Справа № 346/2065/22
Провадження № 2/346/157/23
19 квітня 2023 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
складі: головуючого судді П'ятковського В.І.,
за участю секретаря Кривюк Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Коломия справу за позовною заявою адвоката Лейб'юк Оксани Василівни в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», про визнання припиненим іпотечного договору у зв'язку із припиненням основного зобов'язання та визнання припиненою іпотеку за іпотечним договором,
Представник позивачки адвокат Лейб'юк звернулася до суду із вказаною позовною заявою, яку мотивує тим, що позивачка є спадкоємицею майна після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказує, що між ОСОБА_3 та представником відповідача 08 серпня 2005 року укладено кредитний договір № IFJWGK00000041 та на його забезпечення договір іпотеки Д-766 від 08 серпня 2005 року. Забезпеченим іпотечним майном є квартира АДРЕСА_1 .
Вказує, що оскільки основне зобов'язання припинено, та згідно наданої відповідачем довідки заборгованості за кредитним договором немає, кредит закрито 02 березня 2009 року, це є підставою для припинення договору іпотеки та обтяжень на нерухоме майно яке було його предметом.
Проте, в позасудовому порядку вирішити вказане питання не вдалося, оскільки відповідач відмовився зняти заборону відчуження із забезпеченого іпотекою нерухомого майна, посилаючись на те, що право вимоги за кредитним договором відступлено, а правонаступник ліквідований.
Тому просить визнати виконаним основне зобов'язання ОСОБА_2 перед АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором, визнати припиненою 02 березня 2009 року іпотеку за іпотечним договором Д-766 від 08 серпня 2005 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , зняти обмеження нерухомого майна, що було предметом вказаного договору іпотеки, стягнути з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати, які складаються із судового збору та адвокатських послуг.
В судове засідання позивачка та її представник не з'явилися, остання подала заяву про розгляд справи в їхній відсутності, позовні вимоги підтримала, та не заперечила щодо заочного розгляду справи.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про розгляд справи належно повідомлений судовими повістками, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями.
Відповідно до ч. 3,4 ст. 223 ЦПК України суд розглядає справу за відсутності належно повідомлених про судове засідання учасника справи або його представника в разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки. У разі повторної неявки відповідача суд вирішує справу на підставі наявних в ній даних чи доказів.
Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Врахувавши клопотання представника позивача, проаналізувавши матеріали справи, вирішуючи спір на підставі наданих доказів та в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону).
Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору (частина п'ята статті 5 Закону в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).
Судом встановлено, що позивачка є спадкоємицею на майно померлої матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказане підтверджується довідкою по спадковій справі № 18/2014 виданою приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Григорець Віталієм 23 грудня 2021 року за № 127/02-14 (а.с. 13).
За життя ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 06 серпня 2005 року належала квартира АДРЕСА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Григорець М.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 2493, вказане також підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08 серпня 2005 року (а.с. 8, 10).
08 серпня 2005 року між Лапчинською та відповідачем укладено кредитний Договір № IFJWGK00000041, на забезпечення якого між вказаними сторонами укладено договір іпотеки Д-766, де забезпеченим іпотечним майном є вказана квартира, що підтверджується витягом про реєстрацію в державному реєстрі іпотек від 11 серпня 2005 року № 4400395 (а.с. 12).
Згідно із повідомленням позичальникові про відступлення прав вимоги кредитора за кредитними документами від 23 лютого 2007 року № 30.1.3.2./6-8114278, відповідач повідомив Лапчнську про те, що право вимоги за кредитними документами відступлені ПриватБанком компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Finance No/1 пі-ел-сі». У цьому повідомленні зазначено, що для збереження зручності розрахунків за кредитними документами ЮМЛ уповноважив ПриватБанк на прийом платежів, та ведення інших справ пов'язаних із кредитними документами у тому ж порядку, як це відбувалося до відступлення прав вимог (а.с. 18).
Згідно із даними вказаними у довідці АТ КБ «Приватбанк» від 24 грудня 2021 року № V01QQSNTKORQ17S2, заборгованість у ОСОБА_2 по кредиту ІFJWGK00000041 відсутня, дата закриття кредиту 02 березня 2009 року (а.с. 19).
Також з відповіді супервайзера з розробки технологій обробки запитів клієнтів та держорганів ГО ОСОБА_5 від 28 грудня 202 року № 20.1.0.0.0/7-211228/8876, видно, що відмовлено у знятті заборони відчуження на нерухомість накладеної у зв'язку із укладенням договору іпотеки та відступленням права вимоги кредитора та ліквідацією кредитора, якому відступлено право вимоги (а.с. 15).
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики ці зобов'язання вважаються припиненими.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 цього Закону).
Підстави припинення іпотеки окремо визначені в ст. 17 Закону України «Про іпотеку». Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Крім того, за загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Під час застосування наведених вище норм права підлягає врахуванню також правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц: іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією, з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
Отже, з наведеного вбачається, що наявність реального виконання боржником зобов'язань, свідчить про припинення договірних зобов'язань, з огляду на що, кредит закрито, заборгованість відсутня.
За таких обставин, у силу частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» у зв'язку з припиненням основного зобов'язання іпотека є припиненою.
За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання
Аналогічний висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц, за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суду складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 91.0/16461/16.
В матеріалах справи відсутні докази наявності невиконаних зобов'язань, ухвала суду про надання інформації за вказаним кредитним договором та копій документів, на підставі яких відбулося відступлення права вимоги представником відповідача проігнорована, документи не надані.
За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання.
Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном.
Такого правового висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц та від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц.
Оскільки судом встановлено факт повного виконання позичальником основного зобов'язання за кредитним договором, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання іпотеки припиненою, внаслідок чого обтяження предмета іпотеки підлягає виключенню.
Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.
Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина друга статті 593 ЦК України, частина третя статті 17 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном.
Відповідний правовий висновок викладений у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19).
Згідно ст. 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Заяви про виникнення, зміну, припинення обтяжень та про звернення стягнення на предмет обтяження підписуються обтяжувачем.
Відповідно до п. 57 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. № 1127 (далі - Порядок) для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
Тобто разом з припиненням зобов'язань за іпотечним договором фактично припиняється обтяження нерухомого майна іпотекою, так як всі правові підстави для його утримання під обтяженням відсутні.
Отже, з державною реєстрацією відомостей про припинення іпотеки (припинення обтяження нерухомого майна іпотекою) підлягають державній реєстрації і відомості про зняття заборони відчуження, накладеної під час посвідчення такого нотаріального договору та вилучення запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном.
У зв'язку із відсутністю заборгованості у позивача за основним зобов'язанням, яке забезпечене іпотекою, іпотекодержатель (обтяжувач) повинен був вчинити дії щодо зняття іпотеки (повідомити про погашення позики), однак таких дій не вчинив, чим порушив вимоги чинного законодавства і права позивача, як власника цього майна.
Таким чином, оскільки припинено зобов'язання за іпотечним договором його повним виконанням, суд дійшов висновку про виключення відповідних записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, оскільки належне виконання основного зобов'язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді витрат на правову допомогу, позивачем заявлена сума в розмірі 8 000 грн., згідно акту про надання послуг № 1 від 06 червня 2022 року (а.с.21).
Стаття 133 ЦПК визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
З урахуванням Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, де було розглянуто питання, щодо стягнення витрати на правничу допомогу, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки рішення ухвалюється на користь позивача, то з відповідача підлягає стягненню вказані витрати на правову допомогу та сплачений судовий збір.
На підставі наведеного та ст.ст.11, 15, 16, 509, 526, 598, 599, 626, 627 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 17, Закону України «Про іпотеку», керуючись вимогами ст.ст. 10, 76-83, 141, 247 ч. 2, 259, 260, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Вважати зобов'язання ОСОБА_2 перед акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» за кредитним договором № IFJWGK00000041 від 08 серпня 2005 року, припиненими у зв'язку із повним виконанням зобов'язань.
Вважати припиненими зобов'язання за Іпотечним договором № Д-766 від 08 серпня 2005 року укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк».
Виключити з Державного реєстру іпотек запис про реєстрацію іпотеки (реєстраційний номер обтяження в Державному реєстрі іпотек: 2279362) квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом за Іпотечним договором № Д-766 від 08 серпня 2005 року.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_2 , 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 977,20 грн сплаченого судового збору.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем заочне рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя П'ятковський В. І.