13 квітня 2023 року м. Дніпросправа № 280/8592/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпро
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року
у справі №280/8592/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про скасування вимог,-
15 вересня 2021 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області в якому просив:
скасувати вимогу про сплату боргу недоїмки з ЄСВ від 11.09.2020 №Ф-31158-54У на суму 4137,18 грн., від 20.11.2020 №Ф-31158-54У на суму 3178,12 грн., від 12.03.2021 №Ф-31158-54У на суму 2200,00 грн., винесену відповідачем;
визнати протиправними дії відповідача з нарахування недоїмки зі сплати ЄСВ та зобов'язати його виключити запис такого нарахування з особового податкового рахунку позивача у сумі 9515,30 грн.
Крім того, просить стягнути з відповідача судовий збір та витрати на надання правничої допомоги.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 р. у справі № 280/8592/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про скасування вимог - задоволено.
Не погодившись з рішенням суду, Головним управлінням ДПС у Запорізькій області подано апеляційну скаргу, згідно якої відповідач просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 р. у справі № 280/8592/21, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не приділив належної уваги тому факту, що позивач не здійснював державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця протягом значного часу (1994-2020) шляхом внесення відповідних даних до ЄДР, що свідчить, на думку відповідача, про бажання (наміри) ОСОБА_1 діяти як суб'єкт господарювання. Таким чином, відповідач вважає, що ОСОБА_1 не втратив статусу фізичної особи-підприємця. При цьому сплата ЄСВ, у розмірі мінімального страхового внеску, є обов'язковим для платників внеску визначених у ч. 1 ст. 4 Закону №2464 без будь-яких виключень.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 25.05.2020 відповідачем винесено рішення №0009335405 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким до позивача застосовано штраф в розмірі 1020,00 грн. Доказів отримання позивачем такого рішення відповідача матеріали справи не містять.
11.09.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31158-54, якою позивача зобов'язано сплати борг з єдиного внеску в розмірі 33430,62 грн., з яких: недоїмка - 33410,62 грн., штраф - 1020,00 грн.
20.11.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31158-54, якою позивача зобов'язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 36608,74 грн., з яких: недоїмка - 35588,74 грн., штраф - 1020,00 грн.
12.03.2021 ГУ ДПС у Запорізькій області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31158-54, якою позивача зобов'язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 38808,74 грн., з яких: недоїмка - 37788,74 грн., штраф - 1020,00 грн.
Позивач, вважаючи винесені вимоги протиправними, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку встановленим по справі обставинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Отже, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Отже, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Долучені до справи докази (витяг з ЄДР) підтверджують, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця.
Водночас, відповідачем не надано доказів того, що протягом періоду, за який ОСОБА_1 нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Отже, встановлені обставини свідчать про недоведеність наявності у позивача в період нарахування йому сум єдиного внеску статусу фізичної особи-підприємця, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є платником ЄСВ у розумінні приписів ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI.
Відповідачем не надано доказів того, що при недійсному свідоцтві про державну реєстрацію позивач мав можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, що в свою чергу виключає можливість участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом платника ЄСВ.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 р. у справі № 280/8592/21 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 р. у справі № 280/8592/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко