20 квітня 2023 року Справа № 160/2753/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Герцена, 10, код ЄДРПОУ 21318350), до відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21920427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до відповідача-1 : Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідно до якої позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047150020577 від 08.02.2023, яким відмовлено в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 ОСОБА_1 з 31.01.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію відповідно до п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2. Вказує, що на дату звернення до відповідача досягла 50-річного віку, загальний страховий стаж складає 34 роки 11 місяців 26 днів, пільговий стаж складає 27 років 08 місяці 05 днів. Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08 лютого 2023 року №047150020577 у призначенні пенсії було відмовлено з посиланням на відсутність необхідного віку. Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» позивачка вважає, що має враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, а також рішення Верховного Суду від 21.04.2021 року по зразковій справі №360/3611/20. Вважаючи протиправним рішення відповідача-1, позивач просила задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №160/2753/23 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/2753/23. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
09 березня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фону України в Хмельницькій області надійшов відзив (вх. №4342/23), відповідно до якого зазначає, що за результатами розгляду заяви позивачки та додані до неї документи, територіальним управлінням Пенсійного фонду України прийнято Рішення 08 лютого 2023 року №047150020577 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 позивачу, у зв'язку з недосягненням позивачкою пенсійного віку необхідного для призначення пенсії на пільгових умовах. Вказує, що виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено пенсійний вік для чоловіків та жінок при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Просить у задоволенні адміністративного позову відмовити. Крім того, відповідач просить провести розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін в режимі відеоконференції.
09 березня 2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області надано до суду клопотання (вх. №4336/23), відповідно до якого долучено матеріали пенсійної справи позивача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2023 року у задоволенні клопотання про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено..
22 березня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через систему «Електронний суд» надійшов відзив на адміністративний позов (вх. №5364/23), відповідно до якого зазначає, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням необхідного пенсійного віку для призначення пільгової пенсії. Вказує, що починаючи з 01 жовтня 2017 року зниження пенсійного віку громадян, які працювали за Списком №2 відбувається виключно на підставі ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для зазначених цілей не застосовується. У задоволенні позову просить відмовити.
24 березня 2023 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №23964/23), відповідно до якого з посиланням на рішення Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у зразковій справі №360/3611/20 просить позовні вимоги задовольнити.
Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 31 січня 2023 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою встановленого зразка про призначення пільгової пенсії за віком за Списком № 2 з урахуванням рішення Конституційного Суду, надавши всі необхідні документи.
Листом від 08 лютого 2023 року за вих. №0400-010217-8/17653 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено повідомлення про прийняте рішення за результатами розгляду заяви та Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08 лютого 2023 року № 047150020577 про відмову у призначенні пільгової пенсії за Списком № 2, з посиланням на те, що страховий стаж особи з урахуванням пільгового стажу становить 34 роки 11 місяці 26 днів; пільговий стаж роботи становить 27 років 08 місяці 05 днів. Право на призначення пенсії за віком заявниця набуде до досягнення 55 років, тобто з 10.11.2027.
Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням про відмову в призначенні пільгової пенсії звернулась до суду з позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Гарантії конституційного права людини на соціальний захист закріплено в положеннях Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно із п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
При цьому, статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в новій редакції, пунктом «б» якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Крім того, пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено запровадження правил поетапного збільшення показника вікового цензу.
Таким чином, статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок з 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.
Закон України від 02.03.2015 року №213-VIII набув чинності з 01.04.2015 року.
При цьому з 01.01.2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, який відповідно до його преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017 року) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017 року) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за списком №2 регламентувались п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII (до 11.10.2017р.), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII у новій редакції також викладений п.2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 року №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.
Відтак, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Положення згаданих законів щодо підстав призначення пенсій на пільгових умовах за списком №2 були повністю ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII.
Відповідно до п.2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам» .
Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б» -«г» статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» -«г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на
Отже, з 23.01.2020 року чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за списком №2, а саме: п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Відносно обставин справи, що розглядається, означені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 50 років за п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII та 55 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає на вищенаведені приписи п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Отже, визначальним у даному випадку є з'ясування обставин щодо того чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII), саме до 1 квітня 2015 року і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII).
В порядку ч.1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України як такі, що визнаються учасниками справи в заявах по суті (а відповідачем-1 також рішенні про відмову в призначенні пенсії, яке є предметом оскарження) та щодо яких суд не має обґрунтованого сумніву відносно достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, суд визнає встановленими на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії наступні обставини, що мають значення для вирішення справи:
1) вік позивача на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії складає 50 років 2 місяці 22 дні;
2) наявність у позивача страхового стажу 34 роки 11 місяців 26 днів;
3) наявність у позивача пільгового стажу за Списком №2 - 27 років 08 місяців 05 днів.
Відповідно, цей спір виник виключно щодо оцінки необхідного віку, після досягнення якого позивач має право вийти на пільгову пенсію, в той час як наявність у позивача достатнього страхового та пільгового стажу усіма учасниками справи визнається.
В даному випадку, відповідно даних трудової книжки позивача позивач працювала на посадах визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до 1 квітня 2015 року, відповідно щодо неї має застосовуватись стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Отже, позивач, відповідно вимог статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, має право на пенсію за віком на пільгових умовах по списку №2 за наявності віку 50 років, страхового стажу 20 років та пільгового стажу 10 років.
Аналогічна правова позиція Великої палати Верховного Суду, сформована за результатами розгляду справи №360/3611/20 від 03.11.2021 року.
На момент звернення позивача з заявою 31.01.2023 року вона мала необхідний вік, необхідний страховий стаж, у тому числі пільговий стаж, що підтверджено в самому оскаржуваному рішенні від 08.02.2023 року.
Отже, враховуючи, що позивач мала достатній вік 50 років 2 місяці 22 дні при необхідному 50 років, достатній страховий стаж - 34 роки 11 місяців 26 днів при необхідних 20 роках та достатній пільговий стаж за списком №2 - 27 років 08 місяців 05 днів при необхідних 10 роках, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно відмовлено їй у призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2.
При цьому, суд також враховує правові висновки Європейського суду з прав людини відповідно до приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якою передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява № 31443/96, пункт 115).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що обрані адміністративним органом у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта приватної особи (тобто на користь позивача).
Зважаючи на те, що позивач на час звернення до відповідача з заявою від 31.01.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах мала необхідний страховий та пільговий стаж, досягла 50 роки, що є достатнім віком для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII), рішення прийняте Головним управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.02.2023 року №047150020577 про відмову в призначенні пенсії позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної заяви зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до заяви від 31.01.2023, слід зазначити наступне.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічна позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 817/864/18 та від 11 листопада 2019 року у справі № 818/960/17.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2019 року у справі № 0640/4248/18 та від 08 листопада 2019 року у справі №420/914/19.
При цьому слід зазначити, що в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід, згідно з яким дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Hasanv. Bulgaria» заява №. 30985/96).
Водночас суд звертає увагу, що позовні вимоги зобов'язального характеру мають бути виконанні Головним управління ПФУ у Дніпропетровській області, оскільки після винесення рішення про відмову у призначенні пенсії Головним управлінням відбулася заміна статусу електронної пенсійної справи позивачки в підсистемі ІКІС ПФУ: з «Призначення та виплати пенсій (ППВП)» на статус «Відмовлено». Доступ до електронної пенсійної справи відповідно до програмного забезпеченням, яке розроблено відповідно до Порядку Подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є - тимчасовим (спеціаліст відділу з призначення пенсій, який отримав в роботу звернення особи про призначення пенсії відповідно до принципу «екстериторіальності» отримує доступ до документів, які містяться в електронній пенсійній справі тільки до моменту винесення рішення при призначення або відмову в призначенні) після винесення рішення спеціаліст відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області позбавляється можливості проведення будь-яких маніпуляцій з електронною пенсійною справою (у тому числі і на виконання рішення суду).
Враховуючи, що суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача -1 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та належним та ефективним способом захисту (відновлення) порушеного права позивача буде зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачу пільгову відповідно до заяви про призначення пенсії від 31 січня 2023 згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією від 13.02.2023 року №9296-5390-1082-8208
Отже, відповідно до положень ч. 3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду в сумі 1073,60 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області як суб'єкта владних повноважень, протиправність рішення якого встановлена в цій справі.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Герцена, 10, код ЄДРПОУ 21318350), до відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21920427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.02.2023 року № 047150020577, яким відмовлено в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 ОСОБА_1 , з 31.01.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пільгову відповідно до заяви про призначення пенсії від 31 січня 2023 року, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Герцена, 10, код ЄДРПОУ 21318350) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 гривень (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко