ЄУН № 336/2050/23
пр. № 3/336/1420/2023
Іменем України
23 березня 2023 року м. Запоріжжя
Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Дацюк Ольга Ігорівна, при секретарі Пустовіт В.О., за участі особи, яка притягується до адміністартивної відповідальності, ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 184 ч. 1 КУпАП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Димитрово Оріхівського району Запорізької області, мешкає АДРЕСА_1 , зареєстрована проживаючою: АДРЕСА_2 ,-
До Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшли матеріали адміністративної справи з протоколом про адміністративне правопорушення, складеним щодо ОСОБА_1 за ст. 184 ч. 1 КУпАП.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, який складений 25.02.2023 року, 20.02.2023 року виявлено факт невиконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов?язків відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який полягає у тому, що ОСОБА_2 08.02.2023 року о 15.00 годині залишила місце проживання та поїхала то с. Таврійське Оріхівського району.
В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у скоєнні правопорушення не визнала, пояснила, що у зв?язку з бойовими діями на території Оріхівського району Запорізької області вона разом із дітьми виїхала до м. Запоріжжя. ОСОБА_2 , яка є її донькою, також мешкала разом із нею, але у м. Запоріжжя ОСОБА_2 стала зневажливо ставитись до навчання та багато часу проводити з мобільним телефоном, також ОСОБА_2 хотіла поїхати до свого знайомого, з яким підтримувала дружні стосунки. У зв?язку з тим, що донька забагато часу проводила з мобільним телефоном, ОСОБА_1 забрала у неї мобільний телефон в якості покарання. 08.02.2023 року за прохання ОСОБА_1 . ОСОБА_2 пішла до магазину, щоб придбати продукти харчування. Приблизно за 40 хвилин, оскільки ОСОБА_2 не повернулась, ОСОБА_3 почала її шукати, а коли не змогла знайти, то одразу звернулась до поліції, працівниками якої було знайдено ОСОБА_2 , яка попрямувала до с. Таврійське.
При вирішенні питання про наявність чи відсутність в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення суд виходить з наступного.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи.
Прецедентна практика ЄСПЛ, застосовуючи критерій суворості покарання за вчинення адміністративного правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, відносить адміністративні правопорушення до кримінально-правової сфери з усіма гарантіями статті 6 Конвенції.
Разом з цим, і інші адміністративні правопорушення можуть підпадати під сферу дії кримінально-правового аспекту статті 6 Конвенції.
ЄСПЛ, вирішуючи питання застосування ст. 6 Конвенції не ставить в залежність виведення з під юрисдикції кримінальних судів певних видів правопорушень віднесених до юрисдикції інших органів, посадових осіб.
Отже у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, - особа, щодо якої розглядається справа та потерпілий, додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів). Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно із пунктом 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).
У відповідності до п. 4.1 вказаного Рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Проніна проти України" (Заява N 63566/00) від 18 липня 2006 року, у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» за заявою № 4909/04 від 10 лютого 2010 року нагадав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Тож згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Статтею 184 ч. 1 КУпАП передбачено відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Стаття 150 ч. 1, 2 СК України вказує, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ст. 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
В цій справі ОСОБА_2 на момент подій досягла майже чотирнадцяти років, що само по собі не передбачає постійний цілодобовий контроль батьків за дитиною, натомість як в цьому віці дитини користується певною самостійністю.
Як пояснила ОСОБА_1 , вона через нетривалий період часу самостійно розпочала пошук доньки та вже о 17.55 годині звернулась до органів поліції з повідомленням про зникнення дитини.
Тож в даному випадку, на думку суду, ОСОБА_1 не допускала будь-яких порушень щодо забезпечення безпеки доньки та без зволікань повідомила поліцію для ініціації розшуку дитини, адже ОСОБА_2 пішла з будинку приблизно о 15.30 годині, а ОСОБА_1 звернулась до поліції о 17.55 годині того ж дня.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, оскільки в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, відсутній склад адміністративного правопорушення, що, відповідно до ст. 247 п. 1 КУпАП, є підставою для закриття провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 247 п. 1 КУпАП,-
Провадження ОСОБА_1 за ст. 184 ч. 1 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Суддя О.І. Дацюк