11 квітня 2023 року Справа № 160/508/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЄфанової О.В.
за участі секретаря судового засіданняПівоварові В.М.
за участі:
позивача представника позивача представника відповідача Устименко В.В. Березнякова К.О. Куцугуб О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 15.12.2022 № 12031500057146 про скасування посвідки на тимчасове проживання, виданої громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 .
Позивачка вважає прийняте рішення протиправним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області скасовуючи посвідку жодним чином не обґрунтувало та не надало доказів того, що вона загрожує національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та Інших осіб, що проживають в Україні.
Відповідач надав відзив на позов в якому зазначено, що вчинені відповідачем дії відповідають вимогам діючого законодавства.
В судовому засіданні позивачка та представник позивачки підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , з 08 лютого 2018 року працевлаштувалася до Товариства з обмеженою відповідальністю «У-КО» на посаду директора, що підтверджується контрактом з працівником від 08 лютого 2018 року.
Згідно із статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «У-КО» та Протоколом позачергових Загальних зборів № ТОВ «У-КО» від 07 лютого 2018 року приступила до виконання обов'язків директора ТОВ «У-КО» з 08 лютого 2018 року, що підтверджується наказом №3 від 08 лютого 2018 року.
Станом на сьогоднішній день є директором Товариства з обмеженою відповідальністю «У-КО», що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.02.2018 р. та роздруківкою із сайту «Опендатабот» від 04.01.2023 р. З моменту працевлаштування проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
За місцем проживання позивачка звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про отримання посвідки на тимчасове проживання. За результатами такого звернення було видано посвідчення на тимчасове проживання, посвідка № НОМЕР_1 видана 23.12.2021 р., дата закінчення строку дії - 29.01.2023 р.
28 грудня 2022 року засобами ПАТ «Укрпошта» позивачка отримала рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 від 15 грудня 2022 року, відповідно до змісту якого, Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної-міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняло рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання виданого громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визначення недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що 12.12.2022 року на адресу ГУ ДМС у Дніпропетровській області надійшло клопотання від 08.12.2022 за вих.№ 55/2-4065 Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, щодо скасування тимчасової посвідки.
В вищезазначеному поданні зазначено таке: «Управлінням, в ході оперативно-службової діяльності у встановленому законом порядку, отримано інформацію стосовно громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка може вчиняти дії направлені на дестабілізацію обстановки в Україні.
Зокрема, встановлено, що громадянка рф ОСОБА_1 , перебуває на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 , яка дійсна до 29.01.2023. При цьому, в ході спілкування з близькими їй особами, ОСОБА_1 виправдовує та заперечує збройну агресію російської федерації проти України, представляє її як внутрішній громадський конфлікт.
У зв'язку з тим, що ознак кримінального правопорушення дії ОСОБА_1 не містять, проте становлять потенційну загрозу громадському порядку та національній безпеці України.
З огляду на викладене, та відповідно до пунктів 2, 13 статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» просимо прийняти рішення про скасування тимчасової посвідки на проживання в Україні громадянці російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі вимог пункту 4, 7 статті 63 ПКМУ №322 від 25.04.2018 (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадського порядку в Україні).
Про результати розгляду клопотання просимо повідомити УСБ України у Дніпропетровській області».
На підставі подання від 08.12.2022 за вих.№ 55/2-4065 від СБУ Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, щодо скасування тимчасової посвідки громадянці рф ОСОБА_1 та відповідно до підпункту 4 пункту 63 Порядку, ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийнято рішення від 17.10.2022 року за № 12031500051467 про скасування посвідки на тимчасове проживання.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, а також порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011 р. (далі Закон №3773).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №3773, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
За визначенням статті 1 Закону №3773, посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Відповідно до абзаців 1, 2 частини 1 статті 13 Закону №3773, в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону №3773, возз'єднання сім'ї - в'їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім'ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім'ї в Україні, з метою спільного проживання сім'ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України.
Відповідно до ч.ч. 14, 15 частини 4 статті 4 Закону України №3773, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений в частинах другій - дванадцятій цієї статті.
У ч. 3 ст. 5 Закону №3773 встановлено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п'ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
Частиною 14 статті 5 Закону№3773 визначено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".
Відповідно до частини 5 статті 5-1 Закону України №3773, строк дії посвідки на тимчасове проживання в усіх інших випадках, визначених статтею 4 цього Закону, - один рік.
Постановою Кабінету Міністрів України №322від 25.04.2018 р. затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання.
Посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 1 Порядку №322).
У пункті 63 Порядку №322 передбачено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:
1) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;
2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;
3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;
4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну;
6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;
6-1) якщо з'ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з'ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся;
6-2) отримання від іноземця або особи без громадянства заяви про скасування виданої посвідки;
7) в інших випадках, передбачених законом.
Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (пункт 64 Порядку № 322).
Відповідно до пункту 77 Порядку №322, рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.
За визначенням статті 1 Закону України "Про національну безпеку України"№2469-VIII від 21.06.2018 р. (далі - Закон №2469-VIII):
загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;
національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;
національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян;
сектор безпеки і оборони - система органів державної влади, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, сил цивільного захисту, оборонно-промислового комплексу України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем і відповідно до Конституції та законів України за функціональним призначенням спрямована на захист національних інтересів України від загроз, а також громадяни та громадські об'єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки України.
Також суд зазначає, що відповідно до п.п. 3, 6 та 10 ч. 1ст. 1 Закону №2469-VIII, громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Закону №2469-VIII, державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.
Основними принципами, що визначають порядок формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони, є:
1) верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектору безпеки і оборони та застосуванням сили;
2) дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки;
3) розвиток сектору безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони.
Положеннями ст. 5 Закону №2469-VIII визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону №2469-VIII, до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 2469-VIII Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об'єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.
Служба безпеки України відповідно до встановлених ст. 24 Закону України "Про Службу безпеки України" повноважень зобов'язана: здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки; брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про Службу безпеки України", її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право: подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці.
Матеріали й фактичні обставини справи свідчать про те, що підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення стало отримання від Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області листа «Щодо скасування тимчасової посвідки» (від 08.12.2022 за вих.№ 55/2-4065).
Поряд з цим, наведені у листі Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області доводи не підтверджені жодними доказами.
При цьому, з даних Єдиного державного реєстру судових рішень судом не встановлено жодних кримінальних проваджень стосовно позивачки.
Одночасно із цим, до суду не надано доказів того, що громадянин рф ОСОБА_1 під час перебування на території України притягувалася до кримінальної відповідальності, має незняту чи непогашену судимість або перебував (перебуває) в розшуку.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України(далі КАС України), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Так, в ході розгляду цієї адміністративної справи відповідач не надав та не повідомив суд про наявність належних та допустимих, достатніх та достовірних в розумінні приписів ст.ст. 73-76 КАС України доказів, які би свідчили про те, що дії позивача загрожують національній безпеці.
Суд також зазначає, що відповідач не надав належних та допустимих, достатніх та достовірних в розумінні приписів ст.ст. 73-76 КАС України доказів, які б свідчили про те, що позивач вчинив дії, які загрожують здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Отже, загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності та процедуру такого притягнення має визначати закон.
Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.
Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Враховуючи те, що у листі Управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області не вказується про фактичні обставини та відомостей про загрозу національній безпеці України діяльністю позивача, а також не вказується про наявність будь-яких кримінальних проваджень чи вироків суду відносно цієї особи, суд вважає, що спірне рішення не може вважатися обґрунтованим.
Згідно положень ст. ст. 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Суду не надано належних доказів, які б підтверджували обставини, які покладені в основу оскаржуваного рішення - вчинення позивачем діянь, що загрожують національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Суд також враховує прецедентну практику Європейського Суду з прав людини, який у рішенні у справі "Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia" вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об'єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення "національної безпеки", що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів, на підставі яких документів Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області зроблено висновок про наявність підстав для скасування позивачеві посвідки на тимчасове проживання в Україні.
При цьому, відповідачем у справі не надано до суду доказів, які б підтверджували, що позивач на момент прийняття оскаржуваного рішення займався діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.
Встановлені обставини свідчать про те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування, не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що позивач займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.
Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За викладених обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно ст.139 КАС України на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст. ст.243-246, 250, 262 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області від 15.12.2022 року №12031500057146 про скасування посвідки на тимчасова проживання, виданої громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 .
Стягнути на користь позивача судовіий збір в розмірі1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 21 квітня 2023 року.
Суддя О.В. Єфанова