Номер провадження: 22-ц/813/3557/23
Справа № 947/35719/21
Головуючий у першій інстанції Луняченко В.О.
Доповідач Сегеда С. М.
05.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Драгомерецького М.М.,
за участю:
секретаря Хухрова С.В.,
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Непом'ящої Л.Б.,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Сухецької С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29.06.2022 року, ухваленого під головуванням судді Луняченка В.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
встановив:
15.11.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя кв. АДРЕСА_1 та здійснити розподіл спірної квартири у рівних частках, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за нею право власності на 1/2 частку спірної квартири, і залишити у праві власності ОСОБА_2 іншу 1\2 частку спірної квартири.
Позовні вимоги були вимоги обґрунтовані тим, що сторони у період з 01.09.1984 року по 01.02.2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
10.12.1998 року у період шлюбу за спільні кошти подружжям придбана кв. АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю, позивачка просила її позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29.06.2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені (а.с.115-117).
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 29,3 кв.м., вартістю 497 426 грн., яка набута у власність на підставі договору купівлі-продажу №98-281 К від 10.12.1998 року, та здійснено її розподіл у рівних частках між сторонами.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку кв. АДРЕСА_1 , вартістю 248 713 грн.
Залишено за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку кв. АДРЕСА_1 , вартістю 248 713 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 29.06.2022 року, ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засіання (а.с. 193-197). Крім того, в судове засідання суду апеляційної інстанції з'явились як сторони у справі так і їх представники.
Також слід зазначити щовідповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги і заперечення проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
При вирішенні даного спору, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що спірна квартира придбана сторонами в період шлюбу, у 1998 році, а тому відповідно до вимог ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), який діяв на той час, та втратив чинність з 01.01.2004 року, крім розділу V «Акти громадянського стану», на підставі Сімейного Кодексу України № 2947-III від 10.01.2002 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Правовідносини, які пов'язані із поділом спільного майна подружжя після 01.01.2004 року, врегульовані Сімейним кодексом України (далі - СК України ) та Цивільним кодексом України (далі - ЦК України ).
При цьому суд також правильно виходив із того, подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Суд також правильно зазначив, що відповідно до ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
За змістом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, суд першої інстанції вірно вказав, що за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.
При цьому, відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
З огляду на викладене, а також враховуючи докази, які маються в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про те, що у даному випадку відповідачем ОСОБА_2 , який у судовому засіданні спростовував спільність придбання квартири, не було доведено цих заперечень проти позовних вимог належними та допустимими доказами.
Разом з тим, судом першої інстанції було недостатньо враховано, що строк звернення до суду за захистом своїх прав позивач ОСОБА_3 пропустила без поважаних причин, починаючи з 28.10.2008 року, тобто протягом більше ніж 11 років.
Такого висновку колегія суддів, дійшла , виходячи з наступних обставин.
За змістом ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду із вимогою про захист свого цивільного права. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 3 ст. 29 КпШС України передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено й ч.2 ст. 72 СК України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28.12.2020 року у справі № 345/2962/14 наголосив наступне:
«Вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають враховувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності».
Таким чином, у даному випадку, суд повинен встановити початок перебігу строку позовної давності, який відраховується не з моменту розірвання шлюбу а з моменту порушення права одного з співвласників спільного майна подружжя.
У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, позивач по даній справі ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) після розірвання шлюбу та зміни свого прізвища з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », з відповідачем ОСОБА_2 , який також змінив своє прізвище із « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », та яке відбулось 01.02.2005 року (а.с.5, 9-11), в 2005 році вже зверталась до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_9 ( ОСОБА_2 ) про визнання права власності на спірне майно, який ухвалою того ж суду від 27 жовтня 2005 року був залишений без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання без поважних причин (а.с.56).
Зазначені обставини підтверджені сторонами справи в суді апеляційної інстанції і свідчать про те, що позивач по даній справі ОСОБА_3 дізналась про порушення свого права на спірну квартиру щонайменше 27 жовтня 2005 року.
При цьому, слід враховувати, що право власності на спірну квартиру при її покупці було оформлено на ОСОБА_9 ( ОСОБА_2 ) (а.с.12-13). і починаючи з 2005 року позивач по даній справі ОСОБА_3 у спірній квартирі до теперішнього часу не проживає, про що нею особисто також було заявлено в суді апеляційної інстанції, а тому вона повинна була звернутись за захистом свого цивільного права на спірну квартиру, в строк до 28 жовтня 2008 року, тобто протягом трьох років після залишення її позову про визнання права власності на спірну квартиру без розгляду.
Доводи позивача ОСОБА_3 та її представника адвоката Непом'ящої Л.Б. про те, що позов ОСОБА_3 в 2005 році був залишений без розгляду за домовленістю з відповідачем ОСОБА_2 , який пообіцяв оформити право власності на спільну доньку сторін - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її одруження, спростовуються як текстом ухвали суду про залишення позову ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) без розгляду, так і поясненнями ОСОБА_2 , які він дав в суді апеляційної інстанції, та який заперечував будь-яку домовленість з позивачем ОСОБА_3 в 2005 році.
Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом ОСОБА_1 звернулась лише 15.11.2021 року.
За змістом ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність може бути застосована судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судового рішення.
Таку заяву відповідач ОСОБА_2 надав у своєму відзиві до суду першої інстанції (а.с.51-53), а тому у суду були всі правові підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.
При цьому колегія суддів пов'язує пропуск строку позовної давності не з часом розірвання шлюбу між сторонами, а з часом, коли позивач по даній справі ОСОБА_3 дізналась або беззаперечно повинна була дізнатись про порушення свого цивільного права, тобто в 2005 році, за захистом якого вона звернулась лише 15.11.2021 року.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів свої апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, рішення Київського районного суду м. Одеси від 29.06.2022 року - скасуванню з прийняттям постанови, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити через пропуск строку подання нею позовної заяви за захистом своїх прав.
Крім того, відповідно до ч. 1, п.п.1-3 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, із позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 слід стягнути сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3730,70 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст.376, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29.06.2022 року скасувати.
Прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 3730,70 грн. (три тисячі сімсот тридцять гривень 70 копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням судді Драгомерецького М.М. з 17 по 21 квітня 2023 року у відпустці, повний текст судового рішення складений в перший його робочий день після відпустки, тобто 24.04.2023 року
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький