Справа № 522/7379/23
Провадження № 1-кс/522/2273/23
25 квітня 2023 року місто Одеса
Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі клопотання дізнавача СД ВП № 5 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_2 , яке погоджено з прокурором Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №12023164500000099 від 11 квітня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 356 КК України про накладення арешту на майно.
Дізнавач СД ВП № 5 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_2 за погодженням прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси із клопотанням про накладення арешту на майно у рамках кримінального провадження №12023164500000099 від 11 квітня 2023 року.
Сектором дізнання ВП №5 ОРУП №1 ГУНП України в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12023164500000099 від 11.04.2023, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України.
10.04.2023 до ЧЧ ВП №5 ОРУП №1 надійшла заява від ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає: АДРЕСА_1 в якій вона просить прийняти міри правового характеру до невстановленої особи, яка 31.08.2019 вчинила самоправні дії щодо належного їй майна.
За даним фактом СД ВП №5 ОРУ №1 03.08.2022 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023164500000099 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 356 КК України.
Згідно доводів заявника ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 остання надала свій автомобіль марки «Лексус» д.н. НОМЕР_1 , який належить їй на праві приватної власності громадянину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 для встановлення сигналізації на вищевказаному авто. Так в ході користування даним автомобілем, гр. ОСОБА_5 , самоправно, не маючи жодної правової підстави (довіреність власника, тощо) виїхав у невідомому напрямку на вищевказаному авто. Вказані самоправні дії суттєво порушують права власника автомобілю марки «Лексус» д.н. НОМЕР_1 в особі заявника ОСОБА_4 .
Враховуючи, що автомобіль марки Лексус» д.н. НОМЕР_1 має істотне значення по вказаному кримінальному провадженню, з метою забезпечення гарантованих прав законного власника даного майна, а також з метою виключення можливості пошкодження, втрати та зникнення даного майна, вважаю за необхідне накласти на нього арешт.
До судового засідання дізнавач чи прокурор не з'явились, від дізнавача надійшла заява про розгляд клопотання за його відсутності.
Виклик власників майна не здійснювався на підставі ч. 2 ст. 172 КПК України.
Вивчивши матеріали додані до клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
У ч. 10 ст. 170 КПК України зазначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Як і у клопотанні, так і під час судового розгляду такого клопотання сторона обвинувачення повинна чітко зазначити мету і підстави застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.
Так, відповідно до ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, 1.) збереження речових доказів, 2.) спеціальної конфіскації, 3.) конфіскації як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи та 4.) відшкодування шкоди, завданої в наслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої особи, за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Для доведення факту, що вказаний у клопотанні транспортний засіб є речовим доказом у даному провадженні дізнавач, прокурор зобов'язані навести критерії передбачені ст. 98 КПК України і довести обґрунтованість таких посилань, а також навести мінімально необхідні докази про те, що справді було вчинено відповідне кримінальне правопорушення.
Загальні твердження про те, що вказаний транспортний засіб «має істотне значення для кримінального провадження» не є достатньою підставою для обмеження прав осіб у такий обтяжливий спосіб. Як і загальні твердження про те, що таке кримінальне правопорушення було вчинено.
Окремо варто зазначити, що згідно із вимогами КПК не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Доводів про те, що автомобіль є речовим доказом дізнавачем не приведено.
Другою обов'язковою умовою для накладення арешту є наявність відповідних ризиків, що свідчать про можливість такої суттєвої втрати речових доказів, що унеможливить здійснення кримінального провадження у належний і ефективний спосіб.
На підтвердження таких висновків сторона обвинувачення зобов'язана навести відповідні докази і обґрунтування. Самого лиш твердження, що існують ризики втрати не достатньо.
Як вбачається із долучених документів, а саме із протоколу допиту потерпілої, у 2019 році вона віддала автомобіль своєму знайомому для заміни сигналізації, однак про вчинене кримінальне правопорушення повідомлено тільки 10 квітня 2023 року, тобто після спливу значного часу, а тому для доведення наявності відповідних ризиків дізнавач повинен навести переконливі аргументи і щодо того, що вказаний захід забезпечення кримінального провадження у даному випадку може бути дієвим.
Крім цього, слідчий суддя врахував, що кримінальне провадження знаходиться на початковому етапі, будь-яких вагомих доказів, які б вказували на те, що справді було вчинене кримінальне провадження відповідного ступнею тяжкості, слідчим та прокурором не надано. В той же час, під час вирішення питання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження слідчий суддя не уповноважений надавати оцінку тим обставинам, які підлягають встановленню уже за результатом проведеного слідства судом згідно із вимогами ст. 368 КПК України, адже це є завданням наступних етапів. На стадії досудового розслідування слідчий суддя може перевірити відповідність клопотання встановленій формі, встановити наявність розумних підозр вважати, що майно і справді було предметом незаконних дій та здійснити судовий контроль за дотримання прав і свобод учасників під час досудового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 13 Конституції України «держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).
Відповідно до ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98) (справа «East/West Alliance Limited» проти України).
Таким чином з урахуванням вище викладених обставин та практики Європейського суду з прав людини та основоположних свобод, слідчий суддя дійшов до висновку про необхідність залишення клопотання про арешт без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-175, 372, КПК України, слідчий суддя -
Клопотання дізнавача СД ВП № 5 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_2 , яке погоджено з прокурором Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №12023164500000099 від 11 квітня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 356 КК України, про накладення арешту на майно - залишити без задоволення.
Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом 5 (п'яти) днів.
Суддя ОСОБА_6
25.04.2023