24 квітня 2023 року ЛуцькСправа № 140/3852/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач, Відділу ПВР) про визнання протиправною та скасування постанови №52104031 від 23.02.2021 про стягнення виконавчого збору на суму 31919,56 доларів США та 345,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з єдиного реєстру боржників позивач дізнався, що на виконанні у Відділу ПВР перебуває виконавче провадження №64638200 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 23.02.2021 №52104031, згідно якої з позивача на користь держави підлягає стягненню виконавчий збір на суму 31919,56 доларів США та 345,40 грн. Однак, позивач зазначає, що згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.12.2022, винесеної приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Пирогою С.С., борг за виконавчим листом №161/2871/15-ц від 14.05.2015 погашено в повному обсязі та відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у зв'язку з виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Крім того, з позивача було стягнуто основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10% від фактично стягнутої суми, про що приватний виконавець повідомив листом за вих.№173 від 06.01.2023. У зв'язку з наведеним, позивач 18.01.2023 звернувся із заявою до відповідача про закінчення виконавчого провадження №64638200 у зв'язку з виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Однак, 26.02.2023 отримав відповідь від 21.02.2023 №4809 про відсутність підстав для задоволення заяви про закінчення виконавчого провадження №64638200. Позивач зазначає, що нормами Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначено, що з боржника підлягають стягненню виконавчий збір або основна винагорода приватного виконавця, а одночасне стягнення з боржника як виконавчого збору, так і основної винагороди приватного виконавця не допускається.
З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами, визначеними Розділом 2 Глави 11 «Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), призначено у даній справі судове засідання.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування такої позиції зазначив, що оскаржувана постанова від 23.02.2021 № 52104031 про стягнення виконавчого збору є окремим виконавчим документом, який підлягає виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Стаття 27 Закону України «Про виконавче провадження» не дає можливості та законних підстав державному виконавцю закінчити виконавче провадження, оскільки вказана стаття стосується лише питання стягнення виконавчого збору, а способи закінчення виконавчого провадження чітко встановлені статтею 39 Закону. Належним чином засвідчені документи від стягувача, що підтверджують повне фактичне виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.05.2015 №161/2871/15-ц до Відділу не надходили; кошти, зокрема, за виконавчим провадженням №64638200 на депозитний рахунок відділу не надходили. У зв'язку із цим, боржникові було відмовлено в задоволенні його заяви від 18.01.2023 щодо закінчення виконавчого провадження № 64638200 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 23.02.2021 № 52104031. Інші підстави для скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 23.02.2021 № 52104031 у державного виконавця наданий час відсутні. Також вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
У судовому засіданні 20.04.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, та просив їх задовольнити, а представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.
У судовому засіданні 20.04.2023 було оголошено перерву до 14:30 год. 24.04.2023.
У судове засідання 24.04.2023 представники учасників справи не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
З урахуванням приписів частини дев'ятої статті 205, частини четвертої статті 229, частини третьої статті 268 КАС України, судовий розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
На примусовому виконанні у Відділу ПВР перебувало виконавче провадження №52104031 з виконання виконавчого листа №161/2871/15-ц, виданого 14.05.2015 Луцьким міськрайонним судом Волинської області, про стягнення з ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним говором № VO00GA00000081 від 04.05.2007 року в розмірі - 319195 доларів 55 центів США, що по курсу НБУ становить 7963929 грн., та стягнення ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ «ПриватБанк» сплаченого судового збору в розмірі - 3654 грн.
23.02.2021 заступником начальника Відділу ПВР прийнято постанову у виконавчому провадженні №52104031 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 31919,56 доларів США та 365,40 грн.
У зв'язку з надходженням заяви стягувача про повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» заступником начальника Відділу ПВР прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 23.02.2021 у виконавчому провадженні №52104031; у пункті 3 вказаної постанови зазначено, що постанову про стягнення виконавчого збору ВП №52104031 від 23.02.2021 виділити в окреме виконавче провадження.
Постановою заступника начальника Відділу ПВР від 24.02.2021 відкрито виконавче провадження №64638200 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору №52104031 від 23.02.2021.
Судом також встановлено, що виконавчий лист №161/2871/15-ц, виданий 14.05.2015 Луцьким міськрайонним судом Волинської області, був пред'явлений до виконання повторно (виконавче провадження №65315780).
30.04.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Пирогою С.С. при примусовому виконанні виконавчого листа №161/2871/15-ц, виданого 14.05.2015 Луцьким міськрайонним судом Волинської області, винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №65315780, пунктом 1 якої вирішено стягнути з боржника ОСОБА_1 основну винагороду приватного виконавця в сумі, еквівалентній 31919,56 доларам США та 365,40 грн.
29.12.2022 приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Пирогою С.С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №65315780 з примусового виконання виконавчого листа №161/2871/15-ц, виданого 14.05.2015 Луцьким міськрайонним судом Волинської області, на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Листом від 06.01.2023 №173 приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Пирога С.С. повідомив ОСОБА_1 про закінчення виконавчого провадження №65315780, а також про те, що з позивача було в повному обсязі стягнуто основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10% від фактично стягнутої суми.
