Справа № 953/1153/23
Провадження № 1-кп/953/686/23
24 квітня 2023 року м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю прокурора - ОСОБА_2
обвинуваченої - ОСОБА_3
захисника - адвоката ОСОБА_4
секретар судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судового засідання Київського районного суду м. Харкова кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022220000003350 від 11.11.2022 відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт Великий Бурлук Великобурлуцького району Харківської області, громадянки України, із вищою освітою, не заміжньої, тимчасово не працевлаштованої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , не судимої,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України,
1. Формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні, визнане судом доведеним.
1.1. Громадянка України ОСОБА_3 обвинувачується у колабораційній діяльності, тобто у добровільному зайнятті громадянином України посади, не пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території Харківської області, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Так, у громадянки України ОСОБА_3 , яка перебувала на території Харківської області Куп'янського району смт. Великий Бурлук, 01.08.2022 виник кримінальний протиправний умисел, направлений на добровільне зайняття посади, не пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора. Так, ОСОБА_3 добровільно зайняла посаду головного спеціаліста відділу у справах дітей та сім'ї адміністрації смт. Великий Бурлук ВЦА Куп'янського району Харківської області.
Згідно з Конституцією України, Україна є суверенною та незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаагськими конвенціями 1907 року, IV Женевськими конвенціями 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
24.02.2022 військовослужбовці Збройних Сил РФ, шляхом збройної агресії, із загрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Харківській, Донецькій, Луганській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та вчинили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, що мають важливе народногосподарське або оборонне значення, та вчинили окупацію частин зазначеної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України з порушенням порядку, встановленого Конституцією України, яка триває до теперішнього часу та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24.02.2022 Указом Президента України Володимира Зеленського № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» запроваджено воєнний стан на всій території України.
Так, після незаконного вторгнення на територію України збройних сил Російської Федерації та фактичної окупації смт. Великий Бурлук Куп'янського району Харківської області, 01.08.2022, у громадянки України ОСОБА_3 виник кримінальний протиправний умисел, направлений на добровільне зайняття громадянином України посади, не пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
У зв'язку із викладеними обставинами, ОСОБА_3 , 01.08.2022 добровільно зайняла посаду головного спеціаліста відділу у справах дітей та сім'ї адміністрації смт. Великий Бурлук ВЦА Куп'янського району Харківської області.
Серед іншого, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу ОСОБА_3 проводила інспекційну перевірку умов мешкання дітей, ведення обліку та перевірки проблемних сімей, складала акти обстеження умов проживання родин та здійснювала нагляд за вказаними родинами з дітьми.
1.2. Отже, ОСОБА_3 вчинила кримінальний проступок, передбачений ч. 2 ст. 111-1 КК України, тобто добровільне зайняття посади, не пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
2. Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.
2.1. Позиції сторони обвинувачення та захисту.
2.1.1. Прокурор у судовому засіданні зазначив, що під час судового розгляду достеменно встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинене обвинуваченою, тому просить суд визнати ОСОБА_3 винуватою та призначити їй покарання за ч. 2 ст. 111-1 КК України у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані із діяльністю у сфері соціального захисту дітей, в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги на строк 14 (чотирнадцять) років з конфіскацією майна.
2.1.2. У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України, визнала повністю, у вчиненому щиро покаялася, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення інкримінованого їй органом досудового розслідування кримінального проступку, викладені в обвинувальному акті, які відповідають дійсності, обвинувачена їх у повному обсязі підтверджує та пояснила про обставини, викладені в обвинувальному акті. У вчиненому щиро кається, засуджує свою поведінку.
2.1.3. У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 при ухваленні судом рішення просив врахувати положення ст. 66 КК України та особистість обвинуваченої, той факт, що вчинили вона кримінальне правопорушення вперше, вимушено через потребу у коштах. Просив призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади на строк 10 років без конфіскації майна.
2.2. Підстави, за яких суд не досліджує докази сторони обвинувачення та захисту, а також вважає доведеною винуватість поза розумним сумнівом.
2.2.1. У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 у повному обсязі визнала свою винуватість у вчиненні інкримінованого їй органом досудового слідства кримінальному проступку при обставинах, викладених у обвинувальному акті. Тож, беручи до уваги, що прокурор не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачена ОСОБА_3 правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності її позиції. При цьому суд роз'яснив обвинуваченій положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку вона буде позбавлена права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку.
Вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченої та не знайшов підстави вважати, що остання себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані нею у судовому засіданні обставини, чи визнає під примусом.
Це узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
2.2.2. Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинувачену, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особистість обвинуваченої, дійшов висновку, щодо доведеності винуватості ОСОБА_3 поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованого кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України, а саме добровільному зайнятті посади, не пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
3. Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
3.1. У судовому засіданні встановлено, що обвинувачена ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального проступку визнала повністю, у вчиненому кається, засудила свою протиправну поведінку, а також на стадії досудового розслідування активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення.
На думку суду, такі дії обвинуваченої не пов'язані із бажанням отримати мінімальне покарання, а також наявності беззаперечних доказів вчинення нею кримінального проступку. Аналогічну позицію висловлено прокурором у судовому засіданні.
Згідно послідовної практики Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 15.11.2021 у справі № 199/6365/19 (№ 51- 3198км21) розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Таким чином, щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
3.2. З огляду на наведене, на думку суду, обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченої, згідно зі ст. 66 КК України, є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
3.3. При цьому, судом не встановлено обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 67 КК України.
4. Мотиви призначення покарання.
4.1. Суд, призначаючи обвинуваченій ОСОБА_3 покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
4.2. Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченій ОСОБА_3 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України класифікується, як кримінальний проступок, його вид. суспільну небезпечність та наслідки. Також суд бере до уваги вже наведені відомості про особу обвинуваченої, яка раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягалася, має вищу освіту, наразі офіційно не працевлаштована, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, на утриманні неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб не має, має зареєстроване та фактичне місце проживання.
4.3. У судовому засіданні при дослідженні особистості обвинуваченої відповідно до положень ст. 50 КК України, підстав для призначення покарання в порядку передбаченому статями 69, 69-1 КК України, не встановлено.
4.4. З урахуванням викладених вище обставин у кримінальному провадженні, характеру та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, особи обвинуваченої, наявність обставин, що пом'якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_3 у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані із діяльністю у сфері соціального захисту дітей, в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги, у межах санкції відповідної частини статті - на строк 14 (чотирнадцять) років.
4.5. Разом із цим суд, діючи відповідно до положень ст. 59 КК України, не визначає обвинуваченій ОСОБА_3 додаткове покарання у виді конфіскації майна, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 59 КК України, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
Згідно ч. 2 ст. 59 КК України, конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Оскільки вказане покарання у виді конфіскації майна санкцією ч. 2 ст. 111-1 КК України встановлене як додаткове, суд приходить до висновку про можливість не застосовувати його відносно ОСОБА_3 , враховуючи обставини справи та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК України класифікується, як кримінальний проступок. Також, суд приймає до уваги, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні некорисливого злочину.
4.6. Таке покарання, на переконання суду, відповідає положенням статей 65-68 КК України та буде необхідним для виправлення обвинуваченої, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особистості обвинуваченої та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання.
5. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку
5.1. Вирішуючи питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження у виді запобіжного заходу, суд наголошує, що станом на час розгляду судового провадження до обвинуваченої ОСОБА_3 не застосовано запобіжний захід. При цьому стороною обвинувачення не заявлялось клопотання про його застосування, відтак, суд не вбачає підстав для застосування стосовно обвинуваченої запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.
5.2. Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлявся.
5.3. Процесуальні витрати та речові докази у кримінального провадженні відсутні.
Керуючись ст.ст. 7, 100, 124, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394, 395 КПК України, суд -
ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані із діяльністю у сфері соціального захисту дітей, в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги, на строк 14 (чотирнадцять) років без конфіскації майна.
Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили - не обирати.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд міста Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченій, прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.
Суддя - ОСОБА_1