24 квітня 2023 року ЛуцькСправа № 140/2310/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Пенсійного фонду України (далі - ПФУ, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 30.01.2023 № 2998-129/К-03/8-2800/23 про залишення без задоволення скарги та зобов'язання скаргу ОСОБА_1 від 23.12.2022 задовольнити.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 у справі №140/12303/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити із 21.04.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі визначеному ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
На виконання вказаного рішення суду, яке набрало законної сили, ГУ ПФУ у Волинській області в добровільному порядку з 21.04.2021 проведено нарахування підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Рішення суду ГУ ПФУ у Волинській області виконано лише до дати набрання рішенням суду законної сили, тобто до 11.01.2022, так як згідно пояснень органу Пенсійного фонду, рішення суду у яких відсутня кінцева дата виконується до дати набрання рішення суду законної сили.
Вважаючи такі дії уповноваженого органу протиправними позивачем було надіслано скаргу до ПФУ з метою вжиття заходів реагування щодо бездіяльності ГУ ПФУ у Волинській області та зобов'язати останнього надалі здійснювати нарахування та виплату доплати до пенсії відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 у справі №140/12303/21 продовжуючи з 11.01.2022.
Проте рішенням ПФУ від 30.01.2023 скаргу на рішення, дії ГУ ПФУ у Волинській області залишено без задоволення.
Не погоджуючись із таким рішенням уповноваженого органу, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово.
У відзиві на позовну заяву від 01.03.2023 ПФУ заявлених позовних вимог не визнав посилаючись на те, що згідно з п. 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 24.06.2020 у зразковій справі №240/4937/18 в роз'ясненні постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 в частині застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для забезпечення розміру підвищення до пенсії відповідно до вимог статті 39 Закону № 796 вказала, що у разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, управління Фонду повинне керуватися нормами законів, чинними на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Представник відповідача зазначив, що рішення від 30.01.2023 прийняте, виходячи із власного розуміння правового регулювання питання, заявленого у скарзі, та дискреційних повноважень, що само по собі, як і незгода позивача з рішенням, не може слугувати підставою для висновку про протиправність дій Фонду. Незгода зі змістом рішення від 30.01.2023 не свідчить про порушення відповідачем вимог Порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 12.10.2007 № 18-6.
З врахуванням наведеного, представник відповідача просив в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (3 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Волинській області як одержувач пенсії за віком як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. .
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 у справі №140/12303/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 21.04.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Позивачем було подано скаргу до ПФУ у зв'язку з неправомірними діями ГУ ПФУ у Волинській області щодо не нарахування та не виплати доплати до пенсії відповідно до рішення Волинського окружного суду у справі №140/12303/21 від 08.12.2021.
Рішенням ПФУ від 30.01.2023 №2998-129/К-03/8-2800/23 скаргу ОСОБА_1 від 23.12.2022 залишено без задоволення. В обґрунтування даного рішення відповідач послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в ухвалі від 24.06.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, які полягають у тому, що у разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач повинен керуватися нормами законів, чинних на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Також зазначив, що провадження з виконання судових рішень є завершальною і невід'ємною частиною судового провадження по конкретній справі, а процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, врегульовані нормами статей 370-383 КАС України.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Процедуру подання та розгляду скарг на рішення про призначення, перерахунок, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, виплаті пенсій (далі - рішення), прийняті головними управліннями Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управліннями Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - органи, що призначають пенсії) визначає Порядок розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 12.10.2007 № 18-6, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 2007 р. за N 1241/14508 (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 2 - 4 вказаного Порядку у разі, якщо громадянин вважає, що орган, що призначає пенсію, прийняв рішення, що суперечить законодавству про пенсійне забезпечення або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, громадянин має право оскаржити таке рішення у органі Пенсійного фонду України вищого рівня.
Скарга на рішення органу, що призначає пенсії, подається громадянином особисто або законним представником відповідно до законодавства або представником, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (далі - заявник).
Подання скарги відповідно до цього Порядку не позбавляє заявника права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства.
Скарга на рішення управлінь Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями подається відповідно до головних управлінь Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - регіональні органи Пенсійного фонду України), на рішення регіональних органів Пенсійного фонду України - до Пенсійного фонду України та супроводжується документами, що свідчать про прийняття неправильних рішень.
Скарга може бути подана до органу Пенсійного фонду України вищого рівня протягом одного року з моменту прийняття рішення, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення заявника з прийнятим рішенням.
Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом Пенсійного фонду України, що розглядає скаргу.
Відповідно до пункту 9 Порядку орган Пенсійного фонду України зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його у термін не більше одного місяця від дня надходження скарги на адресу заявника поштою або надати йому під розписку.
Якщо в місячний термін вирішити порушені у скарзі питання неможливо, орган Пенсійного фонду України може прийняти рішення про продовження строків розгляду скарги заявника, про що письмово повідомити заявника до закінчення тридцятиденного строку. При цьому загальний термін розгляду скарги не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду скарги може бути скорочено від встановленого цим пунктом терміну. У разі, якщо останній день строків розгляду скарги припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший наступний робочий день.
Згідно з пунктом 10 Порядку орган Пенсійного фонду України при розгляді скарги заявника перевіряє законність і обґрунтованість рішення, що оскаржується, і приймає одне з таких рішень: 1) залишає скаргу без задоволення; 2) повністю або в певній частині задовольняє скаргу.
У разі повного або часткового задоволення скарги органу, що призначає пенсії, даються розпорядження про вчинення відповідних дій.
Рішення за розглядом скарги заявника приймає керівник відповідного органу Пенсійного фонду України (або його заступник відповідно до розподілу функціональних повноважень) (пункт 11 Порядку).
Пунктом 12 передбачено, що рішення про результати розгляду скарги оформляється відповідно до вимог законодавства про мови. Рішення оформляється на бланку органу Пенсійного фонду України, який розглядав скаргу.
У рішенні зазначаються: повне прізвище та ініціали заявника; відомості про предмет оскарження, якого стосується скарга; дата прийняття скарги до розгляду, перелік документів, які були взяті до уваги при розгляді скарги, дата і номер оскаржуваного рішення, стисле викладення вимог і клопотання заявника, результати дослідження матеріалів скарги та докази, на яких ґрунтуються висновки посадової особи органу Пенсійного фонду України, яка розглядала скаргу, посилання на конкретні статті та пункти законів України та інших нормативно-правових актів, якими обґрунтовано відповідь на скаргу та висновок про задоволення чи часткове задоволення скарги або про відмову в задоволенні вимог чи клопотання заявника, викладених у скарзі.
У рішенні також зазначається, що в разі незгоди заявника з прийнятим рішенням воно може бути оскаржене в органі Пенсійного фонду України вищого рівня (із зазначенням строку такого оскарження) або в судовому порядку.
Рішення Пенсійного фонду України, прийняте за розглядом скарги, може бути оскаржене в судовому порядку в термін, передбачений законодавством України.
У разі повного або часткового задоволення скарги до рішення даються розпорядження органу Пенсійного фонду України, рішення якого скасовано повністю або в певній частині, про вчинення відповідних дій.
Оцінюючи правомірність та обґрунтованість рішення Пенсійного фонду України, прийнятого за результатами розгляду скарги позивача, суд враховує наступне.
Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Як слідує з матеріалів справи, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 у справі №140/12303/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 21.04.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Суд зауважує, що рішення суду є завершальним окремим процесуальним актом у письмовій формі, у якому відповідно до положень чинного матеріального та процесуального закону застосовуються норми матеріального права до конкретних правовідносин, що були предметом адміністративного спору, в аспекті (не) задоволення позовних вимог.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною другою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Крім того, за частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Таким чином, судове рішення - це акт судового розгляду справи. Метою судового рішення є досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах, яке переконує сторони і суспільство у справедливості суду, утвердженні ним прав людини та запобігає стану невизначеності в аналогічних ситуаціях і є обов'язковим до виконання на всій території України.
Щодо виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 по справі №140/12303/21 лише до дати набрання ним законної сили, оскільки в рішенні відсутня “кінцева дата”, суд зазначає наступне.
Змістом спірних правовідносин є право позивача на отримання соціальних виплат, що мають регулярний та постійний характер, а тому законодавчо не обмежені в якомусь часовому періоді.
Рішенням суду від 08.12.2021 визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 21.04.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Обмеження нарахування та виплати підвищення до пенсії будь-якою кінцевою датою без скасування таких виплат або права на них шляхом постановлення спеціального законодавчого акту суперечить змісту спірних правовідносин та чинному законодавству, яким регулюються ці правовідносини.
Відтак, рішення суду в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ в часовому вимірі повинно виконуватись до зміни законодавчого регулювання цих правовідносин.
При цьому, Пенсійний фонд України приймаючи рішення за результатами розгляду скарги позивача, не обґрунтував жодним нормативно-правовим актом законність та обґрунтованість виконання ГУ ПФУ у Волинській області рішення суду від 08.12.2021 по справі №140/12303/21 до дати набрання ним законної сили.
Одночасно посилаючись на норми статей 378, 383 КАС України роз'яснив позивачу порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та про певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Проаналізувавши вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач не прийняв законне рішення за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 , у зв'язку з чим рішення відповідача від 30.01.2023 № 2988-129/К-03/8-2800/23 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача задовольнити скаргу ОСОБА_1 від 23.12.2022, то суд враховує наступне.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується та приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених суду повноважень законодавцем.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13).
Тобто, розгляд скарги позивача та прийняття рішення за результатами такого розгляду є дискреційним повноваженням пенсійного органу.
Отже, вимоги позивача у вказаній частині не підлягає задоволенню, оскільки на даній стадії вони є передчасними і призведуть до втручання в дискреційні повноваження відповідача в частині наданих повноважень щодо розгляду скарг на рішення територіальних органів Пенсійного фонду.
Відтак, з урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що для належного захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 23.12.2022, з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні суду.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1073,60 грн., сплачений згідно з квитанцією від 15.02.2023.
Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Пенсійного фонду України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, код ЄДРПОУ 00035323) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Пенсійного фонду України від 30.01.2023 № 2998-129/К-03/8-2800/23 про результати розгляду скарги.
Зобов'язати Пенсійний фонд України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 23.12.2022, з врахуванням висновків суду, викладених в рішенні суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський