вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"12" квітня 2023 р. Cправа № 902/163/23
Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Глобі А.С.
За участю представників сторін:
позивача Шевцов П.В., ордер серії ВІ №1125159 від 30.01.2023 (в режимі ВКЗ)
відповідача не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП-ІНКРІС" (вул.1-й провулок Свободи, буд.8, м.Ромни, Сумська область, 40009)
до: Фермерського господарства "ЛЕМЕШІВКА-АГРО" (вул. Академічна, буд.16, село Агрономічне, Вінницький район, Вінницька область, 23227)
про стягнення 1447171,9 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КРОП-ІНКРІС" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства "ЛЕМЕШІВКА-АГРО" про стягнення заборгованості в сумі 1 447 171,90 грн., з яких 781 310,04 грн - основний борг, 198 700,73 - штраф, 97 756,56 грн - 28% річних, 174 565,29 грн. - пеня, 86048,26 грн. - 14% за користування товарним кредитом та 108 791,02 грн - витрати від курсових коливань.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе обов'язків за Договором поставки №00179-ВІ від 10.05.2022, в частині оплати за поставлений товар.
Ухвалою суду від 07.02.2023 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/163/23 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 06.03.2023.
20.02.2023 на адресу суду надійшло клопотання представника позивача №Б/Н від 17.02.2023 про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 21.02.2023 задоволено клопотання представника позивача про участь в судових засіданнях у справі №902/163/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
На визначену судом дату в судове засідання 06.03.2023 з'явився представник відповідача, разом з тим підготовче судове засідання у визначений судом час не відбулось в зв'язку з оголошеною на території Вінницької області повітряною тривогою, що стверджується наявною в матеріалах справи службовою запискою №99/2023 від 06.03.2023.
З огляду на те, що судове засідання не відбулось з не залежних від суду та сторін обставин, судом під розписку повідомлено представника відповідача про призначення підготовчого судового засідання на 27.03.2023, а представника позивача про дату підготовчого засідання повідомлено телефонограмою, докази чого наявні в матеріалах справи.
07.03.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
27.03.2023 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
На визначену судом дату в судове засідання 27.03.2023 з'явились представники сторін, представник позивача приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав клопотання про відкладення підготовчого провадження, в зв'язку з неотриманням відповіді позивача на лист відповідача щодо врегулювання даного спору за участю судді відповідно до ГПК України.
Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що у позивача відсутнє бажання врегулювання даного спору за участю судді.
За наслідками судового засідання суд протокольною ухвалою відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання та закрив підготовче провадження з призначенням справи до судового розгляду по суті на 12.04.2023.
14.04.2023 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату в зв'язку із призначенням на той же час Вінницьким районним судом кримінального провадження в якому він представляє інтереси обвинувачених. Крім того, зазначено, що відповідачем направлено на адресу позивача лист в якому запропоновано укласти мирову угоду для мирного вирішення спору.
На визначену судом дату в судове засідання 12.04.2023 з'явився представник позивача, який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
В судовому засіданні, суд повідомив представника позивача про наявність в матеріалах справи клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату та про лист направлений на адресу позивача про бажання відповідача укласти мирову угоду.
Представник позивача повідомив суду, що наміри відповідача про мирне врегулювання спору позивачу не відомі та заперечив щодо можливості укладення мирової угоди і відкладення розгляду справи.
Заслухавши представника позивача та оглянувши матеріали справи судом відхилено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду з огляду на наступне.
Відкладення розгляду справи є правом суду. Основною умовою для відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.
Проте, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів неможливості направити в судове засідання іншого представника, а неявка представника відповідача у даному випадку, на думку суду, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 12.04.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
10.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КРОП-ІНКРІС" (позивач, в договорі Постачальник) та Фермерським господарством "ЛЕМЕШІВКА-АГРО" (відповідач, в договорі Покупець) було укладено договір поставки № 00179-ВІ (далі Договір), відповідно до п 1.1. якого в строки, визначені Договором, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену Договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов Договору.
Найменування Товару, його кількість, ціна за одиницю, строк поставки Покупцю та базис поставки, порядок та термін оплати Товару та нарахованих відсотків, а також інші умови, визначені в Додатках до Договору, які є невід'ємною його частиною. Фактична номенклатура, асортимент та кількість по задоволеним Постачальником замовленням визначаються згідно видаткових накладних. Перераховані аванси зараховуються в оплату Товару, який було реалізовано в першу чергу (п. 1.2. Договору).
Загальна вартість договору складається з загальної вартості Товару, визначену із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.5 цього Договору, що передається за цим Договором та сум належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Вартість (ціна) Товару встановлюється у гривнях і відображається в Додатках до Договору (п. 2.1. Договору).
Відповідно до п. 2.2.-2.5. Договору, сторони погодили, що на дату оплати авансової частини ціна Товару підлягає обов'язковому уточненню без додаткового узгодження за формулою Ц = Ц дог х (К оп / К дог), де
Ц дог- ціна товару на дату складання Додатку до Договору;
К оп - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати;
К дог - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання Додатку до Договору, якщо на дату, що передує даті оплати К оп/К дог більше або дорівнює 1,01.
На дату поставки ціна товару (неоплачена частина) піддягає обов'язковому уточненню без додаткового узгодження за наступною формулою: Ц = Ц дог х (К пост/К дог), де
Ц дог - ціна товару на дату складання Додатку до Договору;
К пост - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті постачання;
К дог - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання Додатку до Договору, якщо на дату, що передує даті постачання К пост/К дог більше або дорівнює 1,01.
Якщо на дату проведення уточнення ціни Товару значення комерційного курсу гривні менше за значення комерційного курсу, що застосовувався на дату, що передувала даті складання Додатку до Договору, уточнення ціни Товару, передбачене п.п. 2.2 та 2.3 Договору не здійснюється.
У випадку, коли на дату платежу за поставлений товар та/або на дату звернення до суду (у разі звернення із позовом до суду при повній або частковій несплаті) К оп/К пост більше або дорівнює 1,01, то ціна Товару підлягає уточненню без додаткового узгодження. У цьому випадку ціна Договору підлягає розрахунку за наступною формулою: Ц оп = Ц пост х ( К оп / К пост ), де
Ц пост - ціна постачання, розрахована з врахуванням п.п. 2.1-2.3;
К оп - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати та/або даті звернення до суду;
К пост - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті постачання.
Якщо на дату проведення уточнення ціни Товару значення комерційного курсу гривні менше за значення комерційного курсу, що застосовувався на дату, що передувала даті поставки, уточнення ціни Товару, передбачене п. 2.4 цього Договору не здійснюється.
Вирахувана курсова різниця ціни Договору, що є додатковими витратами Покупця на втрати від курсових коливань відображається Постачальником у Акті узгодження ціни Товару.
У разі, якщо одержані кошти не покривають вартість Товару на день проведення розрахунків (через зміну курсу продажу іноземної валюти до гривні), Постачальник має право направити Покупцю додатковий рахунок (рахунки) на оплату решти коштів для покриття повної вартості Товару на день проведення розрахунків. Постачальник має право, а Покупець зобов'язаний оплатити зазначені кошти в строки, вказані в такому рахунку.
Відповідно до п. 2.6. Договору, комерційним курсом гривні до іноземної валюти слід вважати міжбанківський валютний курс продажу іноземної валюти до гривні, який щоденно розміщується за адресою на інтернет-сторінці (http://minfin.com.ua/currency/mb/). Покупець підтверджує, що має доступ до даної інтернет-сторінки. Вид та комерційний курс іноземної валюти вказується в Додатках до Договору.
За користування товарним кредитом, Покупець сплачує на користь постачальника відсотки, розмір яких передбачений Додатком до Договору. Сума відсотків підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми відсотків та підлягає обов'язковій оплаті Покупцем (п. 2.9. Договору).
Строк користування товарним кредитом починається з дня, передбаченого Додатком до Договору, але не раніше дня, наступного за отримання Товару Покупцем, та закінчується в день повного розрахунку Покупцем за поставлений Товар, коли Покупець вже не має заборгованості перед Постачальником за поставлений Товар згідно даного Договору (п. 2.10. Договору).
Відсотки за користування товарним кредитом нараховуються Постачальником. Сторони підписують відповідний акт надання (приймання-передачі) послуг товарного кредитування. Акт про надання послуг товарного кредитування надсилається Постачальником на адресу Покупця, що вказана в тексті цього договору. Покупець зобов'язується підписати акт та повернути його протягом одного дня з дати отримання, у разі якщо підписаний акт не повертається Постачальнику протягом 5 календарних днів, акт вважається схваленим та підписаним Покупцем. Сплата нарахованих відсотків відбувається протягом 10 календарних днів з дати підписання (або схвалення шляхом ненадання відповіді) Акту про надання послуг товарного кредитування (п. 2.13 Договору).
Моментом переходу права власності на Товар від Постачальника до Покупця є дата виписки видаткової накладної на Товар (п. 2.14. Договору).
Господарські зобов'язання сторін цього Договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками Сторін, крім зобов'язань Покупця по оплаті вартості Товару, процентів за користування товарним кредитом та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням (крім випадку, передбаченого п. 9.1 Договору), а в частині проведення розрахунків за Товар, по штрафним санкціям - до повного їх виконання (п. 5.1. Договору).
У випадках порушення умов даного Договору, Постачальник моє право притягти Покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені Договором терміни вартості (ціни) Товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов Договору Покупець: А) сплачує за кожен день прострочення на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно оплаченого Товару за кожен день прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення; Б) сплачує штраф в розмірі 20 % від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання; В) сплачує на користь Постачальника 28 (двадцять вісім) відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч. 2 ст 625 Цивільного кодексу України). У випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості Товару та/або відсотків за користування товарним кредитом строком на 30 календарних днів або більше, Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов'язується сплатити та погоджується з тим, що відсотки за користування товарним кредитом протягом усього періоду користування цим кредитом встановлюються в розмірі 14% та мають бути сплачені Покупцем на рахунок Постачальника на умовах, встановлених розділом 2 Договору (п. 7.2. Договору).
Керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України Сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності та нарахування по всім зобов'язанням (сплаті заборгованості, пені, штрафу, відсотків та індексу інфляції), що виникли на підставі цього Договору до 3 років. Строк нарахування штрафних санкцій за цим Договором не обмежується строком, встановленим ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань за цим Договором нараховується до моменту належного виконання відповідного зобов'язання або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій, в залежності від того, яка обставина настане раніше (п. 7.3. Договору).
Даний Договір складений в двох оригінальних примірниках, по одному для кожної зі Сторін та набирає чинності з моменту його підписання (п. 9.12. Договору).
У межах Договору між позивачем та відповідачем підписано ряд Додатків до Договору поставки № 00179-ВІ, а саме:
- Додаток №КІК00000727 від 10.05.2022 до Договору (поставка насіння соняшника), загальна сума поставки по даному Додатку з урахуванням Коригування №КІ000000086 від 16.05.2022 Додатку №КІК00000727 від 10.05.2022 до Договору - 443 004,51 грн., термін поставки до 16.05.2022, терміни оплати: 20% в сумі 88 600,91 грн до 10.06.2022; 20% в сумі 88 600,91 грн до 01.08.2022; 20% в сумі 88 600,91 грн до 01.09.2022 та 40% в сумі 177 201,78 грн до 31.10.2022;
- Додаток №КІК00001446 від 28.07.2022 до Договору (поставка зразків насіння ріпаку) загальна сума поставки по даному Додатку - 310 236,85 грн, термін поставки до 05.08.2022, термі оплати 100% до 26.08.2022;
- Додаток №КІК00001472 від 09.08.2022 до Договору (поставка гербіциду), загальна сума поставки по даному Додатку з урахуванням Коригування №КІ000000247 від 27.09.2022 Додатку №КІК00001472 від 09.08.2022 до Договору - 111 948,48 грн., термін поставки до 31.08.2022, термі оплати 100% до 20.09.2022;
- Додаток №КІК00001555 від 30.08.2022 до Договору (поставка гербіцид), загальна сума поставки по даному Додатку - 63 601,20 грн., термін поставки до 02.09.2022, термі оплати 100% до 30.09.2022;
- Додаток №КІК00001735 від 26.10.2022 до Договору (поставка інсектицид), загальна сума поставки по даному Додатку - 2 519,00 грн, термін поставки до 27.10.2022, термі оплати 100% до 31.10.2022.
На виконання умов Договору та Додатків до нього позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 931 310,04 грн., що підтверджується обопільно підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними: №К00000841 від 13.05.2022 на суму 443 004,51 грн, №К00001592 від 19.08.2022 на суму 484 378,93 грн, №К00001659 від 06.09.2022 на суму 63 601,20 грн, №К00001806 від 27.10.2022 на суму 2 519,00 грн.
Крім того, поставка товару відповідачу підтверджується обопільно підписаними та скріпленими печатками сторін Товарно-транспортними накладними №РК00000841 від 13.05.2022, №РК00001591 від 19.08.2022, №РК00001806 від 27.10.2022.
Відповідач в супереч умовам договору та Додатків до нього здійснив оплату поставленого товару лише в сумі - 150 000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №234 від 18.11.2022 на суму 50 000, 00 грн. та №295 від 20.12.2022 на суму 100 000, 00 грн.
На день розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 781 310, 04 грн.
Для досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача Лист-вимогу №Б/Н від 06.01.2023 про погашення заборгованості, проте станом на день звернення до суду з даним позовом, відповідач не погасив вищевказану заборгованість, а також не надав відповіді на лист-вимогу, в матеріалах справи наявні докази направлення даної вимоги відповідачу. Крім того, 30.01.2023 позивачем направлено відповідачу Акт №1/00179-ВІ про надання послуг товарного кредитування від 27.01.2023, який відповідачем не повернуто позивачу.
В зв'язку з не виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, щодо оплати поставленого товару та надання послуг товарного кредиту, позивач був змушений звернутись з позовом до суду в якому просить стягнути з відповідача 781 310,04 грн - основного боргу, 198 700,73 - штрафу, 97 756,56 грн - 28% річних, 174 565,29 грн. - пені, 86048,26 грн. - 14% за користування товарним кредитом та 108 791,02 грн - витрати від курсових коливань.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що не заперечує суму основного боргу, однак відповідач вважає, що заявлений позивачем розмір штрафних санкцій є не співмірним та несправедливим, тому вважає, що проведення відповідачем часткових оплат за поставлену продукцію до подачі позовної заяви до суду; здійснення таких оплат та виробництво сільськогосподарської продукції після початку широкомасштабного вторгнення в України без повноцінної можливості реалізовувати вирощену продукцію, надмірний розмір заявлених штрафних санкцій (штрафу, пені та відсотків за ст. 625 ЦК України) в порівнянні з сумою основної заборгованості (основний борг - 781 310,04 грн., штрафні санкції - 471 022,58 грн., що складає 60 відсотків від боргу), відсутність доказів отримання збитків позивачем свідчать про можливість суду зменшити розмір штрафних санкцій.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Приписами статей ст. 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за Договором поставки №00179-ВІ від 10.05.2022, не було здійснено остаточної оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 781310,04 грн.
В результаті викладеного, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 781 310,04 грн є обґрунтованими, підтвердженні належними доказами та визнані відповідачем, а тому підлягають задоволенню в заявленій сумі.
Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 198 700,73 - штраф, 97 756,56 грн - 28% річних, 174 565,29 грн. - пеня, 86048,26 грн. - 14% за користування товарним кредитом та 108 791,02 грн - витрати від курсових коливань.
Відповідно до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Згідно п. 2.4. Договору, у випадку, коли на дату платежу за поставлений товар та/або на дату звернення до суду (у разі звернення із позовом до суду при повній або частковій несплаті) К оп/К пост більше або дорівнює 1,01, то ціна Товару підлягає уточненню без додаткового узгодження. У цьому випадку ціна Договору підлягає розрахунку за наступною формулою: Ц оп = Ц пост х ( К оп / К пост ), де Ц пост - ціна постачання, розрахована з врахуванням п.п. 2.1-2.3; К оп - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати та/або даті звернення до суду; К пост - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті постачання.
Відповідно до п. 2.9. Договору, за користування товарним кредитом, Покупець сплачує на користь постачальника відсотки, розмір яких передбачений Додатком до Договору. Сума відсотків підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми відсотків та підлягає обов'язковій оплаті Покупцем.
А п. 2.10. Договору визначено, що строк користування товарним кредитом починається з дня, передбаченого Додатком до Договору, але не раніше дня, наступного за днем отримання Товару Покупцем та закінчується в день повного розрахунку Покупцем за поставлений Товар, коли Покупець вже не має заборгованості перед Постачальником за поставлений Товар згідно даного Договору.
Відповідно до п. 7.2.1. Договору, у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті вартості Товару та/або відсотків за користування товарним кредитом строком на 30 календарних днів або більше, Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов'язується сплатити та погоджується з тим, що відсотки за користування товарним кредитом протягом усього періоду користування цим кредитом встановлюється в розмірі 14 % та мають бути сплачені Покупцем на рахунок Постачальника на умовах, встановлених розділом 2 Договору.
Відповідно до п. 7.2. Договору у випадках порушення умов Договору, Постачальник має право притягти Покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені Договором терміни вартості (ціни) Товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов Договору Покупець: A) сплачує за кожен день прострочення на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно оплаченого Товару за кожен день прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення; Б) сплачує штраф в розмірі 20 % від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання; B) сплачує на користь Постачальника 28 відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).
Одним з наслідків порушення зобов'язання, передбачених статтею 611 ЦК України є сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.3. Договору сторони передбачили, що керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України Сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності та нарахування по всім зобов'язанням (сплаті заборгованості, пені, штрафу, відсотків та індексу інфляції), що виникли на підставі цього Договору до 3 років. Строк нарахування штрафних санкцій за цим Договором не обмежується строком, встановленим ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань за цим Договором нараховується до моменту належного виконання відповідного зобов'язання або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій, в залежності від того, яка обставина настане раніше.
Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно із статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Із змісту частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка не містить застережень щодо можливості встановлення у договорі інших положень, окрім як визначення іншого розміру процентів річних від простроченої суми, та суті спірних відносин випливає, що відповідна норма має імперативний характер, що спрямована на захист майнового права та інтересу кредитора. Зміст норми можна вважати диспозитивним лише в контексті наділення учасників правовідносин свободою вибору щодо розміру процентів річних. Наведене свідчить про неможливість формулювання у договорі альтернативного правила, що анулює (скасовує, відміняє) відповідне право кредитора та виключає можливість прямого застосування норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у разі наявності факту прострочення виконання грошового зобов'язання.
Тобто на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Але, відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень частини 2 статті 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (Постанова КГС ВС від 25.05.2021 у справі № 904/2112/20 (№ в ЄДРСР 97242635).
Суд здійснивши перевірку заявлених позивачем до стягнення 198 700,73 - штрафу, 97 756,56 грн - 28% річних, 174 565,29 грн. - пені, 86048,26 грн. - 14% за користування товарним кредитом та 108 791,02 грн - витрат від курсових коливань, за період зазначений позивачем з урахуванням часткових оплат здійснених відповідачем помилок не виявив.
Заперечень щодо порядку нарахування вказаних сум, доказів своєчасності оплати отриманого товару, контррозрахунку заявлених до стягнення сум, встановлення інших строків оплати відповідачем суду не надано. Таким чином, вимоги позивача в цій частині є правомірними та обґрунтованими, такими, що відповідають умовам укладених договорів та чинному законодавству.
Водночас, дослідивши матеріали справи, та відзив відповідача, в якому останній поміж іншого просить зменшити розмір штрафу, пені та відсотків річних, оскільки загальна сума штрафних санкцій становить майже 60% суми основного боргу, суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Із мотивувальної частини Постанови Великої палати Верховного Суду України від 18.03.2020 у справі №902/417/18 слідує, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Крім того, відповідно до встановлених обставин справи, за змістом розділу 6 укладених сторонами договорів, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази у сукупності із об'єктивними обставинами складної ситуації у державі, економічного її становища та те що відповідач є аграрним виробником, який, серед інших, покликаний забезпечити продовольчу безпеку в країні, яка перебуває у стані збройного конфлікту з Російською Федерацією, і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань, враховуючи положення ст. 129 Конституції України, а також те, що винятковість обставин є оціночним поняттям, господарський суд дійшов висновку про наявність виняткових обставин які є підставою для зменшення розміру штрафу, пені та відсотків річних.
Також, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Крім того судом взято до уваги відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних).
Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст.233 Господарського кодексу України, ст.551 Цивільного кодексу України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, Велика Палата Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір заявлених до стягнення 28 % річних, штрафу та пені на 50% з заявлених: 198 700,73 - штрафу до 99 350,37 грн, 97 756,56 грн - 28% річних до 48 878,28 грн та 174 565,29 грн. - пені до 87 282,65 грн.
Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково з урахуванням мотивів щодо зменшення сум 28% річних, штрафу та пені.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України з покладенням витрат по сплаті судового збору і в частині вимог, за якими відмовлено у позові у зв'язку із зменшенням.
Керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 250, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фермерського господарства "ЛЕМЕШІВКА-АГРО" (вул. Академічна, буд.16, село Агрономічне, Вінницький район, Вінницька область, 23227, код ЄДРПОУ 38309199) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП-ІНКРІС" (вул.1-й провулок Свободи, буд.8, м.Ромни, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 40015185) 781 310,04 грн - основного боргу, 99 350,37 - штрафу, 48 878,28 грн - 28% річних, 87 282,65 грн. - пені, 86 048,26 грн. - 14% за користування товарним кредитом та 108 791,02 грн - витрати від курсових коливань та 21 707,58 грн - витрат на сплату судового збору.
3. В позові в частині стягнення 99 350,37 - штрафу, 48 878,28 грн - 28% річних та 87 282,65 грн. - пені відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Копію рішення направити учасникам на відомі суду адреси електронної пошти: позивача - vligtes@gmail.com , shevtsov-p@ukr.net, відповідача - lawyer.o.rudenko@gmail.com .
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 24 квітня 2023 р.
Суддя Ігор МАСЛІЙ
віддрук. прим.:
1 - до справи