючись на наведені в ньому обставини.
Підозрюваний та його заперечували проти клопотання, вказавши на недоведеність ризиків.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступного.
В провадженні другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Харкові) Територіального управління Держаного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, перебуває кримінальне провадження № 62023170020000230 від 11.02.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.408 КК України.
24.04.2023 ОСОБА_5 затриманий у порядку ст.ст. 208, 615 КПК України.
24.04.2023 ОСОБА_5 повідомлений про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований та утримуватись під вартою інакше, як за вмотивованого рішення суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Пунктом с частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 року), нікого не може бути позбавлено волі інакше, як згідно з процедурою, встановленою законом, а також якщо є розумні підстави вважати необхідним запобігання вчиненню особою правопорушення або втечу після його вчинення.
За положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25.04.2003 року №4 запобіжні заходи застосовується за наявності підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений буде намагатись ухилятися від слідства або суду, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Разом з тим взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим такий обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, що випливають норм КПК України, і його належної поведінки.
При цьому, Верховним Судом України роз'яснено, що обов'язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного внаслідок відсутності у останнього постійного місця проживання, зловживання спиртними напоями чи вживання наркотичних засобів, продовження вчинення злочинів, підтримання соціальних зв'язків негативного характеру, порушення умов запобіжного характеру, не пов'язаного з позбавленням волі.
При цьому, слідчий суддя враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень ч. 5ст. 9 КПК України, бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
В контексті вимог статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі на стільки, що його неможливо відвернути, не застосувавши до особи запобіжний захід. При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, які підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
В силу ст. 198 КПК України висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень.
Таким чином, на даній стадії кримінального провадження, слідчий суддя визнає підозру у вчиненні ОСОБА_5 злочину, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України, обґрунтованою та достатньою для того, щоб прийти до висновку про наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а тому слідчий суддя приходить до переконання про необхідність вирішення питання про застосування запобіжного заходу.
Інкримінований ОСОБА_5 злочин, згідно ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжких злочинів.
Санкцією ч.4 ст. 408 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років.
Так, підозрюваний, будучи обізнаним про тяжкість покарання, та враховуючи обставини вчинення ним даного злочину, що він незаконно ухилився від проходження військової служби та провів час на власний розсуд, його було затримано в порядку ст. 208 КПК України, а тому він може надалі ухилятись від суду та органу досудового розслідування, впливати на свідків для уникнення покарання, а тому обґрунтовані ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України.
Крім того, починаючи з 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України ОСОБА_9 №64/2022 в Україні введено воєнний стан, який згодом неодноразово продовжувався та триває досі. Однак, ОСОБА_5 , незважаючи на теперішню складну ситуацію в країні, розуміючи те, що він вчиняє злочин в перiод військового стану, будучи вiйськовослужбовцем, вчинив особливо тяжкий злочин.
Приймаючи рішення про доцільність обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховано всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу, в зв'язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти ризикам, доведеним слідчим і прокурором.
В той час, стороною захисту ризики не спростовані, також не надані документи на підтвердження того, що за станом здоров'я ОСОБА_5 не в змозі перебувати в слідчому ізоляторі.
Таким чином, слідчий суддя, із врахуванням всіх обставин справи, наявних доказів та того, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, дійшов висновку про доведеність існування ризиків, зазначених у клопотанні слідчого, а саме п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки тільки запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в період воєнного стану в Україні, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та дотримання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання пiдозрюваним, обвинуваченим обов'язків передбачених цим Кодексом наслідків передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, враховуючи тяжкiсть кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , особу підозрюваного, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність визначення розміру застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, в розмірі, передбаченому п.3 ч.5 ст. 182 КПК України, а саме - в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 214 720 грн. При цьому, в разі внесення застави, необхiдно підозрюваного з-під варти звільнити та покласти на нього ряд обов'язків.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 206, 211, 372, 376 КПК України, слідчий суддя, -
ухвалив:
Клопотання слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_6 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (без визначення застави) відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити частково.
Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 діб, а саме до 22.06.2023 включно.
Визначити суму застави у розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 214 720 (двісті чотирнадцять тисяч сімсот двадцять) гривень, які необхідно внести на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Харківській області, протягом дії ухвали.
При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти - звільнити.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов'язки: 1) прибувати до слідчого, прокурора, чи суду за першою вимогою; 2) не відлучатися з населеного пункту, в якому проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк тримання під вартою рахувати з моменту фактичного затримання - 24.04.2023.
Строк дії ухвали - до 22.06.2023 включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а підозрюваним - в той же строк, але з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Слідчий суддя