Номер провадження: 22-ц/813/2130/23
Номер справи місцевого суду: 947/9409/21
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я.В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
28.03.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В.,
за участю секретаря судового засідання: Власенко С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на протокольну ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2021 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Одеська міська рада, про скасування рішення про прийняття в експлуатацію, -
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Одеська міська рада, про скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 20.05.2008 року № 551 «Про прийняття до експлуатації гаража літ «К», площею 24,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яким було затверджено акт міської міжвідомчої комісії від 30.11.2007 року «Про прийняття в експлуатацію споруд», що розташовані на земельній ділянці площею 600 кв.м під номером АДРЕСА_1 ».
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі, та серед іншого, визначено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Протокольною ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2021 року заяву представника відповідача - ОСОБА_5 про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву задоволено, продовжено процесуальний строк на подання відзиву до 04 червня 2021 року.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить протокольну ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2021 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2021 року скасувати, відмовити відповідачці у стягненні з позивачки судових витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що апелянт заперечує проти продовження відповідачу процесуального строку на подачу відзиву, у зв'язку з чим наголошує про неправомірність стягнення судових витрат на користь відповідача. Крім того, апелянт вказує, що ухвала про продовження процесуального строку на надання відзиву не можу бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду, у зв'язку з чим заперечення на цю ухвалу включаються до апеляційної скарги на додаткове рішення суду.
Згідно ордеру серії ОД № 594540 від 29.03.2021 року адвокат Скіндер В.Б. представляє інтереси ОСОБА_1 зокрема в Одеському апеляційному суді без обмеження повноважень (т.1, а. с. 37).
При зверненні до суду 18.10.2022 року із заявою про розгляд справи 18.10.2022 року без участі апелянта та його представника, адвокат Скіндер В.Б. скористався електронним зв'язком із застосуванням ідентифікованого електронного підпису заяви, в якій міститься його електронна адреса (т.2, а. с. 107).
В самій апеляційній скарзі в якості зв'язку з ОСОБА_1 зазначена адреса для листування, яка співпадає з адресою, зазначеною в цій же апеляційній скарзі в якості контактної адреси адвоката Скіндера В.Б.
Судове засідання з 18.10.2022 року відкладено на 28.03.2023 року на 14:00 годину.
Згідно довідки про доставку електронного листа - судової повістки з повідомленням про судове засідання на 28.03.2023 року на 14-00 г. доставлено до електронної скриньки адвоката Скіндера В.Б. 18.11.2022 року о 17:52:51 годині (т.2, а. с. 210).
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, призначеної на 28.03.2023 року на 14-00 г. ОСОБА_1 та її представник, адвокат Скіндер В.Б., представник відповідача - виконавчого комітету Одеської міської ради, а також треті особи в судове засідання не з'явилися, про причини не явки суд не повідомили, заяви про відкладення судового засідання не подавали.
Присутня в судовому засіданні 28.03.2023 року відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Лукинюк В.В., який взяв участь у справі в режимі відеоконференції, просили розглянути апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення, додаткове рішення та протокольну ухвалу про поновлення процесуального строку на подання відзиву, виходячи з тієї явки, яка відбулася, посилаючись на розумність строку розгляду апеляційної скарги та те, що судове засідання призначається не вперше.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс Є.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки поважність причин відсутності в судовому засіданні 28.03.2023 року о 14-00 г. осіб, які є учасниками справи судом апеляційної інстанції не встановлена, враховуючи, що апелянт реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, і наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності апелянта, Виконавчого комітету Одеської міської ради та третіх осіб за таких обставинах не є порушенням їх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Продовжуючи протокольною ухвалою представнику відповідача процесуальний строк на подання відзиву до 04 червня 2021 року, суд виходив з того, що для цього наявні поважні підстави, що підтверджені доказами.
Крім того, ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 25000 грн., суд виходив з того, що судом при винесенні рішення від 22 вересня 2021 року у даній справі питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу не вирішувалось, та з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання таких робіт, ціною позову, принципу розумності та справедливості, наявні підстави для задоволення відповідної заяви представника.
Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду.
Судом встановлено, що:
-представник відповідача подав до суду заяву про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву разом з результатом аналізів молекулярно-генетичного дослідження проби на наявність РНК вірусу SARS-CoV-2 № 2104302468 від 01.05.2021 року;
-між адвокатським бюро «Лукинюка» в особі адвоката Лукинюка В.В. та відповідачем 27.08.2019 року укладено Договір про надання правової допомоги та 24.04.2021 року укладена Додаткова угода №6 за умовами яких, зокрема, вартість послуг Адвокатського бюро за надання правничої допомоги у справі складає 25000 грн.;
-до матеріалів адвокатом додані копії квитанцій від №0153410030 від 10.06.2021 року про сплату відповідачем Адвокатському бюро «Лукинюка» на загальну суму 25000 грн.
Судова колегія виходить з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства цивільне процесуальне законодавство передбачає, зокрема принципи верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, неприпустимість зловживання процесуальними правами, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення тощо.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Апеляційний суд звертає увагу, що за приписами ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив) (ч. 1, 2 ст. 174 ЦПК України).
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 187 ЦПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій, серед іншого, зазначається строк для подання відповідачем відзиву на позов.
За приписами ч. 7 ст. 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Матеріалами справи встановлено, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у даній справі. Визначено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Згідно розписки (а. с. 83 т. 1) 19.04.2021 року, представник позивача адвокат Скіндер В.Б. отримав копії ухвали суду та позовної заяви з додатками для відправки учасникам справи.
Згідно ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Вбачається, що ухвалу суду про відкриття провадження разом з додатками ОСОБА_2 отримала 21.04.2021 року, що не заперечується сторонами у справі.
05.05.2021 року адвокат Лукинюк В.В. в інтересах ОСОБА_2 , через засоби електронного зв'язку, подав до суду заяву про продовження процесуального строку, що мотивована тим, що представник у зв'язку із погіршенням стану здоров'я з причин зараження коронавірусною інфекцією (COVID-19) знаходиться на самоізоляції та не має можливості викласти у відзиві заперечення відповідача проти позовних вимог у строк, встановлений судом. Крім того, адвокат Лукинюк В.В. є постійно діючим представником ОСОБА_2 , обізнаний у всіх судових справах за участі ОСОБА_2 та здійснює захист і представництво її інтересів у напрямку однієї стратегії. За таких підстав адвокат просив продовжити процесуальний строк на подачу відзиву до 04.06.2021 року.
До даної заяви адвокат додав результат аналізів молекулярно-генетичного дослідження проби на наявність РНК вірусу SARS-CoV-2 № 2104302468 від 01.05.2021 року, згідно якого ОСОБА_5 має позитивний результат щодо виявлення РНК вірусу збудника COVID-19 (а. с. 85-90 т. 1).
17.05.2021 року адвокат Лукинюк В.В. в інтересах ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 (а. с. 91-154 т. 1).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Законом України від 18.06.2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни до ЦПК України та пункт 3 розділу XII «Прикінцеві положення» цього Кодексу викладено в такій редакції: «3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
Постановою КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», в редакції, чинній на час постановлення ухвали про відкриття провадження у цій справі, продовжено на території України дію карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2021 року. Дана постанова КМУ також визначає обмеження, впроваджені у зв'язку з карантином, та перелік підстав для самоізоляції.
Отже, враховуючи, що:
- відповідач отримала копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви 21.04.2021 року,
- 05.05.2021 року, до закінчення строку для подачі відзиву, представник відповідача звернувся до суду з заявою про продовження процесуального строку на подачу відзиву;
- до заяви адвокат надав докази того, що за станом здоров'я через зараження коронавірусною інфекцією (COVID-19) знаходиться на самоізоляції та не має можливості викласти у відзиві заперечення відповідача проти позовних вимог у строк, встановлений судом;
- 17.05.2021 року адвокат подав до суду відзив на позовну заяву;
- станом на час постановлення ухвали про відкриття провадження, подачу заяви про продовження строку та відзиву, на території України діяв карантин, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,
- п. 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України (в редакції на час постановлення оскаржуваної ухвали) надає повноваження суду під час дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), за заявою учасників справи поновлювати процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином, також за заявою особи продовжувати процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином,
колегія суддів погоджується з висновком районного суду про наявність підстав для продовження представнику відповідача процесуального строку на подання відзиву до 04 червня 2021 року.
З огляду на зазначене, викладені в обґрунтування поданої апеляційної скарги доводи про незаконне продовження процесуального строку на подачу відзиву, зокрема з посиланням на те, що заява про продовження процесуального строку подана до суду несвоєчасно та відповідач не була позбавлена можливості звернутись до інших адвокатів, з урахуванням наявних по справі доказів, не дають жодних сумнівів в правильності висновків районного суду та не спростовують встановлені судом обставини, а зводяться виключно до переоцінки доказів і незгоди з висновком районного суду.
Заперечуючи проти правомірності додаткового рішення суду щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну допомогу, апелянт наполягає на тому, що відповідач несвоєчасно подала відзив, що являється першою заявою по суті спору, разом з якою подається попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у зв'язку з чим такі документи не можна брати до уваги при ухваленні рішення суду, зокрема про стягнення судових витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.
Апеляційний суд критично ставиться до вказаних доводів апелянта, з огляду на наступне.
Відповідно до змісту ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України).
Згідно ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
За приписами ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ст. 141 ЦПК України, що закріплює вимоги щодо розподілу судових витрат між сторонами, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);
2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28, 29);
3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).
Як вбачається з хронології розгляду справи в суді першої інстанції, представником відповідача адвокатом Лукинюком В.В. було:
- складено відзив на позовну заяву на 4 аркушах з доданням копій документів на 44 аркушах;
- взято участь у 4-х судових засіданнях: 19.05.2021 року, 15.06.2021 року, 30.07.2021 року, 22.09.2021 року;
- подано заяву про ухвалення додаткового рішення.
Будучи присутнім в судовому засіданні судової колегії в режимі відеоконференції адвокат Лукінюк В.В. пояснив, що протягом останніх 3-х років супроводжує декілька справ, які ініційовані ОСОБА_1 в особі адвоката Скіндера В.Б. проти Корнєвої Л.Є. Тому маючи досвід, може доволі точно передбачати певний обсяг роботи в таких справах. В даній конкретній справі він розумів, що правова допомога ОСОБА_2 знадобиться не лише у районному суді, а принаймні і у суді апеляційної інстанції. Тому вони з клієнткою визначили суму витрат на правову допомогу 25 000 грн., яка відповідає критерію співмірності та розумності.
Аналізуючи положення ч. 2 ст. 134 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 08 березня 2023 року по справі № 755/7694/20 (провадження № 61-12174 св 22) прийшов до висновку, що неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених ЦПК України. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
З матеріалів справи вбачається, що в першій заяві по суті спору, а саме відзиві на позовну заяву, відповідач просила стягнути з позивача на її користь витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000 грн., що рахується судом як попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат відповідно до ст. 134 ч. 1 ЦПК України.
Як встановлено в цій постанові, районний суд правомірно продовжив строк на подачу відзиву, у зв'язку з чим вимоги відповідача щодо відшкодовування їй витрат на правничу допомогу підлягають судовому розгляду.
22.09.2021 року, до закінчення судових дебатів, ОСОБА_2 подала до суду клопотання про стягнення на її користь з позивача судових витрат, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 25 000 грн., на підтвердження чого надала копії договору про надання правничої допомоги, що укладений 27.08.2019 року між Адвокатським бюро «Лукинюка» в особі керівника Лукинюка В.В. та Корнєвою Л.Є., додаткової угоди № 6 до Договору про надання правничої допомоги від 27.08.2019 року, що укладена 24.04.2021 року між Адвокатським бюро «Лукинюка» в особі керівника Лукинюка В.В. та Корнєвою Л.Є. й з якої вбачається, що вартість послуг адвокатського бюро за надання правничої допомоги у справі № 947/9409/21 складає 25 000 грн., рахунку № 1 від 24.04.2021 року та квитанції від №0153410030 від 10.06.2021 року про сплату відповідачем Адвокатському бюро «Лукинюка» гонорару на загальну суму 25000 грн.
До вказаного клопотання приєднано докази надсилання його копій іншим учасника по справі, зокрема і позивачу.
22.09.2021 року Київським районним судом м. Одеси по суті спору ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , що постановою Одеського апеляційного суду від 28 березня 2023 року залишено без змін.
Додатковим рішенням Київського районного суду від 28 жовтня 2021 року стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку районний суд правомірно стягнув судові витрати на правничу допомогу з позивача на користь відповідача, оскільки стороною відповідача надано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат та докази таких витрат до закінчення судових дебатів у справі, та навіть, якщо стороною відповідача не було б подано попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, то приймаючи до уваги дату звернення з заявою про стягнення судових витрат разом з доказами та дату ухвалення додаткового рішення, це б не порушило принципи змагальності та рівності та не завадило б іншим учасникам спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості (необґрунтованості) та співмірності заявлених до стягнення витрат.
Отже, доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних рішень у різних країнах.
Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія А № 303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
У справі «Серявін та інші проти України» зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну ві дпові дь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала та рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Протокольну ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2021 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 21.04.2023 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
О.В. Князюк