Справа № 709/109/23
2/709/122/23
21 квітня 2023 року смт Чорнобай
Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Левченка В. В.,
за участі секретаря судового засідання - Нікітенко В. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроко", ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації прав,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з позовом до СТОВ "Агроко" (далі - відповідач-1), ОСОБА_2 (далі - відповідач-2) про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації прав.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 2,9055 га, кадастровий номер 712155100:05:000:0137 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Дана земельна ділянка згідно договору оренди землі передана в оренду строком на 49 років СТОВ "Агроко". Також,
24 січня 2014 року позивач надав доручення ОСОБА_2 , згідно якого останньому надавалось право користуватися належною позивачу земельною ділянкою, а також отримувати від імені позивача дивіденди в грошовій або матеріальній формі, довіреність видана на 49 років.
ОСОБА_2 являючись одноособовим власником і кінцевим бенефіціаром СТОВ "Агроко", діючи як представник за його дорученням в порушення вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України не може вчиняти від імені особи, яку він представляє у своїх інтересах або інтересах іншої особи, 03 січня 2023 року уклав додаткову угоду до договору оренди землі від 17 січня 2014 року від імені позивача скориставшись дорученням, якою ОСОБА_2 і виконавчий директор СТОВ "Агроко" припинили дію договору №464 Ч від 17 січня 2014 року за взаємною згодою сторін. На наступний день ОСОБА_2 на підставі доручення уклав з директором СТОВ "Агроко" від імені позивача новий договір оренди земельної ділянки, терміном дії на 42 роки. 05 січня 2023 року угода і договір були внесені до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстратором Степанківської сільської ради.
Крім того, вважає, що додаткова угода від 03 січня 2023 року вчинена внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони ОСОБА_2 з другою стороною відповідачем, а також відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин вчинений представником з перевищенням повноважень.
24 січня 2023 року вищевказана довіреність позивачем скасована.
В зв'язку з викладеним позивач просив визнати недійсною та скасувати додаткову угоду про припинення за взаємною згодою сторін договору оренди землі; визнати недійсним та скасувати договір оренди земельної ділянки від 04 січня 2023 року; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення іншого речового права додаткової угоди від 03 січня 2023 року; скасувати державну реєстрацію припинення іншого речового права додаткової угоди від 03 січня 2023 року; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права договору оренди землі від 04 січня 2023 року; скасувати державну реєстрацію припинення іншого речового права договору оренди землі від 04 січня 2023 року; припинити речові права за вказаними реєстраційними діями.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2023 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 лютого 2023 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 березня 2023 року поновлено відповідачу ОСОБА_2 строк для подачі відзиву. Заперечення проти розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.
Від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшов до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого остання просила відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що відповідно до довіреності від 24 січня 2014 року позивач уповноважив ОСОБА_2 користуватись належною позивачу земельною ділянкою, а також отримувати від його імені дивіденди в грошовій або матеріальній формі. Для цього було надано право представляти інтереси позивача у відповідних органах та організаціях, у відповідній реєстраційній службі, підписувати договори оренди, розписуватися за позивача, а також виконувати інші необхідні дії та формальності, пов'язані з цією довіреністю. Зазначила, що позивач знаючи про існування довіреності та будучи обізнаним щодо її змісту протягом усього строку дії довіреності, з 2014 по 2023 рік жодного разу не повідомляв про причини зміни свого волевиявлення, бажання щодо вчинення відповідних дій для обмеження, зміни чи припинення права представництва ОСОБА_2 . Більш того у своїй позовній заяві позивач визнає факт обізнаності щодо передачі ним права відповідно до наданої довіреності відповідачу права підписання договорів оренди землі. Тому в даному випадку твердження позивача щодо ненадання ним права відповідно до довіреності на укладання (підписання) договорів оренди землі не відповідають дійсним обставинам справи.
Від представника відповідача СТОВ "Агроко"- Сєкрової С. Г. надійшов до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого остання просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що посилання позивача про одноособове підписання оспорюваних договорів ОСОБА_2 суперечить дійсним обставинам справи, оскільки кожен із відповідачів для укладення додаткової угоди діяли відповідно до різних нормативно-правових документів, які уповноважували їх укладати дані правочини. ОСОБА_2 діяв як уповноважена особа орендодавця на підставі довіреності, ОСОБА_4 діяв як керівник, уповноважена особа СТОВ "Агроко". Позивач стверджує, що відповідачі своїми діями завдали шкоди уклавши угоду від 03 січня 2023 року. Проте, відповідно до договору оренди землі, який оскаржується позивачем, була збільшена орендна плата та відповідно до твердження позивача викладеного у позові договір оренди землі від 04 січня 2023 року за змістом є аналогічною попередньому договору. Жодних доказів, що підтверджують реальне нанесення матеріальної шкоди позивачем не надається.
