Справа № 357/2212/23
Провадження № 2/357/1172/23
іменем України
21 квітня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Орєхова О.І.,
за участю секретаря - Сокур О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про стягнення безпідставно отриманих коштів за виконавчим написом нотаріуса,-
В лютому 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про стягнення безпідставно отриманих коштів за виконавчим написом нотаріуса, мотивуючи тим, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19 листопада 2021 року задоволено її позов. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 16 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною, що зареєстрований в реєстрі за № 40574 про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості в сумі 117 231,90 грн. Однак, доки розглядалась справа в Подільському районному суді м. Києва, вище вказаний виконавчий напис перебував на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клітченко Оксани Анатоліївни і з її заробітної плати, пенсії здійснювались відрахування. 25.01.2022 року винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 64270102. Починаючи з лютого 2022 року відрахування з пенсії і заробітної плати припинено. Даний факт підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження. Згідно листа приватного виконавця Клітченко Оксани Анатоліївни в ході виконавчого провадження № 64270102 з неї, як боржника на користь АТ «ПУМБ» було здійснено відрахування в розмірі: з заробітної плати в ТОВ «Преміорі» 958,93 грн.; з заробітної плати в ТОВ «Росава Тайерс» - 21 088,67 грн.; з пенсії - 24 335,70 грн. Всього стягнуто 46 383,30 грн. 07 липня 2022 року суму коштів 25 077,78 гривень, яка знаходилась у приватного виконався їй було повернуто на картку. Однак решту коштів в сумі 21 305,52 гривень відповідач по справі не повертає безпідставно отримані кошти по виконавчому напису, який скасований. На її письмову вимогу надіслав лист від 17.06.2022 року № КНО-33/60297 в якому зазначає, що рішення суду Банком буде виконано в рамках відповідного виконавчого провадження. Просила суд тягнути з відповідача акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на її користь безпідставно набуті кошти в сумі 21 305,52 грн. та стягнути з відповідача понесені нею судові витрати в розмірі судового збору 1073,60 грн. та послуг на правничу допомогу в сумі 2000 гривень ( а. с. 1-2 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2023 року ( а. с. 16 ), головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Ухвалою судді від 03 березня 2023 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі та постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 30 березня 2023 року ( а. с. 21-22 ).
30 березня 2023 року судове засідання було відкладено на 21.04.2023 року у зв'язку з неявкою сторін та відсутністю відомостей щодо їх належного сповіщення ( а. с. 25 ).
В судове засідання 21.04.2023 року позивач ОСОБА_1 не з'явилася, 18.04.2023 року за вх. № 17194 судом отримано лист про розгляд справи без її присутності.
Крім того, 20.04.2023 року за вх. № 17632 судом отримано заяву від представника позивача ОСОБА_2 , в якій остання просила розгляд справи призначений на 12 годину 00 хвилин 21.04.2023 року проводити без її участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач АТ «ПУМБ» в судове засідання 21.04.2023 року свого представника не направило, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення, з якого вбачається, що судову повістку про слухання справи в Білоцерківському міськрайонному суді 21.04.2023 року о 12 годині 00 хвилин, уповноважена особа Прохоренко отримала 11.04.2023 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їхньою діяльністю ( ч. 10 ст. 128 ЦПК України ).
Тобто, у відповідності до вимог Цивільно-процесуального кодексу України судом відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи та завчасно.
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності ( ч. 3 ст. 211 ЦПК України ).
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 43 ЦПК України встановлений обов'язок добросовісно користування учасниками судового процесу процесуальними правами.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач АТ «ПУМБ» не направив свого представника в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
21 квітня 2023 року судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, позов задавлено та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 16.12.2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 40574, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною про стягнення грошових коштів в розмірі 117 231,90 грн. з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» за кредитним договором № 1001034767901 від 14.05.2018 року та стягнуто з АТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн. ( а. с. 8-10 ).
Вказане судове рішення набрало законної сили 20 грудня 2021 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу місті Києва Клітченко Оксаною Анатолівною від 25.01.2022 року закінчено виконавче провадження № 64270102 на підставі рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 листопада 2021 року, яким визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 16.12.2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 40574, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною про стягнення грошових коштів в розмірі 117 231,90 грн. з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» за кредитним договором № 1001034767901 від 14.05.2018 року ( а. с. 6 ).
Відповідно до листа приватного виконавця виконавчого округу місті Києва Клітченко Оксани Анатолівни від 23.02.2022 року за вих. № 3331, спрямоване на адресу ОСОБА_1 вбачається, що на примусовому виконанні у приватного виконавця перебувало виконавче провадження ВП № 64270102 з примусового виконання виконавчого напису № 40574, виданого приватним нотаріусом КМНО Хара Н.С. 16.12.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості в розмірі 116 982,99 гривень. 11.02.2022 року до офісу приватного виконавця надійшла заява б/н щодо надання виписки про стан відрахованих коштів з доходів боржника. В ході виконавчого провадження № 64270102 стягнуто суму в розмірі 958,93 гривень з заробітної плати боржника в ТОВ «Преміорі» та розподіллено наступним чином: 435,18 грн. - основна винагорода приватного виконавця; 44,28 грн. - витрати виконавчого провадження; 479,47 грн. - борг за виконавчим документом, який перерахований на рахунок стягувача. В ході виконавчого провадження № 64270102 стягнуто суму в розмірі 21 088,67 грн. з заробітної плати боржника в ТОВ «Росава Тайерс» та розподіллено наступним чином: 8 985,02 грн. - основна винагорода приватного виконавця; 400 грн. - витрати виконавчого провадження; 11 703,65 грн. - борг за виконавчим документом, який перерахований на рахунок стягувача. В ході виконавчого провадження № 64270102 стягнуто суму в розмірі 24 335,70 грн. з пенсії боржника та розподіллено наступним чином: 1 106,16 грн. - основна винагорода приватного виконавця; 11 061,69 грн. - борг за виконавчим документом, який перерахований на рахунок стягувача. 12 167,85 грн. - грошові кошти, що знаходяться на депозитному рахунку приватного виконавця та на день надання відповіді не розподілені ( а. с. 7 ).
Згідно відповіді на звернення, яка надана АТ «ПУМБ» від 17.06.2022 року № КНО-33/60297 вбачається, що АТ «ПУМБ» повідомляє, що рішення суду Банком буде виконано в рамках відповідного виконавчого провадження ( а. с. 11 ).
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач просила стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти у розмірі 21 305,52 грн.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого,: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів у сумі 23 244,81 грн, що стягнені з позивача ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України.
Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.
Отже, факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України.
Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, провадження № 61-88св21.
В зазначені постанові Верховний Суд дійшов, що висновки апеляційного суду про те, що між сторонами виникли договірні відносини у зв'язку з укладенням кредитного договору, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України, є помилковими, оскільки факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів. При цьому обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором можуть бути предметом окремого судового розгляду. В оскаржуваній частині судового рішення апеляційний суд не врахував висновків про застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині з прийняттям нового рішення про стягнення спірних грошових коштів.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, з отриманого листа приватного виконавця Клітченко Оксани Анатоліївни від 23.02.2022 року за № 3331 вбачається, що в ході виконавчого провадження № 64270102 на користь стягувача з заробітної плати боржника в ТОВ «Преміорі» перераховано 479,47 грн.; з заробітної плати боржника в ТОВ «Росава Тайерс» на користь стягувача перераховано 11 703,65 грн.; з пенсії боржника на користь стягувача перераховано 11 061,69 грн., загалом 23 244,81 грн.
Звертаючись до суду з вищевказаними вимогами, позивач просила стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в сумі 21 305,52 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 21 305,52 грн.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Щодо вимог про стягнення судових витрат на сплату судового збору та витрат на правову допомогу, суд приходить до наступного.
Так, звертаючись з позовною заявою, позивач окрім стягнення безпідставно набуті грошові кошти, просила стягнути з відповідача витрати понесені на правничу допомогу в розмірі 2000 грн.
Окрім цього, в самій позовні заяві позивач зазначала, що нею понесено судові витрати в розмірі судового збору 1 073,60 грн. та правничої допомоги в сумі 2000 грн. ( а. с. 2 ).
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв'язку з підготовкою позовної заяви, до суду надано Акт виконаних робіт від 28.02.2023 року, квитанцію до прибуткового касового ордера від 28.02.2023 року про оплату 2000 грн. за оформлення позовної заяви ( а. с. 13, 14 ).
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн., яка остання понесла за складання позовної заяви.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов'язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач АТ «ПУМБ» отримало ухвалу про відкриття провадження, позовну заяву з додатками 28.03.2023 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення ро вручення.
Отже, отримавши вказану позовну заяву з додатками, відповідач був ознайомлений з вимогами позивача, а також і з понесеними витратними при розгляді справи, що включило в себе судовий збір та витрати на правову допомогу.
Однак, до суду, станом на час розгляду судом вищевказаної справи ( 21.04.2023 року ) з боку відповідача не надходило жодних заяв та клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки від відповідача не надходило заяв та клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц.
В даній постанові Верховний Суд зазначив, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Отже, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
В своїй постанові, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останньою витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
При зверненні до суду з боку позивача було понесено судові витрати в розмірі 1073,60 грн., що підтверджується відповідною квитанцією ( а. с. 15 ).
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, у відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені останнім судові витрати при зверненні до суду у вищевказаному розмірі.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 83, 1212 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 43, 76, 77, 81, 89, 128, 131, 133, 137, 141, 187, 211, 258, 259, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про стягнення безпідставно отриманих коштів за виконавчим написом нотаріуса, - задовольнити.
Стягнути з відповідача акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь позивача ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у сумі 21 305,52 гривень, судові витрати понесені на правову допомогу в розмірі 2000 гривень та витрати по сплаті судового збору у сумі 1073,60 гривень, загалом 24 379,12 гривень ( двадцять чотири тисячі триста сімдесят дев'ять гривень дванадцять копійок ).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач: Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» ( адреса місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, ЄДРПОУ: 14282829 ).
Повний текст заочного рішення виготовлено 21 квітня 2023 року.
Заочне рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов