ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" квітня 2023 р. справа № 300/447/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці про визнання протиправними та скасування рішень
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Бартош Святослав Богданович, звернувся в суд з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Івано-Франківської митниці про коригування митної вартості № UA206030/2022/000329/2 від 09.11.2022;
- визнати протиправним та скасувати рішення Івано-Франківської митниці №7.21-1/15/14/233 від 20.01.2023 про відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів.
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення митного органу про коригування митної вартості від 09.11.2022 та про відмову у визнанні заявленої митної вартості від 20.01.2023, прийнято з порушенням вимог законодавства, а саме, відповідач безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю, визначеною за ціною договору (контракту), не врахував подані позивачем документи та незаконно прийняв оскаржувані рішення. На думку позивача, ним було надано всі необхідні документи відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України, у поданій митній декларації митна вартість товару, який імпортується позивачем визначена за ціною договору (контракту) та обрано основний метод визначення митної вартості товару.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості №UA206030/2022/000329/2 від 09.11.2022 та рішення про відмову у визнанні заявленої митної вартості №7.21-1/15/14/233 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 63, 64).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 02.03.2023 (а.с. 72-76). У відзиві представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечила та в обґрунтування своїх заперечень зазначає, що Івано-Франківська митниця не погодилася із заявленою декларантом митною вартістю товару та прийняла рішення про коригування митної вартості товарів за №UA206030/2022/000329/2 від 09.11.2022, яким визначено митну вартість товарів за резервним методом та оформивши картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UA206030/2022/000470.
Представником позивача 04.10.2022 надіслано суду відповідь на відзив (а.с. 101-104).
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 01.02.2002 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є - 49.41 «Вантажний автомобільний транспорт», додаткові: 17.29 «Виробництво інших виробів з паперу та картону»; 45.20 «Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів»; 45.31 «Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів»; 45.32 «Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів»; 46.71 «Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами»; 46.77 «Оптова торгівля відходами та брухтом»; 46.90 «Неспеціалізована оптова торгівля»; 47.19 «Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах»; 47.30 «Роздрібна торгівля пальним»; 52.29 «Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту»; 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна»; 77.12 «Надання в оренду вантажних автомобілів»; 33.17 «Ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів»; 38.11 «Збирання безпечних відходів».
14.10.2022 ФОП ОСОБА_1 уклав з турецькою компанією WEGER OTOMOTIV SANAYI VE TICARET ANONIM SIRKETI (надалі, також - продавець) контракт №14/10 для поставки автомобільних запчастин, а саме - деталей гальмівної системи (а. с. 27-31).
На виконання договору продавцем було направлено позивачу прайс-лист на наявні у нього деталі (а. с. 32).
Згідно прайс-листа позивачем замовлено товар на суму 17458,60 дол. США і 01.11.2022 здійснено оплату за товар у цій же сумі, що підтверджується роздруківкою повідомлення від банку про проведення SWIFT-платежу та оборотно-сальдовою відомістю (а. с. 33-39).
Продавець на виконання контракту №14/10 сформував та відвантажив ФОП ОСОБА_1 замовлену партію товару, що підтверджується міжнародною автомобільною накладною CMR №445534 від 01.11.2022 (а. с. 40).
Згідно довідки від 08.10.2022 доставка товару від турецької компанії WEGER OTOMOTIV SANAYI VE TICARET ANONIM SIRKETI здійснена власним автомобільним транспортом до міста Івано-Франківськ, та її вартість склала 18000,00 гривень до митного посту Порубне (а.с. 41).
З метою митного оформлення ввезеного товару позивач 08.11.2022 подав митну декларацію № 22UA206030008716U2, визначивши та заявивши митну вартість товару за першим методом визначення митної вартості.
До митної декларації ФОП ОСОБА_1 надав документи на підтвердження заявленої митної вартості, що підтверджується інформацією з графи 44 вказаної митної декларації:
контракт № 14/10 від 14.10.2022, інвойс до контракту №71 від 01.11.2022, які містили інформацію про сам товар, його ціну та умови поставки; довідку про транспортні витрати до пункту ввезення на територію України, а саме: довідка від 08.11.2022, міжнародну товарно-транспортну накладну CMR №445534 від 01.11.2022, повідомлення від банку про здійснення SWIFT-платежу.
Також на вимогу митного органу згідно повідомлення про початок митних консультацій для підтвердження ціни товару додатково було надано прайс-лист виробника та е-фактуру від виробника товару.
Після цього митним органом повідомлено декларанта з посиланням на статтю 53 Митного кодексу України про необхідність надання додаткових документів, для підтвердження заявленої митної вартості: каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини.
На вказану вимогу позивач додатково надав митниці експортну декларацію країни-відправлення та лист у якому повідомив про неможливість надання висновків про характеристики товарів, в зв'язку з їх відсутністю та повідомлено, що інші додаткові документи окрім наданих, що стосуються оцінюваного товару відсутні та додаватися не будуть. Просив винести рішення про визначення митної вартості раніше 10-денного терміну.
09.11.2022 Івано-Франківською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA206030/2022/000329/2 (а. с. 46, 47).
В обґрунтування вказаного рішення (графа 33) зазначено: “Митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за вартістю визначеною декларантом, у зв'язку з невідповідністю обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару. Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 МК України здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. - заявлена митна вартість даних товарів нижча від подібних і аналогічних товарів митне оформлення яких здійснено. Відповідно до статті 53 МК України декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана: висновки про вартісні характеристики підготовлені спеціалізованими експертними організаціями. Відповідно до вимог частини 6 статті 54 МК України, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МК України, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Проведено консультації з декларантом згідно з статтею 57 МК України. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (стаття 59 МК України) та методу 2б (стаття 60 МК України) з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (стаття 62 МК України) та методу 2г (стаття 63 МК України) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу. Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД від 05.10.22 № UА408020/2022/44509.
З урахуванням рішення про коригування митної вартості товарів позивачем здійснено сплату різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначених декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання фінансових гарантій відповідно до розділу Х Митного кодексу України на підставі частини 7 статті 55 МК України, внаслідок чого товар випущено у вільний обіг за митною декларацією №22UA206030008785U5 від 10.11.2022, за якою товар оформлений за резервним методом.
15.01.2023 позивач звернувся до відповідача із листом та додатковими документами, які підтверджують заявлену ним митну вартість, щодо скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 09.11.2022 за №UA206030/2022/000329/2, а також долучено додаткові документи: копію прайс-листа виробника товару від 14.10.2022; копію проформи-інвойсу, копію митної експортної декларації №22341300EX00905711, оборотно-сальдова відомість за рахунком бухгалтерського обліку №3712 «Розрахунки за виданими авансами в іноземній валюті», копію свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, які перевозили товар до митного кордону України.
20.01.2023 за результатами розгляду листа та доданих документів відповідач прийняв рішення, оформлене листом за №7.21-1/15/14/233 про відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів.
Вважаючи, що оскаржувані рішення прийнято відповідачем із порушенням вимог митного законодавства, позивач звернувся до суду з метою захисту порушеного права шляхом скасування оскаржуваних рішень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України №4495-VІ від 13.03.2012 (надалі по тексту також МК України).
Митне оформлення за правилами регулювання положень частини 1 статті 248 коментованого Кодексу розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина 1 статті 257 МК України).
Положеннями статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частина 2 статті 51 МК України).
Відповідно до частини 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, відповідно до частини 2 статті 52 МК України, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1 статті 53 МК України).
Згідно частини 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
В силу вимог частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин 1 та 2 статті 53 Кодексу слідує, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, який подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
У частині 3 статті 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3)рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Як визначено частиною 1 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 1 статті 58 МК України визначено умови, за яких застосовується метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. В частині другій цієї статті передбачено, коли такий метод не застосовується. А саме: метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, в силу правового регулювання частини 4 і 5 статті 58 МК України, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Порядок визначення митної вартості за резервним методом регламентований положеннями статті 64 МК України.
Так, згідно зі статтею 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.
Із наведених положень слідує, що митний орган досліджує документи стосовно усіх товарів, які переміщуються через митний кордон, на предмет перевірки правильності визначення митної вартості, у тому числі якщо декларант самостійно визначає митну вартість за резервним методом. Виключно висновки, що ґрунтуються на дослідженні документів, доданих до митної декларації, можуть бути підставою для витребування додаткових документів. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині 3 статті 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі.
Суд зазначає, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. З цією метою вони мають повноваження витребувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товарів у разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.
Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності заявленої митної вартості товару.
При цьому суд зазначає, що приписи митного законодавства зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Проте, судом встановлено, що митний орган ні під час проведення процедури консультацій, ні під час прийняття рішення про коригування митної вартості товарів не зазначив, яка саме інформація щодо складових митної вартості була відсутня в документах наданих позивачем під час митного оформлення, чи які саме розбіжності, неточності містять подані до митного оформлення документи, та які конкретно документи можуть усунути сумніви митного органу.
Ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, виключають можливість застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Як встановлено судом, митну вартість імпортованого товару, що вказана декларантом у графі 043 митної декларації №22UA206030008771U2 від 08.11.2022, визначено за основним (1) методом (а.с.80)
На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній митної вартості товару та обраного методу її визначення (за ціною договору), разом з декларацією декларант надав митному органу документи, які посвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування, а саме: контракт № 14/10 від 14.10.2022, інвойс до контракту №71 від 01.11.2022, які містили інформацію про сам товар, його ціну та умови поставки; довідку про транспортні витрати до пункту ввезення на територію України, а саме: довідка від 08.11.2022, міжнародну товарно-транспортну накладну CMR №445534 від 01.11.2022, повідомлення від банку про здійснення SWIFT-платежу, також додатково було надано прас-лист виробника та е-фактуру від виробника товару, експортну декларацію країни-відправлення (а.с. 27-38, 40, 41).
Із змісту представлених документів можна чітко та однозначно встановити суми операцій, відповідну оплачену вартість придбання ввезених товарів, особу, яка перераховує кошти і отримувача таких коштів, дані про контракт, в межах якого проводить міжнародна валютна операція.
Всі вказані дані співпадають із відомостями, занесених до документів, поданих позивачем при оформленні спірного декларування. При цьому наявність будь-яких обставин, які є визначальними за цих умов та змінюють вартість товару відповідачем не доведено.
З урахуванням вказаного, на переконання суду, позивачем подано до митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом.
Правильність визначення митної вартості позивачем відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.
Протиправність оскаржуваних рішень обґрунтовується наданням декларантом документів, які є достатніми для визначення митної вартості товару за основним методом та в повній мірі підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Митниця, приймаючи рішення про коригування митної вартості товарів, діяла не на підставі законів України, а також без урахування усіх обставин. Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що рішення від 09.11.2022 №UA206030/2022/000329/2 та похідне рішення про відмову у визнанні заявленої митної вартості від 20.01.2023 №7.21-1/15/14/233 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Розподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 4349,60 гривень, підтвердженням чого є наявне в матеріалах справи платіжна інструкція №24029 від 08.02.2023 (а.с.1).
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).
Відтак, підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 4349,60 гривень.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу (частина 3 статті 132 КАС України).
Позивач в адміністративному позові та заяві про стягнення судових витрат зазначає, що розмір витрат на правову допомогу, які поніс позивач підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
В обґрунтування заяви зазначено, що 06.02.2023 між позивачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням "Барген" в особі як керуючого партнера - Гевка Андрія Васильовича укладено договір про надання правової допомоги № 06/02/2023, предметом якого є представництво інтересів при оскарженні рішення Івано-Франківської митниці про коригування митної вартості товарів від 09.11.2022 №UA206030/2022/000329/2 та від 20.01.2023 №7.21-1/15/14/233. Вартість послуг за умовами угоди становить 26900,00 грн. Відтак, просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці на користь фізичної-особи ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу.
Представник відповідача 13.04.2023 направила суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому просила відмовити позивачу у задоволенні даної заяви виходячи із критеріїв співмірності та враховуючи предмет спору у даній справі, яка не відноситься до справ значної складності (а.с.124-127).
Згідно з частинами 1-3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно частин 5, 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд встановив, що відповідно до договору про правову допомогу № 06/02/2023 від 06.02.2023 вартість послуг за умовами угоди становить 26900,00 грн. (а.с. 113).
Відповідно до акта приймання-передачі від 04.04.2023 визначено обсяг та види послуг, які надані адвокатом, зокрема: зібрано докази для підготовки позову, проаналізовано актуальну судову практику, підготовлено та подано до Івано-Франківського окружного адміністративного суду позов (час надання послуги - 7 годин); визначено розмір судового збору який потрібно сплатити за подання позову про оскарження рішень митниці, надано реквізити замовнику для оплати судового збору (час надання послуги 0,25 години); проаналізовано відзив Івано-Франківської митниці та додані до нього документи, підготовлено і подано до Івано-Франківського окружного адміністративного суду відповідь на відзив (час надання послуги 5 годин).
Визначено загальну вартість послуг в розмірі 26900,00 грн. (а.с.123).
Згідно платіжних інструкцій №21864 від 21.02.2023 та 21959 від 16.03.2023 позивачем здійснено оплату послуг у вказаному розмірі (а.с. 118, 120).
Отже, розмір понесених позивачем витрат в сумі 26900,00 грн. підтверджується належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами.
Перевіривши обґрунтованість заявлених представником позивача до відшкодування витрат в сумі 26900,00 грн. у розрізі видів наданих адвокатом послуг, дослідивши й проаналізувавши подане відповідачем заперечення щодо розміру судових витрат на предмет наявності у ньому обґрунтованих доводів щодо неспівмірності витрат, проаналізувавши надані позивачем документи, фактичний об'єм та якість виконаної адвокатом роботи, складність юридичних питань, які були предметом дослідження в суді, суд вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги завищеним та таким, що підлягає зменшенню. Розумно обґрунтованими витрати на професійну правничу допомогу за всіма визначеними у акті приймання-передачі складовими професійних правничих послуг, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, на думку суду, є сума 10000 грн.
Окрім іншого при визначенні розміру витрат на правову допомогу, що підлягає відшкодуванню суд також враховує, що розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, оскільки дана справа не належить до справ значної складності.
З врахуванням викладеного вище, суд вважає, що слід зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача до 10000,00 грн.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що заяву представника позивача слід задовольнити частково, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Івано-Франківської митниці про коригування митної вартості № UA206030/2022/000329/2 від 09.11.2022.
Визнати протиправним та скасувати рішення Івано-Франківської митниці №7.21-1/15/14/233 від 20.01.2023 про відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 4349 (чотири тисячі триста сорок дев'ять) гривень 60 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Григорук О.Б.