Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 квітня 2023 року Справа№200/1021/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бабаш Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ: 40109058, 85302, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправним дії щодо незаконно вилученого вантажу, відповідно до протоколу огляду місця події від 28 жовтня 2022;
- зобов'язати відповідача повернути вилучений відповідно до протоколу огляду місця події від 28 жовтня 2022 вантаж, як такий, що утримується без достатніх правових підстав, а саме: слабоалкогольне пиво «Львівське» 690 літрів, 36 літрів шампанського вина «Карлстер», 750 літрів шампанського вина «Ігристе».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 28 жовтня 2022 в м. Добропілля Донецької області автомобіль «Iveco-50с15», яким він керував був зупинений поліцейським СРПП ВП № 1 Покровського ВП ГУНП в Донецькій області та згідно протоколу огляду місця події у нього було вилучено на тимчасове зберігання весь товар, а саме: слабоалкогольне пиво «Львівське» 690 літрів, 36 літрів шампанського вина «Карлстер», 750 літрів шампанського вина «Ігристе» , які були під час огляду поміщені в бокс ВП № 1 Покровського РУП ГУНП в Донецькій області для подальшого вирішення питання по суті. Позивач зазначає, що не скоїв ні адміністративного, ні кримінального правопорушення і відносно нього поліцейським не складався протокол про адміністративне правопорушення. Він вказує, що пиво та шампанське він придбав в м. Павлоград без мети збуту, для свого споживання та не є фізичною особою-підприємцем. Жодних процесуальних дій відносно ОСОБА_1 не проводилось, товар йому не повернуто.
Позивач зауважує, що жодного продажу алкогольних напоїв він не здійснював. Крім того, заборона на торгівлю алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі введена на території Донецької області з 11 липня 2022 і вона не передбачала заборону провезення даного вантажу територією Донецької області.
Вважає, що дії поліції щодо вилучення вантажу протизаконні, вантаж підлягає поверненню для подальшого перевезення.
Ухвалою суду від 17.03.2023 позовну заяву залишено без руху для усунення виявлених судом недоліків.
Ухвалою суду від 27.03.2023 відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивач умисно та на постійній основі ввозить на територію Донецької області алкогольні напої, зазначаючи про те, що ввозить їх для власного споживання, але враховуючи кількість та різновид алкогольних напоїв, робить це з метою збуту. Враховуючи те, що на території Донецької області діє «сухий закон», позивач наражав на небезпеку не тільки себе, а й оточуючих. Будь-якому магазину заборонено продавати алкогольні напої на території Донецької області, а у разі недотримання цих вимог було б порушення чинного законодавства та притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності. На думку відповідача, позивач навмисно покупав алкогольні напої для реалізації забороненої продукції на території Донецької області з метою збагачення та продажу алкогольних та слабоалкогольних напоїв цивільному населенню.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 наказу Міністерства оборони України від 09.08.2022 № 50 од «Про встановлення на території Донецького області особливого режиму в'їзду і виїзду, руху транспортних засобів» заборонено з 11.08.2022 в'їзд та переміщення територією Донецької області транспортних засобів, які здійснюють перевезення алкогольних напоїв (з метою реалізації) та речовин вироблених на спиртовій основі, заборона на реалізацію яких на час воєнного стану запроваджена відповідним наказом військового командування.
Відповідно до пункту 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Відповідно до статті 8 Закону, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів влади запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану.
Відповідач вказує, що чинне законодавство частково не пристосоване до застосування в умовах воєнного стан, тому у нормативно-правових актах відсутні положення, які регулюють процедуру вилучення майна у зв'язку із тимчасовим обмеженням конституційних прав громадян на час дії воєнного стану. Однак їх реалізація повинна відбуватися з певною гнучкістю щоб досягти оптимального балансу між публічними та приватними інтересами.
За таких обставин, позивачем помилково визначено правову природу вилучення у нього алкогольних напоїв. Адже таке вилучення здійснювалось не у зв'язку з притягненням до адміністративної чи кримінальної відповідальності, а є тимчасовим обмеженням конституційних прав на час дії правого воєнного стану.
На підставі наведеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Дію воєнного стану продовжено Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 №58/2023.
02.03.2022 Рада суддів України опублікувала Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року. Судам України рекомендовано за можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя.
Відповідно до наказу голови Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2022 №14/І-г «Про запровадження особливого режиму роботи Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи» запроваджено особливий режим роботи для суддів Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи з 26.02.2022 до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.
Донецький окружний адміністративний суд продовжує свою роботу у дистанційному режимі.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Відповідно до протоколу огляду місця події від 28.10.2022 поліцейським СРПП ВП № 1 Покровського ВП ГУНП в Донецькій області проведено особистий огляд та огляд речей, передбачений ст. 264 КУпАП, що були в гр. ОСОБА_1 , та згідно зі ст. 265 КУпАП виявлені речі вилучено для тимчасового зберігання. Під час огляду авто Iveco-50с15 д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , зупиненого в с. Добропіллі, виявлено, що в кузові знаходяться слабоалкогольні напої пиво «Лівівське» 28 паки по 24 ж/б, «Туборг» 4 паки по 24 ж/б, «Карлсберг» 4 паки по 24 ж/б, «Львівське» в пластикових пляшках 6 шт. по 2,3 л, шампанське, вино ігристе 8 ящиків по 6 пляшок. Під час огляду продукцію було поміщено в бокс ВП № 1 Покровського ВП для подальшого вирішення питання по суті.
Згідно наданих позивачем під час огляду письмових пояснень вказаний алкоголь він віз в місто для власного споживання.
04.11.2022 ВП № 1 Покровським районним управлінням поліції ГУНП в Донецькій області надано відповідь на адвокатський запит Гос В. з приводу повернення ОСОБА_1 алкогольних напоїв вилучених 28.10.2022. В даному листі зазначено, що працівниками поліції був зупинений автомобіль Iveco-50с15 д/н НОМЕР_2 , в якому знаходились алкогольні напої: пиво «Львівське» 690 літрів, вино «Карлстер» 36 літрів, шампанське вино «Ігристе» 750 літрів. Згідно розпорядження начальника штабу - першого заступника командувача об'єднаних сил від 25.03.2022 № 62 «Про заборону торгівлі на території Донецької та Луганської областей алкогольними напоями…» існує заборона ввезення з метою реалізації алкогольних напоїв на території Покровського району Донецької області. Вказаний факт був зареєстрований та алкогольні напої були вилучені і перебувають в ВП № 1 Покровським РУП ГУНП в Донецькій області. Речі будуть повернуті після закінчення дії Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з таких підстав.
Закон України “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 № 580-VIII (далі Закон № 580) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Частиною 1 ст. 59 Закону визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 3 цього Закону у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 8 Закону № 580 визначає, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України. Під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Статтею 29 Закону № 580 визначені вимоги до поліцейського заходу: Поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.
Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним.
Обраний поліцейський захід є законним, якщо він визначений законом. Поліцейському заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України.
За приписами ч. 4 ст. 37 вказаного Закону поліцейський може тимчасово обмежити фактичне володіння річчю або пересування транспортного засобу для запобігання небезпеці, якщо є достатні підстави вважати, що річ або транспортний засіб можуть бути використані особою з метою посягання на своє життя і здоров'я або на життя чи здоров'я іншої людини, або пошкодження чужої речі. На вимогу особи поліцейський зобов'язаний повідомити про причини застосування ним відповідних заходів.
Обмеження фактичного володіння річчю здійснюється на підставах та в порядку, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Реєстрації відносно позивача кримінального або адміністративного правопорушення судом не встановлено.
Стаття 41 Конституції України визначає ключові засади права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Отже Конституція України визначає обставини позбавлення права власності, визначаючи, що це можливо виключно на підставі закону, як нормативно-правовому акті вищої юридичної сили.
Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб.
Згідно статті 1 даного Закону воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону, військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Відповідно до статті 8 Закону, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану.
Також дана норма визначає право військового командування примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об'єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.
Згідно пункту 13 цієї норми військове командування може забороняти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, торгівлю зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, а також алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі.
Відповідно до розпорядження начальника штабу - першого командувача об'єднаних сил Міністерства оборони України від 17.05.2022 № Р-386 «Про внесення змін до розпорядження начальника штабу - першого командувача об'єднаних сил Міністерства оборони України від 25.03.2022 № 62» наказано:
- пункт 1 розпорядження начальника штабу - першого командувача об'єднаних сил Міністерства оборони України від 25.03.2022 № 62 «Про заборону торгівлі на території Донецької та Луганської областей на період дії воєнного стану торгівлю алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі» викласти в наступній редакції: Заборонити на території Донецької та Луганської областей на період дії воєнного стану ввезення та торгівлю алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі (окрім речовин медичного призначення).
Командувачем оперативно-стратегічного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » винесено наказ від 09.08.2022 № 50 од «Про встановлення на території Донецького області особливого режиму в'їзду і виїзду, руху транспортних засобів». Відповідно до підпункту 2 пункту 2 даного наказу заборонено з 11.08.2022 в'їзд та переміщення територією Донецької області транспортних засобів, які здійснюють перевезення алкогольних напоїв (з метою реалізації) та речовин вироблених на спиртовій основі, заборона на реалізацію яких на час воєнного стану запроваджена відповідним наказом військового командування.
Пунктом 3 цього ж наказу наказано Національній поліції України у межах відповідальності спільно з начальником Донецької обласної військової адміністрації:
1) забезпечити розробку проектів відповідних наказів та інструкцій з питань запровадження особливого режиму в'їзду та виїзду, руху транспортних засобів;
2) визначити блокпости, через які суб'єкти господарювання здійснюють переміщення вантажів (товарів) транспортними засобами на територію/з території Донецької області;
3) забезпечити здійснення заходів з контролю в'їзду/виїзду на блокпостах за межі блокпостів;
4) вжити заходів щодо здійснення на період воєнного стану на блокпостах перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, а також контролю за пересуванням громадян, іноземців, осіб без громадянства, переміщення вантажів суб'єктами господарювання через блок пости відповідно до вимог чинного законодавства на території Донецької області;
5) організувати заходи щодо контролю за виконанням пункту 1 цього наказу та ввести патрулювання в районах відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, працівники поліції зупинили ОСОБА_1 в с. Добропіллі Донецької області, тобто позивач в порушення вищенаведених приписів ввіз на територію Донецької області алкогольні вироби.
Разом з цим суд наголошує, що саме неналежне виконання органами національної поліції покладених на них обов'язків, зокрема щодо організації блокпостів та проведення відповідних перевірок на межі Донецької області призвело до того, що позивач зміг фактично заїхати з таким вантажем на територію області.
Як вже було вказано вище, позбавлення права власності можливо або як вид юридичної відповідальності, або в порядку примусового відчуження. В обох випадках це може відбуватися лише за конкретних умов, встановлених законом.
Поліцейський захід як дія превентивного або примусового характеру також визначається лише законом.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, що визначено статтею 75 Конституції України.
За приписами статті 58 Конституції ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
З цього конституційного припису випливає, що діяння як певне правопорушення може визнаватись тільки законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом.
Такий висновок підтверджується положеннями пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України про те, що виключно законами визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
В Рішенні від 30.05.2001 № 7-рп/2001 Конституційний Суд вказав, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України).
Системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини 1 статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має, найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідач в обґрунтування своєї позиції вказує, що чинне законодавство частково не пристосоване до застосування в умовах воєнного стану, тому у нормативно-правових актах відсутні положення, які регулюють процедуру вилучення майна у зв'язку із тимчасовим обмеженням конституційних прав громадян на час дії воєнного стану.
Однак, незважаючи на це, їх реалізація повинна відбуватися з певною гнучкістю щоб досягти оптимального балансу між публічними та приватними інтересами.
З цього приводу суд зазначає, що однією зі складових принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.
Принцип правової визначеності (певності) загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з'ясування змісту права і можливість скористатися цим правом уразі необхідності.
Так, Конституційний Суд України сформулював у Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками, в якому зазначається, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абзац другий підпункту 5.4 п. 5 мотивувальної частини) [14]. Цим Конституційний Суд України наголосив, що невизначеність, нечіткість правової норми призводить до її неоднакового розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до різного застосування.
У справі «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» має на увазі не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія (ЄСПЛ аналогічної позиції дотримується у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).
Також у рішенні в справі «The Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.
При цьому ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Крім того суд наголошує, що за приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідач в межах розгляду даної справи не довів, що вилучення алкогольних напоїв, що перевозилися позивачем, відбулось у відповідності до вищевказаних критеріїв.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Розглянувши подані сторонами заяви та документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що відповідач не довів свою правову позицію.
Отже позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії підлягають задоволенню.
Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо вилучення у ОСОБА_1 вантажу відповідно до протоколу огляду місця події від 28 жовтня 2022.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області повернути ОСОБА_1 вилучений відповідно до протоколу огляду місця події від 28 жовтня 2022 вантаж.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати з судового збору у розмірі 1073,60грн.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.П. Бабаш