Справа № 1-562/2005
Провадження № 4-с/357/16/23
24 квітня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., при секретарі - Кононюк П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність в.о. начальника відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бібаєвої Віти Вікторівни, -
27.03.2023 представник заявника, адвокат Любченко Наталія Юріївна, звернулася до суду з вказаною скаргою, шляхом направлення засобами поштового зв'язку, яка зареєстрована судом 04.04.2023, мотивуючи тим, що згідно інформаційної довідки від 10.01.2023 року № 319861849 заявнику стало відомо про наявність заборони, а саме: арешту нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження № 3798407, підстава: постанова, вх. № 4476/2-41, 27.09.2006, ДВС м. Біла Церква Київської області, р. 349 ст. 95; об'єкт обтяження: невизначене майно, все майно;зареєстровано: 28.09.2006 р. за № 3798407 реєстратором: Перша Білоцерківська міська державна нотаріальна контора; власник: ОСОБА_1 . При зверненні до першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори 26.01.2023 було отримано відповідь від 21.01.2023, копію постанови серії АК № 621913 від 08.08.2006, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі якої Першою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою було внесено запис (реєстраційний номер обтяження № 3798407), про арешт майна, власником якого є заявник. Зі змісту постанови вбачається, що постанова була винесена в рамках ВП щодо виконання виконавчого листа №1-562, який був виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 04.07.2005, стягувач ОСОБА_2 . Судове провадження, за наслідком розгляду якого був виданий виконавчий лист № 1- 562 у 2005 році, є вирок в кримінальній справі № 1-562/2005 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області по обвинуваченню неповнолітніх осіб в скоєнні злочинів з корисливих мотивів. Вказаним вироком суд 04.07.2005, серед іншого, стягнув з ОСОБА_1 , як законного представника неповнолітнього обвинуваченого, на користь потерпілої особи ОСОБА_2 суму кошів у розмірі 735,00 грн. Заявнику не було відомо про існування постанови серії АК№ 621913 від 08.08.2006 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, і як наслідок, наявності до сих пір арешту на майні. Згідно відомостей з АСВП вбачається, що відкритих ВП відносно ОСОБА_1 немає, всі ВП, що навіть колись і були відносно неї давно закриті, однак постанова ДВС, на підставі якої Першою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою було внесено запис до ДРРП про арешт нерухомого майна, невизначеного майна за № 3798407, не була скасована і є чинною. На даний час наявність заборони (реєстраційний номер обтяження № 3798407) в ДРРП перешкоджає заявнику в безперешкодному розпорядженні та реалізації її права, як власника 152/400 частини об'єкта нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_1 . 21.03.2023 було отримано відповідь в.о. начальника відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Бібаєвої Віти Вікторівни за №24035 на заяву ОСОБА_1 від 02.03.2023, з якої вбачається, що відповідно до даних АСВП в Білоцерківському МВ ДВС будь-яких виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчих документів боржником в яких є ОСОБА_1 , не перебувають. В зв'язку з тим, що строк зберігання ВП, переданих до архіву органу ДВС становить один рік, у відділі ДВС у м. Біла Церква дані відносно ВП і накладення арешту відсутні. Враховуючи ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження», в якій наведені підстави для зняття арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини виконавцем, в тому числі в ч. 5 ст. 59 Закону зазначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду, тому ВДВС у м, Біла Церква Білоцерківського району Київської області не може а ні надати данні про ВП в рамках якого було накладено арешт, а ні скасувати заборону (арешт), вчинений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АК№ 621913 від 08.08.2006. Заявник вважає, що на даний час відсутні законні підстави наявності на її майні арешту, який був накладений постановою серії АК№ 621913 від 08.08.2006, в рамках закритого та знищеного ВП, а будь-яке ВП на виконанні в Відділі ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області відносно Заявника відсутні. Заявник в Єдиному реєстрі боржників також не перебуває. Також, зазначає, що ОСОБА_1 у 2006 році було пред'явлено документи до органу ДВС, щодо повного розрахунку зі стягувачем, однак, запис в ДРРП про арешт нерухомого майна за № 3798407 на підставі постанови державного виконавця серії АК№ 621913 від 08.08.2006, не була скасована і є чинною, а документи у ВДВС знищені. Також, у 2006 році заявником особисто було здійснено відшкодування коштів стягнутих за вироком суду на користь ОСОБА_2 (Стягувач), а остання давно вже до заявника не має жодних претензій, що підтверджується її особистою заявою від 02.03.2023, яку подано було до Відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області ЦМЦ МЮ (м. Київ) на підтвердження відсутності майнової претензії до заявника, щодо стягнення коштів за виконавчим листом № 1-562 від 04.07.2005. Отже, наявність арешту майна заявника за відсутністю виконавчого провадження, порушує право останнього на вільне володіння та розпорядження своєю власністю та порушує права Заявника, як сторони виконавчого провадження. Тому, просить визнати неправомірною бездіяльність в.о. начальника відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бібаєвої Віти Вікторівни щодо не зняття арешту з майна, що належить ОСОБА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АК №621913 від 08.08.2006 державним виконавцем ВДВС у м. Біла Церква Смакотою Н.І. та скасувати арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , об'єкт обтяження невизначене майно, все майно, реєстраційний номер обтяження 3798407, підстава: постанова вх. №4476/2-41, 27.09.2006 ДВС м. Біла Церква Київської області, р. 349 ст. 95, зареєстровано 28.09.2006 за №3798407 реєстратором Перша Білоцерківська міська державна нотаріальна контора, власник: ОСОБА_1 .
06.04.2023 судом прийнято скаргу до розгляду та призначено судове засідання.
Представник заявника, адвокат Любченко Наталія Юріївна, подала до суду письмову заяву, в якій просить розгляд скарги провести у її відсутності та у відсутності заявника, скаргу підтримує у повному обсязі.
В.о. начальника відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бібаєва Віта Вікторівна в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Суд, дослідивши матеріали скарги, вважає, що скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Судовий контроль за виконанням судових рішень врегульовано законодавцем у розділі VII ЦПК України.
Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з 08.11.2010 є власником 152/400 частин квартири АДРЕСА_1 та власником квартири АДРЕСА_3 в якій зареєстрована та постійно проживає, що підтверджується копією паспорта заявника та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 9-11, 12-14).
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 10.01.2023 №319861849 (а.с 12-14), на нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт: номер запису про обтяження - 3798407; дата та час державної реєстрації - 28.09.2006 11:38:53 реєстратором Перша Білоцерківська міська державна нотаріальна контора; тип обтяження: арешт нерухомого майна; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АК №621913 від 08.08.2006 ДВС у м. Біла ЦеркваКиївської області, р. 349 ст. 95; об'єкт обтяження: невизначене майно, все майно; обтяжувач: ДВС у м. Біла Церква Київської області; власник: ОСОБА_1 .
Вищезазначене також підтверджується копією роз'яснення Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори від 26.01.2023 та копією витягу про реєстрацію в ЄДРЗВ (а.с. 15, 16).
З постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АК №621913 від 08.08.2006 (а.с. 17) вбачається, що вказана постанова була винесена державним виконавцем відділу ДВС у м. Біла Церква Смакотою Н.І. в рамках виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №1-562, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 04.07.2005, про стягнення з Чеснокової на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 735,00 грн.
Згідно відомостей з Автоматизованої системи виконавчого провадження (а.с. 22-24) вбачається, що всі виконавчі провадження, що були відкриті відносно боржника ОСОБА_1 та станом на 27.03.2023 будь-які інші відкриті виконавчі провадження, боржником за якими є ОСОБА_1 , відсутні. Також, з АСВП не вбачається відомостей про наявності виконавчого провадження, для забезпечення якого Міський відділ ДВС Білоцерківського міського управління юстиції виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АК №621913 від 08.08.2006.
21.03.2023 в.о. начальника Відділу державної виконавчої служби у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Бібаєвою Вітою Вікторівною надано відповідь на заяву ОСОБА_1 від 02.03.2023 (а.с. 19-21), з якої вбачається, що відповідно до даних АСВП у відділі державної виконавчої служби на примусовому виконанні не перебували виконавчі провадження, боржником у яких була ОСОБА_1 , в зв'язку з тим, що строк зберігання ВП, переданих до архіву органу ДВС становить один рік, у відділі ДВС у м. Біла Церква дані відносно ВП і накладення арешту відсутні. В статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», наведені підстави для зняття арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини виконавцем, в тому числі в ч. 5 ст. 59 Закону зазначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Отже, відділ ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не надав дані про виконавче провадження в рамках якого було накладено арешт, та арешт, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АК №621913 від 08.08.2006, не скасував.
Відповідно до норм ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, порядок захисту прав стягувача, боржника та інших осіб у виконавчому провадженні передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.
Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
Частиною 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника) передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Враховуючи викладене, стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника та завершення виконавчого провадження) не встановлювало прямого обов'язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.
Водночас, спір у даній справі, виник не у зв'язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, які здійснювали виконавчі дії у виконавчому провадженні на стадії його завершення.
Спір виник у зв'язку з тим, що на заяву ОСОБА_1 від 02.03.2023 про зняття арешту у зв'язку з відсутністю відкритих виконавчих проваджень щодо неї державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.
За таких обставин, стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника та завершення виконавчого провадження) не є тим законом, який регулює спірні правовідносини.
Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов'язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, відсутності боргу або вимог перед особою, яка придбала право вимоги за зобов'язанням, на виконання якого видавався виконавчий документ, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Аналогічна правова позиція, що добровільне погашення боржником боргу за погодженням з кредитором, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору вказує на відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №2/0301/806/11.
З заяви стягувача ОСОБА_2 від 02.03.2023 (а.с. 18) вбачається, що в рамках виконавчого провадження щодо виконання вироку суду від 04.07.2005 за виконавчим листом №1-562/2005, який був виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 04.07.2005, вона не має жодних матеріальних претензій до ОСОБА_1 , у звязку зі здійсненням ОСОБА_1 повного розрахунку з нею ще у 2006 році, тому вона просила скасувати будь-які заходи забезпечення ВП по виконанню вироку суду за виконавчим листом №1-562/2005, який був виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 04.07.2005 в кримінальній справі, де вона була стягувачем.
Таким чином, на підставі виконавчого листа№1-562/2005від 04.07.2005, що виданий на виконання вироку Білоцерківського міськрайонного суду від 04.07.2005 відділом ДВС у м. Біла Церква на той час було відкрито ВП та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АК №621913 від 08.08.2006. Крім того, вказана сума боргу в сумі 735,0 грн. сплачена боржником ОСОБА_1 стягувачу ОСОБА_2 в повному обсязі ще у 2006 році.
Подаючи заяву про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 вказала, що на даний час відсутні законні підстави наявності арешту, який був накладений постановою серії АК№ 621913 від 08.08.2006, в рамках закритого та знищеного ВП, а будь-яке ВП на виконанні в Відділі ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області відносно неї відсутні. Також, зазначає, що нею ще у 2006 році було пред'явлено документи до органу ДВС, щодо повного розрахунку зі стягувачем, однак, запис в ДРРП про арешт нерухомого майна за № 3798407 на підставі постанови державного виконавця серії АК№ 621913 від 08.08.2006, не було скасовано і є чинним, а документи у ВДВС знищені. Також, у 2006 році заявником особисто було здійснено відшкодування коштів стягнутих за вироком суду на користь ОСОБА_2 і остання давно вже не має до неї жодних матеріальних претензій, що підтверджується її особистою заявою від 02.03.2023. Також, зазначила, що будь-яких грошових зобов'язань перед третіми особами вона не має.
Вказані твердження знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, про що зазначено вище, тому суд вважає за доцільне зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки необхідність у подальшому застосуванні арешту відсутня.
Крім того, суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин право реалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У даній ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з її майна та реалізації права власності.
Крім того, наявність протягом тривалого часу (майже 17 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін. Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що не зняття відділом ДВС арешту з майна боржника є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом скасування арешту нерухомого майна, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АК№ 621913 від 08.08.2006відділу ДВС у м. Біла Церква Київської області.
Керуючись ст. 447-452 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд -
Скаргу ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на бездіяльність в.о. начальника відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бібаєвої Віти Вікторівни (код ЄДРПОУ: 34846021, місцезнаходження: Київська область, м. Біла Церква, б-р Олександрійський, 94), задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність в.о. начальника відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бібаєвої Віти Вікторівни щодо не зняття арешту з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АК №621913 від 08.08.2006 державним виконавцем ВДВС у м. Біла Церква Смакотою Н.І..
Скасувати арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , об'єкт обтяження невизначене майно, все майно, реєстраційний номер обтяження №3798407, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АК №621913 від 08.08.2006, вх. №4476/2-41, 27.09.2006 ДВС у м. Біла Церква Київської області, р. 349 ст. 95, зареєстрований 28.09.2006 Першою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою, власник: ОСОБА_1 .
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвалу складено 24.04.2023.
Суддя О. В. Бондаренко