Позивачем подано відповідь на відзиви, де позивач вважає, що аргументи відповідачів, викладені у відзивах на позовну заяву жодним чином не спростовують аргументів позовної заяви та фактів викладених у ній. Так, відповідачі стверджують, що при укладенні договору 03 січня 2023 року ОСОБА_2 діяв у межах наданого йому доручення. У той же час відповідачі умовчують той факт, що відповідно до виданого доручення ОСОБА_2 позивач не наділяв його правом на припинення, розірвання договору оренди. Позивач надав йому повноваження тільки підписувати договори оренди і навіть не уповноважував його такі договори укладати. За вищевказаних обставин, позивач вважає, що аргументи відповідачів є надуманими, хибними, такими, що не відповідають діючому законодавству та фактичним обставинам справи, а тому повинні бути відхиленими. Просив позов задовольнити.
У судове засідання сторони не викликалися.
Відповідачі про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, а тому суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
У відповідності до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини.
Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯГ №644411 від 11 січня 2007 року на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 2,9055 га., кадастровий номер: 7125155100:05:000:0137 (а.с. 33-34).
17 січня 2014 року між ОСОБА_1 та СТОВ "Агроко" було укладено договір оренди землі, за якими орендодавець передав в оренду належну йому земельну ділянку, площею 2,9055 га. строком на 49 років (а.с. 14-16).
24 січня 2014 року приватним нотаріусом Чорнобаївського районного нотаріального округу Бабаком О. В. посвідчена довіреність, яка була підписана ОСОБА_1 та зареєстрована в реєстрі за № 177 строком на 49 років. Із змісту зазначеної довіреності вбачається, що ОСОБА_1 цією довіреністю уповноважив ОСОБА_2 користуватися належною йому земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,9055 га, яка розташована в адміністративних межах Чорнобаївської селищної ради, а також отримувати від його імені дивіденди в грошовій або матеріальній формі. Для чого надав ОСОБА_2 право представляти його інтереси у відповідних органах та організаціях, відділі Держземагенства, у відповідній реєстраційній службі, тощо подавати від його імені заяви, отримувати необхідні довідки та документи, підписувати договори оренди, сплачувати належні йому платежі, розписуватися за позивача, а також виконувати інші необхідні дії та формальності, пов'язані з цією довіреністю (а.с. 25).
Позивачем 20 січня 2023 року через приватного нотаріуса Чорнобаївського районного нотаріального округу Бабака О. В. припинена дія довіреності, яка була посвідчена приватним нотаріусом Чорнобаївського районного нотаріального округу Бабаком О. В., зареєстрована в реєстрі за № 177 (а.с. 27).
Додатковою угодою від 03 січня 2023 року до договору оренди №464 Ч від 17 січня 2014 року, яку укладено між СТОВ "Агроко" в особі генерального директора Тарандушки В. І. та ОСОБА_2 , який відповідно до довіреності виданої 24 січня 2014 року діє від імені ОСОБА_1 , припинено дію договору №464 Ч від 17 січня 2014 року за взаємною згодою з 03 січня 2023 року (а.с. 19).
Із умов договору оренди землі від 04 січня 2023 року, який укладено між
ОСОБА_2 , який відповідно до довіреності виданої 24 січня 2014 року діє в інтересах орендодавця ОСОБА_1 , та орендаря СТОВ "Агроко" в особі генерального директора Тарандушки В. І., вбачається, що орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в адмінмежах Чорнобаївської селищної ради, площею 2,9055 га, кадастровий номер: 7125155100:05:000:0137, строком на 42 роки (а.с. 20-24).
Право оренди на підставі договору оренди землі від 04 січня 2023 року зареєстровано Державним реєстратором: Танцюра О. Ф., Степанківська сільська рада Черкаського району Черкаської області, на підставі договору оренди землі від 04 січня 2023 року.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (стаття 238 ЦК України).
Згідно зі ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов'язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненими (ст. 1003 ЦК України).
Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку, що договір доручення може посвідчуватися довіреністю та є різновидом представництва інтересів особи-довірителя, що виникає на підставі договору.
Відповідно до ст. 1006 ЦК України повірений зобов'язаний: повідомити довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (ч. 1 ст. 1007 ЦК України).
Довіреність та договір доручення є основними документами, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Так, довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов'язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені та коштом довірителя.
Довіреність видається однією особою, тобто довірителем іншій особі (представнику), тому видача довіреності є одностороннім правочином, вона підписується тільки довірителем, а договір доручення - довірителем і повіреним. Довіреність адресується третім особам, і в разі розбіжностей між повноваженнями представника, викладеними в довіреності, від повноважень повіреного, викладених у договорі, береться до уваги, у разі виникнення спору, текст довіреності.
Отже, внутрішні відносини представництва оформлюються договором, тобто зазвичай договором доручення, а зовнішні - довіреністю.
На підставі договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення. Договір доручення і довіреність є документами, які оформляються для належного виконання повіреним вказівок довірителя. Отже, договір доручення є юридичним фактом, на підставі якого виникає добровільне представництво.
Частиною першою ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.
Так, ОСОБА_1 у своїй позовній заяві посилався як на підставу своїх вимог на норми ст.ст. 232, 241 ЦК України і зазначав, що спірні правочини, а саме угода про припинення договору оренди від 03 січня 2023 року та договір оренди від 04 січня 2023 року вчинені представником з перевищенням повноважень, без відома позивача та проти його інтересів, а також внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_2 та відповідача СТОВ "Агроко".
Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю (п.22 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009).
Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв'язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють (правовий висновок Верховного Суду України від 28.05.2009 у справі
№6-6639вс09, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.08.2018 у справі №522/15095/15-ц, від 31.10.2018 у справі №757/38368/15-ц, від 14.11.2018 у справі №383/1486/15-ц, від 21.11.2018 у справі №592/3295/16-ц, від 11.09.2019 у справі №554/10202/13-ц, від 07.08.2019 у справі №753/7290/17, від 02.12.2020 у справі №369/419/18).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
З огляду на положення статей 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного представником з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка виступає від імені довірителя, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов'язки за цією довіреністю.
Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що саме третя особа, контрагент повіреного за договором, діяв недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва чи про припинення дії довіреності, виданої представнику власника майна, який укладає договір від його імені.
Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником власника майна з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що представник такої особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе позивач. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 27 червня 2018 року справі №668/13907/13-ц, провадження № 14-153 цс 18; від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, провадження № 12-45 гс 19.
Заперечуючи проти надання ОСОБА_2 повноважень на припинення, розірвання, а також укладання від імені позивача договору оренди землі, позивач виходить виключно з не зазначення у наведеній вище довіреності відповідного формулювання, поряд з цим, у цій довіреності не було зазначено жодних обмежень щодо умов договору оренди земельної ділянки, також довіреність не містить будь-яких застережень щодо необхідності попереднього усного погодження умов укладення відповідного договору оренди із власником майна, а навпаки позивач своєю довіреністю уповноважив ОСОБА_2 підписувати договори оренди, а також виконувати інші необхідні дії та формальності, пов'язані з цією довіреністю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі
№ 923/876/16 (провадження №12-88гс19) суд касаційної інстанції зазначив, що довіреність не завжди може містити деталізований та виключний перелік дій, на вчинення яких довіритель уповноважує представника. Тому з урахуванням того, що за загальним правилом представник має завжди діяти у найкращих інтересах довірителя, та враховуючи, що відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом, суди мали дослідити питання добросовісності представника.
Суд зауважує, що з наданих довірителем у довіреності від 24 січня 2014 року повноважень представнику вбачається, що ОСОБА_1 уповноважив
ОСОБА_2 на підписання від його імені договори оренди без обмежень щодо осіб потенційних орендарів. Відтак, телеологічне тлумачення змісту наведеної довіреності дозволяє зробити висновок, що обсяг наданих ОСОБА_1 ОСОБА_2 повноважень охоплює, зокрема, право підписувати від його імені договори оренди.
Доводи ОСОБА_1 про те, що оспорювані правочини укладені без відома
останнього, спростовуються наявною у матеріалах справи копією довіреності (а.с.25), яка була чинною на момент вчинення оспорюваних правочинів та позивачем в судовому порядку не оскаржувалась.
Крім того, позивач не довів, що оспорювані ним правочини укладені представником на невигідних для нього умовах і такі правочини суперечать його інтересам з огляду на зміст договору оренди землі від 04 січня 2023 року, та ту обставину, що орендна плата за земельну ділянку була збільшена.
Також позивач не надав належних і достатніх доказів про те, що в даному випадку має місце умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, розходження волі довірителя та волевиявленням представника при укладенні оспорюваних правочинів саме на час їх укладення.
Матеріали справи не містять доказів про те, що був умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості з третьою особою, внаслідок такої домовленості оспорювані правочини укладені на таких умовах, які не відповідають волі довірителя, умови договору, укладеного представником, очевидно, є невигідними для довірителя, а також існує причинний зв'язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками.
З огляду на відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання додаткової угоди про припинення за взаємною згодою сторін договору оренди землі, договору оренди землі недійсними, позовні вимоги про скасування державної реєстрації припинення іншого речового права та визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права - договору оренди землі також задоволенню не підлягають, як похідні.
За таких обставин, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до переконання що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроко", ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації
прав - відмовити.
Повні найменування сторін:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 , який проживає за адресою:
АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агроко", місцезнаходження за адресою: с. Мельники, Золотоніський район, Черкаська область, ЄДРПОУ 31561188.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Суддя В. В. Левченко