Справа №583/1707/22 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Ярошенко Т. О.
Номер провадження 33/816/198/23 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.
Категорія 130 КУпАП
Іменем України
20 квітня 2023 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., з участю секретаря судового засідання Дейниченко О. М., розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 583/1707/22 за апеляційною скаргою захисника СОБИНИ П. М. на постанову судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20.12.2022, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1
визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:
захисника - адвоката Собини П. М.,
установив:
У поданій апеляційній скарзі (із доповненням) захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 - адвокат СОБИНА П. М. просить скасувати постанову судді та закрити провадження у справі, оскільки особу не повідомлено про розгляд справи, відсутні докази зупинки та керування т/з, постанова винесена без отримання пояснень ОСОБА_2 , протокол містить розбіжності у часі керування т/з і його складанням, не надано направлення на проведення медичного освідування і поліцейськими одразу було запропоновано пройти огляд у закладі охорони здоров'я, а не на місці зупинки т/з. Водію не було заборонено подальше керування авто, справа містить постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126-1 КУпАП за керування без обов'язкового полісу страхування, хоча згідно відео ОСОБА_2 керував т/з без посвідчення водія.
Постановою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20.12.2022 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн, із позбавленням права керування т/з строком на 1 рік. Стягнуто на користь держави 496,20 грн судового збору.
Згідно постанови, ОСОБА_2 03.12.2022 о 23:10 в м. Охтирка по вул. Сумська, 223 Сумської області, керував т/з MAZDA, д. н. з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота), від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР.
Вислухавши доводи захисника Собини П. М., який підтримав свою доповнену апеляційну скаргу, просив скасувати постанову судді та закрити провадження у справі, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Зокрема, справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на засадах рівності перед законом і судом, який розглядає справу. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (ст. 248, ч. 1 ст. 268 КУпАП). При цьому необхідно зауважити, що своєчасним сповіщенням особи згідно вимог КУпАП є повістка, яка вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначається дата і місце розгляду справи (ч. 1 ст. 277-2 КУпАП), а при підготовці до розгляду справи суддя, крім іншого, вирішує таке питання: чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (п. 3 ст. 278 КУпАП).
Така засада судочинства як рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в ч. 1 ст. 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч. 1 ст. 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав (ст. 129 Конституції України, розділ I ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»), а тому суддею суду першої інстанції не був дотриманий конституційний принцип, що «ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередньо участь у судовому процесі, або позбавлений такого права», який також знайшов своє закріплення у рішенні КСУ від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа про рівність сторін судового процесу), де формулюючи незаперечне право особи на судову присутність, Суд керувався правовими постулатами «доброї совісті» (bonae fidei), оскільки для громадян не може бути жодних перешкод об'єктивного характеру, якщо відбувається розгляд в суді індивідуально-конкретної справи.
Присутність особи, яка має право брати безпосередньо участь і виступати у суді, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, у передбачений законом строк і порядок оскаржити постанову у справі, є невід'ємним правом на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції, а для суддів усіх інстанції - важливим елементом законного і справедливого правосуддя. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі «Домбо Бехер Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), заява № 14448/88); п. 38 рішення ЄСПЛ від 23.10.1996 у справі «Анкерль проти Швейцарії» (Ankerl v. Switzerland), заява № 17748/91). У іншій справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03, п. 26 і 29 рішення від 15.05.2008) ЄСПЛ констатував, що «принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. У провадженні, які розглядались, важливі процесуальні гарантії були відсутні та що ці процесуальні недоліки, у світлі обставин справи, були достатньо серйозними, щоб піддати сумніву справедливість провадження. Відповідно було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції».
Вказані вимоги законодавства України про адміністративні правопорушення (ст. 2 КУпАП) не дотримані суддею суду першої інстанції і розгляд справи відбувся за відсутності належного повідомлення ОСОБА_2 про час та місце судового засідання, що унеможливило ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення через порушення його особистих прав і законних інтересів, оскільки у самому протоколі про адміністративне правопорушення від 03.12.2022 серії ААБ № 177432 відсутнє заповнення інспектором графи «розгляд адміністративної справи відбудеться». При цьому у справі відсутня інформація щодо повідомлення ОСОБА_2 і у порядку, встановленому ч. 1 ст. 277-2 КУпАП.
Крім того, завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах здійснюється на основі суворого додержання законності (ч. 1 і ч. 2 ст. 7 КУпАП). При цьому правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, гласність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено відповідальність (ст. 9 КУпАП), а на підставі ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідальність для особи, яка керує т/з, настає, крім іншого, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння, що кореспондується з вимогами п. 2.5 ПДР, згідно яких водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп'яніння, процедура якого у свою чергу закріплена у ст. 266 КУпАП, «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», оскільки диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки учасників дорожнього руху, в тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Відповідно п. 12 розділу ІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», у разі наявності підстав вважати, що водій т/з перебуває у стані алкогольного сп'яніння, згідно з ознаками, визначеними в п. 3 розділу I цієї Інструкції, така особа підлягає огляду на відповідний стан сп'яніння.
Направлення особи для огляду на стан алкогольного сп'яніння і проведення такого огляду здійснюється в порядку, визначеному КМУ (ч. 6 ст. 266 КУпАП), а згідно вимог ч. 2-3 ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного сп'яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів; під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків; матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення; у разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Необхідно зауважити, що положення ст. 266 КУпАП не регламентують напряму дії поліцейського та не визначають порядок і форму фіксації ним відмови водія (особи, яка керує т/з) від проведення огляду в закладі охорони здоров'я, а тому у разі вчинення вказаними особами таких дій поліцейському слід керуватись ч. 6 ст. 266 КУпАП і п. 7, 8 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», оскільки лише цей нормативно-правовий акт регламентує напряму процедуру фіксації відмови водія (особи, яка керує т/з) від проведення огляду як на місці зупинки т/з, так і у закладі охорони здоров'я.
Так, відповідно п. 7, 8 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 № 1103 (в редакції, чинній на час вчинення правопорушення), водій т/з, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки т/з або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я, а у разі відмови водія т/з від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності 2-х свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Здійснивши розгляд протоколу про адміністративне правопорушення від 03.12.2022 серії ААБ № 177432, суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що водій ОСОБА_2 керував т/з із ознаками алкогольного сп'яніння та відмовився від проходження огляду, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР.
Однак вказаний висновок судді суду першої інстанції не у повній мірі відповідає фактичним обставинам справи, належним чином не умотивований та не ґрунтується на законі, а тому доводи апеляційної скарги захисника в цій частині також заслуговують на увагу і підлягають задоволенню, оскільки при відмові водія ОСОБА_2 від проходження огляду на стан сп'яніння в установленому законом порядку протокол про адміністративне правопорушення був складений працівником поліції у відсутності 2-х свідків, присутність яких є обов'язковою.
Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення (ч. 1 ст. 251 КУпАП) може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений у порядку і з джерел, передбачених цим законодавством. При цьому в справі протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати - ст. 254, 255 КУпАП), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, тому є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).
Оскільки при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не був дотриманий порядок фіксації відмови водія т/з від проведення огляду як на місці зупинки т/з, так і в закладі охорони здоров'я, тобто процедура і підстава для складання протоколу про адміністративне правопорушення, внаслідок чого були істотно порушені права та законні інтереси ОСОБА_3 , то цей доказ необхідно вважати недопустимим доказом, що тягне за собою визнання недопустимими усіх доказів у справі (правова концепція «отруєного дерева» (або «ефект доміно»), яка знайшла своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ (справи «Гефген проти Німеччини» (Gafgen v. Germany), від 30.06.2008); «Яременко проти України» (Yaremenko v. Ukraine), від 30.04.2015), згідно якої визнання одного доказу недопустимим має наслідком невизнання доказами всіх фактичних даних, одержаних на його підставі («отруєне дерево дає отруйні плоди»), тобто матеріали, отримані в результаті використання недопустимого матеріалу, самі є недопустимими як докази.
Вказані вище обставини були проігноровані суддею суду першої інстанції, хоча обґрунтованість судового рішення означає відповідність висновків судді у постанові фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі, і винесення обґрунтованої постанови є результатом пізнання суддею цих обставин, які в обов'язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ч. 1 ст. 251 і ст. 280 КУпАП). При цьому суддя при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). Обґрунтовувати свої висновки суддя може лише на тих доказах, які він безпосередньо досліджував у судовому засіданні у порядку, передбаченому ст. 279 КУпАП.
Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Конституційний Суд України зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ в справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019№ 1-р/2019).
Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Таким чином, ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить до переконання про відсутність в діях ОСОБА_2 складу правопорушення, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винним у вчиненні даного правопорушення в судовому засіданні встановлено не було. При цьому всі можливості для усунення сумнівів були вичерпані, а сукупність зібраних та проаналізованих у справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі.
Що стосується інших доводів апеляційної скарги захисника Собини П. М., то вони є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
На підставі викладеного, оскаржувана постанова судді суду першої інстанції підлягає скасуванню через неправильне застосування норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження у справі - закриттю.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника СОБИНИ П. М. задовольнити частково.
Постанову судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20.12.2022 відносно ОСОБА_4 скасувати через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В. Ю. Рунов