Справа № 357/3114/23
Провадження № 2-о/357/135/23
іменем України
19 квітня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О.І.,
за участю секретаря - Сокур О.В.,
заявника - ОСОБА_1 ,
представника заявника - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Узинська державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) про встановлення факту проживання однією сім'єю не менше п'яти років,-
В березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю не менше п'яти років, заінтересована особа: Узинська державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), мотивуючи тим, що він, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Заявник) з 22.09.2016 року зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім нього, за даною адресою проживала його мати ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також з ними постійно проживав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 уклав з його мамою ОСОБА_3 шлюб, про що зроблено актовий запис № 1884 від 17 грудня 2014 р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області. Таким чином, ОСОБА_4 для нього став вітчимом. Місцем реєстрації ОСОБА_4 було АДРЕСА_2 , однак вони проживали однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 в належній йому квартирі. Як зазначалось вище, ІНФОРМАЦІЯ_4 його вітчим помер. Після його смерті відкрилась спадщина. Окрім Заявника, інших спадкоємців у нього не має, оскільки його мама - його дружина померла ще ІНФОРМАЦІЯ_2 . З метою оформлення спадкових прав, він звернувся до Узинської державної нотаріальної контори (далі - Заінтересована особа). Розглянувши подані ним документи, державний нотаріус Узинської державної нотаріальної контори Малькевич Леся Вікторівна надала роз'яснення, що він має право на спадкування за законом, як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю до часу відкриття спадщини. Такий факт проживання спадкоємців однією сім'єю зі спадкодавцем підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили про встановлення факту проживання спадкоємців однією сім'єю зі спадкодавцем. А тому, державний нотаріус пропонувала Заявнику звернутись до суду з позовною заявою про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю. Тому, просив суд встановити факт проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 ), однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а. с. 1-4 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2023 року ( а. с. 44 ) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Ухвалою судді від 23 березня 2023 року звільнено ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подачу до суду заяви про встановлення юридичного факту ( а. с. 48-50 ).
Ухвалою судді від 23 березня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Узинська державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) про встановлення факту проживання однією сім'єю не менше п'яти років. Постановлено проводити розгляд справи в порядку окремого провадження та призначено справу до розгляду в судове засідання на 19 квітня 2023 року ( а. с. 51 ).
В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , кожний окремо, підтримали заяву, надали пояснення аналогічні викладеним в ній та просили її задовольнити.
Заінтересована особа Узинська державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) в судове засідання свого представника не направила, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення, яке було отримано уповноваженою особою Малькевич 11.04.2023 року ( розгляд справи призначено на 19.04.2023 року ).
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю заінтересованої особи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, або інших учасників судового процесу, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності сторони.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, вислухавши пояснення заявника та його представника, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною 3 статті 294 ЦПК України встановлено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Пунктами 1-9 частини 1 статті 315 ЦПК України визначено факти, справи про встановлення яких розглядаються судом.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення ( ч. 2 ст. 315 ЦПК України ).
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Постановою Пленуму Верховного суду України за № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Так, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз'яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Заявник ОСОБА_1 звернувся з вищевказаною заявою до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ст. 316 ЦПК України, оскільки місцем реєстрації та проживання останнього є АДРЕСА_1 , що підтверджується Витяг є Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання ( а. с. 7 ).
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
Як встановлено та зазначено вище, заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 22.09.2016 року зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витяг є Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання ( а. с. 7 ).
Згідно свідоцтва про народження заявника, батьками останнього зазначено ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ( а. с. 8, 9 ).
Мати ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в матеріалах справи свідчить свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_2 від 06.11.2018 року, видане Виконавчим комітетом Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, актовий запис за № 278 ( а. с. 10 ).
Встановлено, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 перебувала в шлюбі з ОСОБА_4 , про що в матеріалах справи свідчить Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища, актовий запис 17 грудня 2014 року ( а. с. 11-12 ).
Згідно свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_3 , виданого Виконавчим комітетом Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 02 червня 2022 року, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис за № 198 ( а. с. 17 ).
З паспортних даних ОСОБА_4 вбачається, що останній був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ( а. с. 13-14 ).
Встановлено, що після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 Узинською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу ( а. с. 18 ).
Так, листом державного нотаріуса Малькевич Л.В. від 15.06.2022 року, Узинська державна нотаріальна контора запропонувала ОСОБА_1 звернутися до суду за встановленням факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем, оскільки з документів неможливо встановити проживання однією сім'єю ( а. с. 18 ).
Звертаючись до суду з вказаною заявою, останній зазначав, що він з померлим ОСОБА_4 проживав однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 , просив встановити вказаний факт проживання, який потрібен для прийняття спадщини.
Враховуючи мету встановлення юридичного факту, в якій заявник буде реалізовувати рішення про встановлення факту, заявником в якості заінтересованої особи було залучено Узинську державну нотаріальну контору Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ).
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз. 2 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до вимог ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено, зокрема, який факт заявник просить встановити та з якою метою. Мета встановлення факту - це ті наслідки, настання яких бажав би заявник.
Отже, для заявника встановлення факту проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини не менше п'яти років має юридичне значення, оскільки дозволить реалізувати йому право на прийняття спадщини, як спадкоємця четвертої черги за законом у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (надалі - СК) визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 4 ст. 3 СК).
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
Так, у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.
Головною ознакою проживання спадкоємця однією сім'єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності. При цьому важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем. Такими особами можуть бути й інші родичі спадкодавця, причому ними можуть також особи однієї статі зі спадкодавцем, або особи, які взагалі не пов'язані спорідненням зі спадкодавцем.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.99 №5-рп/99, зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Згідно з ч. 1 ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до положень ст. ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до вимог статті 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 6 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно з пп. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.
В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (п. 2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р.).
Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов'язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю.
У п. 23 вищевказаної Постанови вказано, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Як встановлено в судовому засіданні, встановлення вказаного факту, не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, а інший порядок його встановлення чинним законодавством не передбачено, будь-які інші спадкоємці попередніх черг відсутні.
Згідно наявного в матеріалах справи листа державного нотаріуса Малькевич Л.В. не вбачається наявності інших спадкоємців, які звернулися до нотаріальної контори і лише спадкова справа була заведена 14 червня 2022 року саме за заявою заявника.
Оскільки інші спадкоємці не зверталися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, вони не включається до складу жодної з черг спадкоємців за законом, не оспорювано право заявника на прийняття спадщини. Крім того, це можна було встановити лише при розгляді справи по суті за участю такої особи.
Подібні висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18 провадження № 61-39374 св 18, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц, провадження № 61-872 св 21 від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19, провадження № 61-13709 св 20.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св18) вказано, що «при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо. Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем, і визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_8, як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж з 03 січня 2009 року по день смерті спадкодавця».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2019 року у справі № 133/525/17 (провадження № 61-47044 св 18) зазначено, що «для встановлення факту проживання однією сім'єю необхідні такі докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін побуту, проведення спільних витрат, взаємність прав і обов'язків, а тому покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відсутність обставин, які за диспозицією статті 1264 ЦК України дають підстави вважати ОСОБА_5 спадкоємцем четвертої черги, а тому висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. При цьому, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не відноситься до повноважень Верховного Суду».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17 (провадження № 61-12091св18) вказано, що «обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 320/4964/17 (провадження № 61-42073ск18) зазначив, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.
Так, як підставу своїх вимог щодо встановлення факту проживання однією сім'єю понад п'ять років, заявник та його представник в судовому засіданні посилалися на наступні документи: Лікарське свідоцтво про смерть № 117 від 01.02.2022 р., місцем смерті ОСОБА_4 є АДРЕСА_1 ; Наказ № 56 від 10.10.2016 року Узинської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2, де ОСОБА_1 зарахований до складу учнів 8 класу; довідку № 10 від 10.02.2023 р. Узинського ліцею «Успіх» Узинської міської ради, в якій зазначено, що ОСОБА_1 дійсно навчався в Узинській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 з 10.10.2016 p. по 10.06.2018 р.; звернення ОСОБА_4 до опікунської ради Узинської міської ради із заявою про надання йому висновок про доцільність призначення його опікуном над дитиною (пасинком). Рішенням опікунської ради Узинської міської ради від 18 січня 2019 року № 10 № «Про доцільність призначення опіки гр. ОСОБА_4 над дитиною « ОСОБА_4 було призначено опікуном над неповнолітнім Заявником; Клопотання Узинської міської ради вих. № 03-10-69 від 29.01.2019 року, Узинська міська рада рекомендує призначити опікуном гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (є вітчимом) дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (зареєстрований та проживає АДРЕСА_1 ) спираючись на рішення опікунської ради Узинської міської ради від 18 січня 2019 року № 10 № «Про доцільність призначення опіки гр. ОСОБА_4 над дитиною» надаючи перевагу сімейним формам виховання; Розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації № 96 від 12.03.2019 р., де за Заявником закріплено право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, проживання однією сім'єю Заявника та його вітчима додано лист Державного бюро розслідувань від 04.03.2019 року адресоване ОСОБА_4 на адресу АДРЕСА_1 ; постанову Білоцерківського міськрайонного суду від 15.05.2019 року, справа № 357/4423/19, від 07.07.2021 року, справа № 357/7409/21 та від 07.07.2021 року, справа № 357/7408/21, де відомості про адресу проживання ОСОБА_4 зазначені як АДРЕСА_1 .
Інших доказів з боку заявника не надано та відповідно матеріали справи не містять.
До того ж, заявник та його представник не заявляли клопотання про виклик свідків, вказане свідчить про направлення до суду заяви про уточнення заявлених вимог та у відповідній заяві в прохальній її частині відсутнє прохання про виклик та допит свідків.
Такого клопотання не було заявлено і перед початком розгляду даної справи.
Аналізуючи вищезазначені документи, на які посилався заявник разом із представником, в якості доказів, що на думку останніх є достатніми та такими, що підтверджують факт проживання однією сім'єю понад п'ять років, суд зазначає наступне.
Так, Наказ № 56 від 10.10.2016 року Узинської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2, де ОСОБА_1 зарахований до складу учнів 8 класу та довідка № 10 від 10.02.2023 р. Узинського ліцею «Успіх» Узинської міської ради, в якій зазначено, що ОСОБА_1 дійсно навчався в Узинській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 з 10.10.2016 p. по 10.06.2018 р. ( а. с. 19, 20 ), такі докази не свідчить про проживання однією сім'єю понад п'ять років заявника з померлим ОСОБА_4 .
Посилання представника заявника на рішення опікунської ради Узинської міської ради від 18 січня 2019 року № 10 № «Про доцільність призначення опіки гр. ОСОБА_4 над дитиною» та останнього було призначено опікуном над неповнолітнім заявником, матеріали справи зазначеного рішення не містять.
Посилання представника заявника на заяву, з якою ОСОБА_4 звертався до опікунської ради про надання йому висновку про доцільність призначення опікуном над заявником, не свідчить, що така заява була задоволена.
Стосовно Клопотання від 29.01.2019 року, на яке посилалася представник заявника, в якому Узинська міська рада рекомендує призначити опікуном гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (є вітчимом) дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (зареєстрований та проживає АДРЕСА_1 ) спираючись на рішення опікунської ради Узинської міської ради від 18 січня 2019 року № 10 № «Про доцільність призначення опіки гр. ОСОБА_4 над дитиною» надаючи перевагу сімейним формам виховання ( а. с. 22 ) сприймається судом критично, оскільки як зазначено вище, матеріали справи не містять рішення опікунської ради Узинської міської ради від 18 січня 2019 року № 10 № «Про доцільність призначення опіки гр. ОСОБА_4 над дитиною».
Крім того, у вказаному клопотанні йшла мова про призначення опікуном гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (є вітчимом) дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , хоча заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_10 .
Розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації № 96 від 12.03.2019 р., на яке посилалася представник заявника не свідчить про проживання однією сім'єю понад п'ять років заявника з померлим ОСОБА_4 , лише в ньому закріплено право заявника користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 23 ).
Посилання представника заявника на постанови Білоцерківського міськрайонного суду від 15.05.2019 року, справа № 357/4423/19, від 07.07.2021 року, справа № 357/7409/21 та від 07.07.2021 року, справа № 357/7408/21, де зазначено відомості проживання ОСОБА_4 як АДРЕСА_1 , останні засвідчують лише місце проживання, не свідчать про проживання однією сім'єю понад п'ять років заявника з померлим ОСОБА_4 ( а. с. 27, 28, 29 ).
Так, при встановленні факту проживання однією сім'єю для отримання спадщини, просто перебування за однією адресою не може бути підставою для цього ( вказана позиція міститься в постанові Верховного Суду від 05.02.2020 року у справі № 712/7830/16-ц, провадження № 61-28377св18 ).
Крім того, довідка від 23.02.2023 року, яка видана та підписана начальником відділу ЦНАП та інспектором ЦНАП, в якій зазначено, що ОСОБА_1 , 2003 року народження фактично проживав з 22.09.2016 року з ОСОБА_4 однією сім'єю по день смерті ( а. с. 26 ), а також Акт про фактичне місце проживання ( не проживання ) від 23.02.2023 року ( а. с. 30 ) не є достатнім доказом на підтвердження того, що заявник і померлий ОСОБА_4 проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки в розумі статті 3 СК України, а інші докази які б дали можливість зробити висновок, що вони дійсно проживали однією сім'єю на протязі останніх п'яти років до його смерті і були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, заявник до суду не надав.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 травня 2022 року у справі № 761/34780/19, провадження № 61-17147св20.
В своїй постанові Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір щодо встановлення факту проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 однією сім'єю, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що довідка виконавчого комітету Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області від 29 травня 2017 року № 1193 не є достатнім доказом на підтвердження того, що ОСОБА_4 і ОСОБА_6 проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки в розумі статті 3 СК України, а інші докази які б дали можливість зробити висновок, що вони дійсно проживали однією сім'єю на протязі останніх п'яти років до його смерті і були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, позивач до суду не надала. Тому, скасовуючи в цій частині рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 в порушення вимог законодавства не надала до суду належних і достатніх доказів на підтвердження своїх вимог».
До того ж, заявник та його представник не заявляли клопотання про виклик та допит в якості свідків осіб, які підписали вищевказаний Акт в порядку ст. 91 ЦК України з метою надання додаткових доказів, хоча суд в засіданні неодноразово запитував щодо можливості надання чи заявлення клопотань щодо витребування відповідних доказів, допиту свідків тощо.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Таких доказів з боку заявника суду не надано.
Не заслуговують на увагу доводи представника заявника, що померлий ОСОБА_4 будучи опікуном неповнолітнього заявника піклувався про нього, дбав, тобто мали взаємні права та обов'язки, оскільки як зазначено такого рішення не було надано.
Обґрунтовуючи в судовому засіданні початок проживання однією сім'єю з померлим ОСОБА_4 з 22.09.2016 року, заявник виходив з дати його реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, після досягнення повноліття ( 2021 рік ), заявником також не надано суду жодного доказу, що останній з померлим проживання однією сім'єю, вели спільне господарство, наявність спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Не заслуговують на увагу і посилання заявника, що факт спільного проживання однією сім'єю підтверджуються тим, що ним здійснено поховання ОСОБА_4 , на підтвердження чого останнім було надано товарний чек № 423 від 05.02.2022 року ( а. с. 33 ), оскільки зазначене не є підтвердженням факту проживання однією сім'єю не менше п'яти років.
Верховний Суд зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність: спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Аналогічні висновки робить й Верховний суд, зокрема, у постановах від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18; від 29.08.2018 у справі № 909/105/15; від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17; від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_6 є такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи те, що заявник був звільнений від сплати судового збору, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, віднести за рахунок держави.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 3 Сімейного кодексу України, ст. ст. 29, 1216-218, 1221, 1264, 1268, 1277 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76, 77, 80, 89, 128, 187, 263, 273, 293, 294, 315, 316, 318, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, постановою Пленуму Верховного суду України за № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, суд,-
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Узинська державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) про встановлення факту проживання однією сім'єю не менше п'яти років, - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Заявник: ОСОБА_1 ( адреса реєстрації та фактичного проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Заінтересована особа: Узинська державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) ( адреса місцезнаходження: 09161, Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Лесі Українки, буд. 72А, ЄДРПОУ: 26130013 ).
Повне судове рішення складено 24 квітня 2023 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов