Справа № 761/20420/21 Головуючий 1 інстанція- Пономаренко Н.В.
Провадження № 22-ц/824/3770/2023 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
20 квітня 2023 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,
за участю секретаря Олешко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповдіальністю «Топ Фасад» на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 27 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Фасад» про встановлення факту перебування у трудових відносин і стягнення заборгованості по заробітній платі,
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що у період з 20 листопада 2019 року до вересень 2020 року він перебував у трудових відносинах із ТОВ «Топ Фасад», працюючи на посаді монтажника утеплення без укладення трудового договору. Вказував, що із 15 серпня 2020 року адміністрація підприємства припинила виплату заробітної плати і заборгованість з 15 серпня 2020 року по листопад 2020 року складає 75000 грн. За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що встановлення факту перебування у трудових відносинах з ТОВ «Топ Фасад» необхідне йому для підтвердження у майбутньому трудового стажу для нарахування і обчислення пенсійного забезпечення, та отримання інших соціальних гарантій, позивач просив: встановити факт його перебування в трудових відносинах з ТОВ «Топ Фасад» на посаді монтажника утеплення будівель (код класифікатора професій - 7129) у період з 20 листопада 2019 року по листопад 2020 року; зобов'язати ТОВ «Топ Фасад» внести відповідні записи у його трудову книжку; стягнути з ТОВ «Топ Фасад» на його користь заборгованість по заробітку у розмірі 72500 грн. та зобов'язати ТОВ «Топ Фасад» нарахувати та сплатити йому середній заробіток за період роботи в ТОВ «Топ Фасад» із розрахунку, що середня заробітна плата складає 10144,92 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року позов задоволено частково. Встановлено факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з ТОВ «Топ Фасад» на посаді монтажника утеплення будівель (код класифікатора професій - 7129), в період з 20 листопада 2019 року по 16 березня 2020 року. Зобов'язано ТОВ «Топ Фасад»внести запис у трудову книжку позивача про прийняття ОСОБА_1 на посаду монтажника утеплення будівель з 20 листопада 2019 року. Стягнуто із ТОВ «Топ Фасад» на користь ОСОБА_1 за період з 20 листопада 2019 року по 16 березня 2020 року заробітну плату у розмірі 25000 грн. з відрахуванням при виплаті податків та
- 2 -
обов'язкових платежів, передбачених законодавством України, судовий збір в розмірі 1816 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням, ТОВ «Топ Фасад» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.
Скарга мотивована хибністю висновків суду щодо встановлення факту наявності трудових відносин між позивачем і відповідачем. У судовому засіданні 21 червня 2022 року, про яке не було належним чином повідомлено відповідача, був допитаний свідок, який дав пояснення щодо перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ «Топ Фасад», проте, суд не зазначив, яке відношення має вказаний свідок до відповідача і чому його показання підтверджують факт трудових відносин. Окрім того, позивач та свідок дали несумісні та пролежні показання щодо перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «Топ Фасад». Сам позивач надав суперечливі пояснення щодо періоду трудових відносин з відповідачем, оскільки заявляючи позовні вимоги про встановлення факту перебування у трудових відносинах з відповідачем до листопада 2020 року, у судовому засіданні вказував, що працював лише до вересня 2020 року, в той час, як свідок вказав період з березня 2021 року по серпень 2021 року, при цьому йому не було відомо про характер відносин між сторонами. Отже, позивач і свідок зазначили різні місяці та роки перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем. Показання свідка в розумінні ст.77 ЦПК України є неналежним доказом у даній справі та не підтверджує заявлені вимоги. У своєму рішенні суд помилково послався на довідку від 16 березня 2020 року, яка нібито видана позивачу ТОВ «Топ Фасад». Відповідач ніколи не видавав даної довідки, тому такий доказ викликає сумнів з приводу його достовірності. У суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи довідки від 16 березня 2020 року, у задоволенні якого суд необґрунтовано та безпідставно відмовив. Безпідставним та необґрунтованим є висновок суду про стягнення заборгованості по заробітній платі позивачу за період з 20 листопада 2019 року по 16 березня 2020 року, бо суд, в порушення положень ст.13 ЦПК України, безпідставно вийшов за межі позовних вимог, стягнувши з відповідача заробітну плату за період, який навіть не оспорювався позивачем. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вдовиченка В.О. подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, а доводи апеляційної скарги ТОВ «Топ Фасад» є безпідставними і надуманими, не ґрунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
В суді апеляційної інстанції представник ТОВ «Топ Фасад» адвокат Осіпчук В.Ю. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати оскаржуване рішення Шевченківського районного суду міста Києва як незаконне.
Представник ОСОБА_1 адвокат Кубрак О.О. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права
- 3 -
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки доведеністю факту перебування позивача у трудових відносинах із відповідачем ТОВ «Топ Фасад», що підтверджено належними доказами.
Апеляційний суд погоджується з такимим висновками і вважає їх правильними і такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до положень ст.315 ЦПК України судам підвідомчі справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Перелік справ про встановлення таких фактів, який міститься у ч.1 ст.315 ЦПК України, не є вичерпним. Згідно ч.2 цієї статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснив, що суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить встановити факт його перебування у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «Топ Фасад», встановлення якого безпосередньо вплине на його права і обов'язки, а відтак даний спосіб захисту відповідає положенням закону.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач в період часу з 20 листопада 2019 року по 16 березня 2020 року працював у ТОВ «Топ Фасад» на посаді монтажника утеплення будівель, що підтверджується довідкою відповідача від 16 березня 2020 року за підписом директора ТОВ «Топ Фасад», який скріплений печаткою товариства.
Доказом, який підтверджує факт перебування позивача з відповідачем у трудових відносинах, є довідка відповідача від 16 березня 2020 року, а також покази допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_2 , який показав суду, що позивач з березня 2021 року по серпень 2021 року працював фасадником на ТОВ «Фасад», керував бригадами фасадників, які виконували утеплення будинків АДРЕСА_1 . Разом з тим, зазначив, що йому невідомо, який характер трудових відносин був між сторонами.
Також суд керувався відсутністю доказів про роботу, позивача у відповідача після 16 березня 2020 року, а також надання самим позивачем суперечливих пояснень із вказаного питання, зокрема, заявляючи вимоги про встановлення факту перебування у трудових відносинах з відповідачем до листопада 2020 року, позивач як у своєму позові, так і у судовому засіданні вказував, що він працював до вересня 2020 року.
Відповідно до положень ст.21 КЗпПУ (в редакції на час виникнення спірни
- 4 -
правовідносин) трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно ч.3 ст.24 КЗпПУ (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМ України.
Кодекс законів про працю України досить детально врегульовує трудові відносини між працівником і роботодавцем, зокрема встановлює обов'язок роботодавця поінформувати працівника про: 1) місце роботи, трудову функцію, яку зобов'язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов'язків), дату початку виконання роботи; 2) визначене робоче місце, забезпечення необхідними для роботи засобами; 3) права та обов'язки, умови праці; 5) правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку (ст.29 КЗпПУ).
Особливістю трудових відносин є те, що працівникові виплачується заробітна плата у якості винагороди за виконану ним роботу, яка обчислюється, як правило, у грошовому виразі і розмір якої залежить від складності та умов виконуваної роботи, проте не менше розміру мінімальної заробітно плати (ст.ст.94, 95 КЗпПУ).
Отже, аналіз змісту положень КЗпПУ дає підстави для висновку, що основними ознаками трудових відносин є:
- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку та дотримання дисципліни;
- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року № 327;
- обов'язок роботодавця надати робоче місце;
- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Отже, трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, після закінчення виконання якої, трудова діяльність не припиняється.
З огляду на вимоги закону та встановлені обставини справи, суд вірно задоволив вимоги частково в частині встановлення факту перебування сторні у трудових відносинах у період, вказаний у довідці ТОВ «Топ Фасад».
Доводи апеляційної скарги щодо хибності висновків суду щодо встановлення факту наявності трудових відносин між позивачем і відповідачем, зокрема помилкового врахування показів свідка ОСОБА_2 , бо незрозумілояке відношення має вказаний свідок до відповідача і чому його показання підтверджують факт трудових відносин необгрунтовані.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи і які встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і
- 5 -
електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до приписів цивільного процесуального закону докази у процесі мають відповідати певним критеріям. Зокрема докази мають бути належними, тобто такими, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.77 ЦПК), допустимими, тобто такими, що підтверджують певні обставини справи, які за законом не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.79 ЦПК), достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи(ст.79 ЦПК) та достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування(ст.80 ЦПК).
Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Покази вказаного свідка, який підтвердив факт перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, що йому було відомо особисто, відповідають приписам ст.80 ЦПК України та є належним і допустимим доказом, за допомогою якого судом встановлені певні обставини.
Вказані покази свідка відповідачем не спростовані з урахуванням приниципу змагальності, а відтак суд дав правильну оцінку показам даного свідка.
Доводи скарги про те, що позивач надав суперечливі пояснення щодо періоду трудових відносин з відповідачем, оскільки заявляючи позовні вимоги про встановлення факту перебування у трудових відносинах з відповідачем до листопада 2020 року, у судовому засіданні вказував, що працював лише до вересня 2020 року, в той час, як свідок вказав період з березня 2021 року по серпень 2021 року, при цьому йому не було відомо про характер відносин між сторонами, не спростовують висновків суду про наявність підтав для часткового задоволення позову.
Відхиляючи дані доводи апеляційний суд звертає увагу, що судом встановлено період трудових відносин, вказаний у довідці ТОВ «Топ Фасад» по 16 березня 2020 року.
Відмовляючи у встановленні факту перебування сторін у трудових відносинах за період після 16 березня 2020 року, суд першої інстанції обгрунтовано врахував суперечність пояснень з цього приводу позивача та відсутність доказів, про що вказав у рішенні.
Доводи скарги про те, що суд у рішенні помилково послався на довідку від 16 березня 2020 року, яка нібито видана позивачу ТОВ «Топ Фасад», оскільки відповідач ніколи не видавав даної довідки, тому такий доказ викликає сумнів з приводу його достовірності, необгрунтовані.
Апеляційний суд прийшов до висновку, що суд першої інстанції дав належну та правильну оцінку довідки.
Посилання відповідача на те, що вказана довідка ніколи ним не видавалася, суд вважає безпідставними, оскільки відповідачем не спростовано жодними належними доказами як справжності підпису у довідці директора ТОВ «Топ Фасад», так і справжності печатки товариства.
Встановлено, що відповідач не заперечує справжність підпису у довідці директора ТОВ «Топ Фасад» та печатки, однак заперечує написання тексту. Позивач не заперечує, що текст написано не директором, однак стверджує, що директор був обізнаний про зміст довідки та саме він її підписав і поставив печатку.
Відхиляючи дані доводи апеляційний суд звертає увагу, що фактично аргументи відповідача стосуються фальшування позивачем даної довідки, тобто внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, однак доказів про фальшування суду не надано. Зокрема не надано доказів звернення з цього приводу до правооохоронних органів та відповідного
- 6 -
рішення за наслідками перевірки.
Доводи скарги про те, що у суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи довідки від 16 березня 2020 року, у задоволенні якого суд необґрунтовано і безпідставно відмовив, необгрунтовані.
З матеріалів справи вачається, що відповідачем було заявлене клопотання про призначення почеркознавчої експертизи довідки від 16 березня 2020 року для вирішення таких питань: - чи виконано рукописний текст у довідці директором ТОВ «Топ Фасад» ОСОБА_3; - чи виконано рукописний текст у довідці ОСОБА_1 .
Суд ухвалою від 27 липня 2022 року вірно відмовив у задоволенні даного клопотання з огляду на те, що дані питання не мають правового значення по суті заявлених вимог, оскільки відповідачем не ставиться під сумнів підпис директора ТОВ «Топ Фасад» ОСОБА_3 та печатка товариства, а щодо фальшування довідки як вище вказувалося докази відсутні.
Колегія суддів з такими висновками погоджується і вважає правильними.
Водночас апеляційний суд не може погодитися із висновками суду про наявність підстав для стягнення на користь позивача заробітної плати, яка не була виплачена відповідачем за виконані трудові обов'язки за період із 20 листопада 2019 року по 16 березня 2020 року, які не грунтуються на матеріалах справи та свідчать про вихід суду за межі позовних вимог, щзо є порушенням приниципу диспозитивності цивільного процесу.
Принцип диспозитивності цивільного судочинства визначено у ст.13 ЦПК України, згідно якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи (ч.1). Збирання доказів не є обов'язком суду (ч.2). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.3).
Ухвалюючи рішення про припинення права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру АДРЕСА_2 суд не звернув уваги, що такі вимоги позивачами не заявлялися, що у свою чергу свідчить про вихід суду з власної ініціативи за межі позовних вимог і як наслідок порушення судом базового принципу цивільного судочинства - диспозитивності.
Стягуючи на користь позивача невиплачений заробіток за період із 20 листопада 2019 року по 16 березня 2020 року суд не врахував зміст позовних вимог та їх обгрунтування.
Так, звертаючись до суду, позивач зазначив у позові, що виплата заробітної плати була припинена йому відповідачем із 15 серпня 2020 року і заборгованість за період із 15 серпня 2020 року по листопад 2020 року складає 75000 грн.
Прийшовши до висновку про доведеність перебування сторін у трудових відносинах по 16 березня 2020 року, суд не звернув уваги, що позивач не вказує, що за цей період йому не був виплачений заробіток, а відтак стягнення заробітку, який як вказує позивач не виплачений йому за період після 15 серпня 2020 року, тобто за період у який судом відмовлено у встановленні факту трудових відносин між сторонами, є необгрунтованим.
Суд наведеного не врахував, що призвело до неправильного вирішення спору в частині стягнення заробітку.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти
- 7 -
й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення заробітку не грунтується на матеріалах спраив та приписах процесуального закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не обгрунтовує свої вимоги невиплатою йому заробітку джо 16 березня 2020 року і доказів про це не надав.
Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі та відзиві, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповдіальністю «Топ Фасад» задоволити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 27 липня 2022 року в частині стягнення заробітної плати із Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Фасад» на користь ОСОБА_1 у розмірі 25000 грн. скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 27 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: