Справа № 487/1959/23
Провадження № 2/487/1309/23
про залишення позовної заяви без руху
21 квітня 2023 року м. Миколаїв
Суддя Заводського районного суду м. Миколаєва Сухаревич З.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
11 квітня 2023 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, яка сформована в системі «Електронний суд» адвокатом Луконіною Н.В.
17 квітня 2023 року вказана позовна заява передана суді ОСОБА_3 .
Відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява повинна відповідати вимогам ст.ст. 175, 177 цього Кодексу.
Вивчивши позовну заяву, судом встановлено, що позовна заява не в повній мірі відповідає цим вимогам:
1. Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч. 4 ст. 95 ЦПК України, копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
До матеріалів справи додано копію свідоцтва про шлюб, яка не завірена належним чином та ця копія низької якості, що не дозволяє достовірне встановлення її змісту.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянкою України, а відповідач громадянином Росії. Шлюб між сторонами укладено в Російській Федерації.
Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Стаття 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає, що документи, видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
У відносинах України з Російською Федерацією застосовувалась Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, стаття 13 якої визначала, що Документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
Однак, 01 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі - Закон).
22 грудня 2022 року Закон опубліковано у газеті «Голос України» та 23 грудня 2022 року Закон набрав чинності.
Закон передбачає:
- зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1);
- вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (далі - Мінська конвенція), та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР (стаття 2).
За повідомленням Міністерства закордонних справ України дію Мінської конвенції та Протоколу до неї у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь зупинено з 27.12.2022 року (лист 30.12.2022 № 72/14-612-108558).
Міністерство юстиції України на запит Нотаріальної палати України надало роз'яснення стосовно визнання та легалізації на території України документів, виданих компетентними органами держав-учасниць Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993, у зв'язку з набранням чинності Законом № 2783-ІХ про вихід з Конвенції та Протоколу.
Мін'юст зазначає, що із дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред'явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (1961 року, яка залишається чинною у відносинах України з росією і білоруссю).
Також з дати зупинення дії Конвенції 1993 року відсутні правові підстави для здійснення безпосередніх зносин установ юстиції відповідно до Протоколу 1997 року до цієї Конвенції. Враховуючи викладене, для прийняття документа, складеного в Російській Федерації, цей документ повинен містити апостиль.
Однак, подана позивачем копія свідоцтва про шлюб не містить засвідчення апостилем, тому не може бути прийнята судом.
Відтак, позивачу слід надати суду належним чином засвідчену копію свідоцтва про шлюб.
2. Відповідно до ч. 6 ст. 175 ЦПК України, у позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України
Відповідно до ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;
2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;
7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Угоди між сторонами для визначення підсудності Заводському районному суду м. Миколаєва до матеріалів позову не надано, реєстрація шлюбу відбулась у російській Федерації. Позивач зазначає, що подає позов за останнім місцем реєстрації відповідача.
Статтею 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст.60 вищевказаного Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (стаття 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 ВСУ зазначає, що в разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає на Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтею 110 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно з ст.27 чинного ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частин 9, 10 ст.28 чинного ЦПК України, позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
Позивач зазначає, що останнє зареєстроване місце реєстрації відповідача - АДРЕСА_1 . Однак доказів цього позивач не надає і не просить про витребування таких доказів, у разі неможливості самостійно їх подати.
Враховуючи викладене, позовна заява ОСОБА_1 подана з порушенням вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України.
Згідно з ч.1 ст.185 ЦПК України, позовна заява, яка подана з порушенням вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України, підлягає залишенню без руху.
Отже, зазначену заяву слід залишити без руху, надавши позивачу строк на усунення вищевказаних недоліків.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 260, 261, 353 ЦПК України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Надати позивачу строк десять днів з дня вручення копії ухвали для усунення вказаних в ній недоліків.
Повідомити позивача про необхідність усунення недоліків позовної заяви в зазначений строк та роз'яснити, що інакше позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала не підлягає оскарженню.
Суддя: З.М. Сухаревич