18.01.2023 позивач звернувся до Відділу ПВР із заявою, у якій просив, зокрема, закінчити виконавче провадження № 64638200.
Листом від 21.02.2023 №4809 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Належним чином засвідчені документи від стягувача, що підтверджують повне фактичне виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.05.2015 № 161/2871/15-ц до Відділу не надходили; кошти, зокрема, за виконавчим провадженням №64638200 на депозитний рахунок Відділу не надходили. У зв'язку із цим, підстави для задоволення клопотання щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження на даний час відсутні.
Враховуючи наявність двох постанов про стягнення виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 цього Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно із частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з приписами частин першої - п'ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок №643, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
У даній справі судом встановлено, що у виконавчому провадженні №52104031 державним виконавцем фактичного виконання рішення суду досягнуто не було, виконавчий документ був повернутий стягувачу.
У подальшому, виконавчий лист №161/2871/15-ц, виданий 14.05.2015 Луцьким міськрайонним судом Волинської області, був пред'явлений до виконання приватному виконавцю, який здійснив його виконання та стягнув основну винагороду.
Тобто, прийняття у даному випадку оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору та виділення її виконання в окреме виконавче провадження, створило умови для подвійного стягнення із боржника виконавчого збору і винагороди приватному виконавцю за виконання одного виконавчого документу.
Стосовно розв'язання питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 звернув увагу на таке.
Закон України «Про виконавче провадження» містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
З одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.
З іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця.
Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.
Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість (пункт 5 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Вказана ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження та порушити такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і повага до людських прав (частина перша статті 6 КАС України).
При цьому, згідно із пунктом 8 частини другої статті 2 КАС України суб'єкт владних повноважень під час прийняття рішень, вчинення дій серед іншого повинен керуватися принципом пропорційності, зокрема дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Верховний Суд зауважив, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв'язку з неповнотою законодавчого регулювання саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов'язано сплатити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Вказана проблематика зумовлена неповнотою законодавства і стосується також й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб'єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту (частина перша статті 2 КАС України), який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.
У цьому контексті Верховний Суд зауважив, що питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим. Тобто у контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.
Розв'язуючи це питання, Верховний Суд повторно зазначав, що законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
Водночас, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується правовідносин, що не є подібними до спірних, оскільки в останніх не було передачі виконавчого документа.
Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини.
Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма унеможливлює подвійну плату боржником зазначених коштів, а тому її застосування дозволяє розв'язати спір про подвійне стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа в умовах неповноти законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Згідно із частиною четвертою статті 6 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Враховуючи викладене, Верховний Суд вказав, що для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», зробивши такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
У такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №320/6215/19.
Таким чином, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22, суд вважає, що оскільки приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Пирогою С.С. відкрито виконавче провадження №65315780 за виконавчим листом №161/2871/15-ц, виданим 14.05.2015 Луцьким міськрайонним судом Волинської області, та стягнуто з ОСОБА_1 основну винагороду у визначеному законом розмірі, тому підстави для подальшого стягнення з позивача суми виконавчого збору, який стягнутий в межах виконання цього ж виконавчого документа, відсутні.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для подальшого примусового виконання постанови ВП №52104031 від 23.02.2021 про стягнення виконавчого збору та наявність підстав для її скасування, тому, виходячи із наданих статтею 245 КАС України повноважень, позов підлягає задоволенню повністю.
Щодо доводів відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає, що до відзиву долучено супровідний лист від 23.02.2021 №2.1.-35/1511 про направлення боржнику ОСОБА_1 постанови про стягнення виконавчого збору від 23.02.2021 ВП №52104031 за адресою: м. Луцьк, вул. 8-го Березня, 16/1, при цьому з копії конверта, який також долучений до відзиву, слідує, що поштове відправлення повернулось з довідкою поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання». У той же час, суд звертає увагу на те, що відповідно до паспортних даних позивач з 29.08.2012 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Як стверджує позивач, він дізнався про оскаржувану постанову з єдиного реєстру боржників. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази вручення позивачу копії оскаржуваної постанови. Також відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19, строк на оскарження у такому випадку пов'язується не з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, а з діями державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, вчиненими після відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того ж самого виконавчого листа. З огляду на те, що саме листом від 21.02.2023 №4809 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача від 18.01.2023 та вказаний лист був отриманий останнім 26.02.2023, а позовну заяву було скеровано до суду поштовим зв'язком 07.03.2023, тому суд дійшов висновку про дотримання позивачем десятиденного строку звернення до суду з цим позовом.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 11675,99 грн., сплачений відповідно до квитанцій від 07.03.2023 №32 та від 07.04.2023 №83.
Керуючись статтями 243-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Самчука О.П. про стягнення виконавчого збору від 23 лютого 2021 року ВП №52104031.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 11675,99 грн. (одинадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять грн. 99 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (43001, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Володимирська, 1).
Суддя О. О. Андрусенко