Номер провадження: 22-ц/813/1542/23
Справа № 522/16047/20
Головуючий у першій інстанції Кузнецова В. В.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія: 5
14.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,
при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2021 року по справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про забезпечення його позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Одеська міська рада, про витребування майна, усунення перешкод у користуванні та скасування запису про державну реєстрацію із закриттям розділу, -
18.09.2020 р. до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Одеська міська рада, про витребування майна, усунення перешкод у користуванні та скасування запису про державну реєстрацію із закриттям розділу (т.1, а.с.1-9).
25 травня 2021 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 85,0 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади м. Одеса, в особі Одеської міської ради, в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради. Усунуто перешкоди у користуванні шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з першого поверху, загальною площею 85,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради понесені позивачем судові витрати в розмірі 7870 грн 25 коп. Встановлено, що рішення є підставою для скасування органами державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна у вигляді нежитлового приміщення загальною площею 89,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (т.2, а.с.60-66).
09 липня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направив до Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2021 року. Апелянт вважає прийняте судове рішення необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Апелянт вважає, що позивач, звертаючись із позовом, повинен був довести факт належності йому спірного об'єкту нерухомого майна на праві власності належними та достатніми доказами. Проте, як зазначає апелянт, в матеріалах справи відсутні відомості, які б підтверджували, що Одеська міська рада є власником нежитлового приміщення. Апелянт повідомляє, що надані позивачем довідки свідчать про те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесені два записи, зміст яких підтверджує існування двох індивідуально визначених об'єктів нерухомого майна. Апелянт вважає, що схематичний план не міг бути отриманий з архіву КП «БТІ» ОМР та наданий до Департаменту комунальної власності ОМР, адже в листі КП «Бюро технічної
інвентаризації» Одеської міської ради вказано, що КП «БТІ» ОМР не може надати копії документів, оскільки інвентаризаційна справа та реєстраційна справи відносно нерухомості вилучені постановою про проведення виїмки слідчого СВ Шевченківського РВ ОМУ ГУ УМВС України в Одеській області Севатєєва А.Л. від 01.02.2010 року. Також, апелянт наголошує на тому, що ЦК України не визначає судове рішення як підставу виникнення права власності, в той час як судове рішення лише підтверджує або не підтверджує наявність такого права. З огляду на викладене, апелянт просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2021 року та ухвалити постанову, якою відмовити Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у задоволенні повозу повністю.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.11.2022 апеляційна скарга була залишена без руху в зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження та несплатою судового збору, апелянту надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
09.02.2022 від представника апелянта надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи квитанції про сплату судового збору та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. В своєму клопотанні представник апелянта зазначає, що в апелянта наявний конверт з штрихкодовим ідентифікатором, яким апелянту була надіслана копія оскаржуваного рішення. На вказаному конверті є відбиток штемпелю з датою 05.06.2021 та відмітка, зроблена ручкою 06.06.2021, що свідчить про те, що саме 06.06.2021 це поштове відправлення надійшло на поштове відділення. Саме 09.06.2022 апелянт повідомив, що в цей день йому особисто було вручено поштове відправлення, що ним було підтверджено власним підписом на рекомендованому повідомленні про вручення, яке повинно було повернутися до суду першої інстанції. Разом з тим, таке повідомлення в матеріалах справи відсутнє. Представник апелянта зазначає, що нею були направлені адвокатські запити до АТ «Укрпошта» та Приморського районного суду м. Одеси. З відповіді АТ «Укрпошта» від 05.01.2022 зазначається, що інформація щодо вручення відправлення за відповідним штрихкодовим ідентифікатором зберігається лише 6 місяців, тому інформація в автоматизованій системі відсутня. Відповідно до відповіді Приморського районного суду м. Одеси від 11.01.2022 на адресу суду повідомлення про вручення поштового відправлення апелянту - копії оскаржуваного рішення до суду першої інстанції не поверталось. З врахуванням наведеного, представник апелянта просила поновити строк на апеляційне оскарження. До свого клопотання апелянт додала адвокатські запити та відповіді на них.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 12, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Учасники провадження в судове засідання не з'явились, про дату, час та порядок розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, про відкладення розгляду справи, про розгляд справи за їх відсутності не заявляли.
Відповідно до п. 1.2.3 Правил організації ефективного цивільного судочинства (далі - Правила), затверджених рішенням Ради суддів України № 14 від 28.02.2020 (https://oda.court.gov.ua/sud4813/inshe/1/) суд повідомляє сторони та їх представників шляхом надіслання судової повістки, смс-повідомлення, листом, телефоном, факсом чи електронною поштою. Крім того, суд має право визнати сторону повідомленою з використанням електронного Списку судових справ, призначених до розгляду на офіційному сайті суду у разі якщо за обставинами справи вказана сторона ініціювала відповідну стадію процесу (подавала позов, апеляційну скаргу), або була присутня в судовому засіданні, або не була присутня в судовому засіданні, проте достеменно знала про його призначення, зокрема, подавала клопотання про його відкладення. Коли суд приймає рішення щодо сповіщення учасників справи, за потреби він також встановлює, яка саме сторона повинна виконати ту чи іншу процесуальну дію, та визначає строк, у який вона повинна це зробити.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України (неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Одеською міською радою рішення щодо передачі у приватну власність нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 85,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалося. Рішення Виконкому Кагановичської Райради депутатів трудящих від 25.03.1957 р. № 194-ІІІ «Про надання земельної ділянки під індивідуальне будівництво житлових будинків по Кагановичському районі», яке є первинною підставою для реєстрації права власності за третіми особами, фактично не існує. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не є законними власниками нежитлового приміщення, загальною площею 89,0 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке є тотожним із приміщенням загальною площею 85,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що позбавляє відповідачів можливості не лише користуватися, а й розпоряджатися спірним нежитловим приміщенням. Тому суд задовольнив позовні вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Фактичні обставини справи та оцінка апеляційного суду.
Щодо тотожності об'єктів та права власності позивача.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.07.2017 по справі № 2/1522/11679/11-ц за позовом Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в собі Одеської міської ради та Обласного комунального підприємства по обслуговуванню іноземних підприємств до ОСОБА_6 , за участю третьої особи - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про витребування нежитлового приміщення, загальною площею 85,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , позовні вимоги прокуратури було задоволено у повному обсязі. Зазначене рішення суду залишено без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 02.10.2018 та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2020. Вказаними рішеннями судів було встановлено, що власником нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 85,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 226-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області» у комунальну власність територіальної громади м. Одеси був переданий весь житловий і нежитловий фонд місцевих рад, розташований у територіальних межах міста.
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів від 16 лютого 1990 року № 141 «Про реєстрацію будинків в ОМБТІ на правах державної власності» при організації Приморського району м. Одеси вирішено зареєструвати на праві державної власності житлові будинки, які перебувають на балансі районної ради, в тому числі й будинок АДРЕСА_1 (вказані обставини встановлені рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26.04.2017 в справі № 2/1522/12115/11 за позовом Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Обласного комунального підприємства по обслуговуванню іноземних представництв до ОСОБА_7 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «ФідоБанк», Одеська обласна рада, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, про витребування нежилого приміщення з незаконного володіння на користь Одеської міської ради).
Будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів, які б спростовували вказані обставини та доводили б відсутність права власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 85,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 й наявність такого права в будь-якої іншої особи матеріали справи не містять та апелянтом до суду не подавалося. Доводи щодо відсутності запису про документ, на підставі якого відбулася реєстрація права власності за позивачем до 01.01.2013 спростовуються вище вказаним.
Тому за обставинами даної справи підлягають застосуванню положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України: обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради листом від 29.11.2019 № 7265-12/264 повідомило Департамент про тотожність нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 85,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлового приміщення, загальною площею 89,0 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 43).
Окрім того, як вбачається із схематичного плану розташування вказаного нежитлового приміщення, який надано разом із листом КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 29.11.2019 № 7265-12/264 та фотофіксації доданої до акту обстеження від 20.05.2020, приміщення розташоване на першому поверсі багатоквартирного будинку та є його складовою (т. 1, а.с. 44-45).
Вказані обставини також не були спростовані в процесі розгляду справи. Доказів, які б свідчили про існування окремих об'єктів нерухомого майна (висновок експерта тощо) сторона апелянта в процесі розгляду справи не подавала, про забезпечення відповідних доказів не заявляла. Тому апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апелянта. Посилання апелянта на відсутність поняття тотожності в законодавстві не спростовують викладених фактів. Інші посилання апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, не підтверджені доказами та спростовуються матеріалами справи. Апеляційний суд зауважує, позиція сторони не може грунтуватись виключно на запереченні обставин, якими обгрунтовані позовні вимоги.
Відповідно до інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення загальною площею 89,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_1 та
ОСОБА_8 матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Виконкому Кагановичської Райради депутатів трудящих від 25.03.1957 № 194-ІІІ та технічного паспорту № б/н, виданого ТОВ «Інжинірінг ТЕХ БУД» 03.08.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_9 на нежитлове приміщення, загальною площею 89,0 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
09.08.2017 було видано технічний висновок про можливість зміни функціонального призначення житлового будинку під нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_2 .
31.08.2017 ОСОБА_10 продав ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу нежитлове приміщення, загальною площею 89,0 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі зазначеного договору 31.08.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_11 на спірне нежитлове приміщення.
23.01.2018 ОСОБА_11 продав ОСОБА_1 та ОСОБА_12 нежитлове приміщення, загальною площею 89,0 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі вказаного договору 23.01.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію 1/2 частки права приватної власності за ОСОБА_1 та 1/2 частки права приватної власності за ОСОБА_13 на спірне нежитлове приміщення.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до листа Державного архіву Одеської області від 22.06.2020 р. № 1595/05-20 вбачається, що відповідно до протоколів засідання виконкому Кагановичської райради депутатів трудящих за 1957 рік не існує рішення, постанови, розпорядження (накази виконком не видавав) за № 194-ІІІ, датованого 25 березня 1957 року. Крім того, з матеріалів справи, вбачається, що дата народження ОСОБА_14 , особисті дані якого знаходяться в матеріалах реєстраційної справи щодо спірного об'єкту (т.1, а.с. 187-188) - 1970 рік, що на 13 років пізніше рішення Виконкому Кагановичської Райради депутатів трудящих від 25.03.1957 № 194-ІІІ.
Вказані обставини не були спростовані в процесі розгляду справи ані в суді першої інстанції, ані в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, оскільки правова підстава набуття права власності на об'єкт нерухомого майна відсутня, наявні підстави для задоволення позовних вимог відповідно до ст. 388 ЦК України. На підставі викладеного апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги.
Щодо порядку виконання судового рішення
Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно» (далі - Закон № 1952-IV), в редакції на момент ухвалення судового рішення, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Як роз'яснила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.12.2022 в справі № 914/2350/18 «в абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов'язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності. Положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.
Положення Закону № 1952-IV регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення. Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у чинній нині редакції) передбачено, що якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.
Чинна нині редакція абзацу другого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV встановлює, що у разі якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.
Чинне нині положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем. При цьому, в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення».
Вказане кореспондує обставинам даної справи. Отже, за наявності рішення про вирішення спору про право щодо відповідного майна, державний реєстратор здійснює реєстрацію припинення права власності відповідача та одночасно реєструє право власності на майно за позивачем. Так, позивач може реалізувати своє право на скасування права власності відповідача на підставі рішення про витребування майна з чужого володіння на його користь.
Враховуючи наведене, оскільки судом був вирішений спір про право та витребуване спірне майно на користь позивача, а законом чітко передбачений порядок виконання такого рішення заявлені вимоги про визначення порядку виконання рішення шляхом скасування реєстрації права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_13 є обгрунтованими.
Щодо стягнення судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено (п. 35 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справи № 10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати в цивільних справах»).
Оскільки доводи апеляційної скарги обґрунтовані в цій частині, апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції в частині судового збору та постановляє стягнути в рівних частинах з відповідачів на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 7870 грн, тобто по 3935 грн з кожного.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України змінює оскаржуване рішення в частині стягнення судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2021 року - змінити в частині стягнення судового збору.
Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий 29.12.1999 Малиновським РВ ОШМУ УМВС України в Одеській області, адреса: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_2 ( РНОКПП: НОМЕР_3 , посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_4 видана 06.09.2013, видавник 5101, адреса: АДРЕСА_4 ) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (ЄДРПОУ: 26302595, адреса: м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, рахунок № 488201720355289002001034299 в Державній казначейській службі України, м. Київ) понесені позивачем судові витрати в розмірі 7870 (сім тисяч вісімсот сімдесят) грн 25 коп. (по 3935 грн з кожного).
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня постановлення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький