Справа № 149/3184/22
Провадження № 22-ц/801/788/2023
Категорія: 75
Головуючий у суді 1-ї інстанції Павлюк О. О.
Доповідач:Денишенко Т. О.
19 квітня 2023 рокуСправа № 149/3184/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у ци-вільних справах:
судді-доповідача Денишенко Т. О.,
суддів Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
за участі секретаря судового засідання Різник Д. С., особи, яка подала апеляцій-ну скаргу, представниці позивачки ОСОБА_1 адвокатки Панфілової Д. А., роз-глянувши за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спро-щеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці, у залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої осо-
би, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відпові-
дача Служби у справах дітей Хмільницької міської ради Вінницької області
про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за межі України без згоди
батька,
за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 , її представниці адвокатки Панфілової Дар'ї Андріївни на рішення Хмільницького міськрайон-ного суду Вінницької області від 07 лютого 2023 року,
28 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернулася у Хмільницький міськ-районний суд Вінницької області із позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні від-повідача Служби у справах дітей Хмільницької міської ради Вінницької області про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон України без згоди батька. Позовні вимоги умотивовані тим, що сторони у справі перебували у за-реєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Хмільницького міськрайон-ного суду Вінницької області від 18 серпня 2016 року. У шлюбі подружжя на-родилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу залишилася проживати з матір'ю. Оскільки ОСОБА_2 участі у вихованні дитини не приймає, не спілкується з нею, має заборгованість зі сплати аліментів, а також не надає дозволу на виїзд дитини за кордон у Ка-наду, ОСОБА_1 просила суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини ОСОБА_4 до Канади без згоди і супроводу батька строком на три роки з дати на-брання рішенням суду законної сили, вирішити питання щодо розподілу судо-вих витрат.
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 07 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надан-ня дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон України без згоди батька відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку пози-вачкою ОСОБА_1 , її представницею адвокаткою Панфіловою Д. А., які про-сять оскаржуване рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задово-лення позовних вимог у повному обсязі. Скаржниця посилається на ухвалення рішення за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для спра-ви, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм пра-ва, що призвело до неправильного вирішення справи, порушення прав, закон-них інтересів дитини, тому підлягає скасуванню.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Хмільницької міської ради Вінницької області не скористалися визначеним цивільним процесуальним законом, забезпеченим ухвалою апеляційного суду від 22 березня 2023 року правом на подання відзиву на апеляційну скаргу сторони позивачки, відзиви вказаних учасників справи апеляційному суду не надходили.
Позивачка ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , представник Служби у справах дітей Хмільницької міської ради Вінницької області у судове засідання апеляційного суду вдруге не з'явилися, хоча судом ужиті належні заходи щодо повідомлення усіх учасників справи про місце, день та час її розгляду, про що у матеріалах справи містяться відповідні докази.
12 квітня 2023 року до апеляційного суду в електронній формі надійшов лист від 11 квітня 2023 року № 11-11/22 Служби у справах дітей Хмільницької міської ради Вінницької області, у якому викладене клопотання про розгляд справи без участі представника служби. Разом із тим у цьому листі наголошу-ється, що відповідно до частини першої статті 3 Конвенції ООН «Про права ди-тини», ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціаль-ного забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дити-ни. Служба у справах дітей Хмільницької міської ради не може стверджувати, що надання ОСОБА_1 дозволу на тимчасовий виїзд дитини до Канади без згоди і супроводу батька буде відповідати якнайкращому забезпеченню інте-ресів дитини, тому вважає оскаржуване рішення суду від 07 лютого 2023 року законним та обгрунтованим.
Беручи до уваги зазначене, відповідно до норм статті 372 ЦПК України ко-легія суддів апеляційного суду, ураховуючи незаперечення адвокатки позивач-ки ОСОБА_5 , ухвалила розглянути справу у порядку апеляційного про-вадження у відсутності тих учасників справи, котрі повторно не з'явилися у судове засідання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення по апеляційній скарзі представниці ОСОБА_1 адвокатки Панфілової Д. А. як особи, яка подала апе-ляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні в ній докази в їх сукупності, перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що подана позивачкою та її представницею апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним, обгрунтованим та підлягає залишенню без змін.
Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підста-ву своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
У справі мають місце наступні фактичні обставини.
Сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької об-ласті від 18 серпня 2016 року. Від спільного проживання у подружжя ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_3 , яка весь час проживає із матір'ю. Позивачка має бажання разом із донькою поїхати у Канаду, однак батько дівчинки не дає дозволу на виїзд дитини за кордон України, у зв'язку із чим ОСОБА_1 звернулася в суд із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, керуючись положеннями Конвенції про права дитини, нормами статей 141, 150, 153, 155 СК України, Законів Укра-їни «Про правовий режим воєнного стану», «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кор-дону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, суд першої інстанції дійшов переконання, що за тих обставин, які мають місце у цій справі, немає підстав для надання ОСОБА_6 дозволу на виїзд доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Канади без дозволу ( згоди ) та супроводу батька дитини, лише у супроводі позивачки з дати набрання рішенням суду законної сили строком на три роки.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, ви-кладеними в оскаржуваному рішенні від 07 лютого 2023 року, оскільки вони є правильними, об'єктивними, відповідають нормам чинного законодавства, яке регулює виниклі та наразі наявні між сторонами у справі правовідносини.
Оскаржуючи зазначене судове рішення, позивачка та її представниця за-значають, що відповідач ігнорує життя та виховання дитини, місце його реєс-трації, перебування ОСОБА_1 достеменно невідомі. Разом з тим ОСОБА_2 обізнаний про наявність у суді цієї справи, він отримав позовну заяву з додат-ками, але жодним чином на них не відреагував. Пасивна поведінка батька дити-ни не повинна впливати на розвиток дитини, обсяг її прав. Аліменти ОСОБА_2 не сплачує більше ніж три роки, його свідоме ігнорування судового проваджен-ня у цій справі свідчить про намір зловживати правом батька на надання до-зволу на виїзд дитини за кордон. Скаржниці вказують на помилковість виснов-ку суду щодо обрання ОСОБА_1 неналежного способу захисту, невідпо-відність судового рішення якнайкращим інтересам дитини.
Із доводами апеляційної скарги погодитися не можна.
Насамперед належить зауважити, що суд першої інстанції не висловлю-вався у рішенні щодо неналежного обрання позивачкою способу захисту. Такий висновок скаржниць побудований на тій обставині, що суд вказав на звернення ОСОБА_1 із даним позовом за відсутності як такої відмови батька дівчинки у наданні дозволу на її виїзд за межі України. Але ж такий факт дійсно має місце. У матеріалах справи відсутні належні, допустимі докази стосовно звернення матері дівчинки до її батька із пропозицією надати відповідний дозвіл.
Із довідки Відділу ведення реєстру територіальної громади управління «Центр надання адміністративних послуг» від 08 грудня 2022 року № 15-31/837 слідує, що ОСОБА_2 зареєстрований за тією ж адресою, що й позивачка: у АДРЕСА_1 . Дана обставина не ви-ключає того факту, що відповідач не обізнаний із розглядом судом цієї справи, оскільки у справі немає жодних достовірних, безсумнівних даних, які б спро-стовували сумніви з цього приводу, зокрема, з огляду на введення у державі во-єнного стану, розв'язаної рф війни. Фактичне проживання позивачки за іншою адресою не підтверджене в установленому порядку.
Суд першої інстанції небезпідставно узяв до уваги позицію у цій справі Служби у справах дітей Хмільницької міської ради, яка висловила невпев-неність у тому, що надання ОСОБА_1 дозволу на тимчасовий виїзд дитини до Канади без згоди і супроводу батька буде відповідати якнайкращому забезпе-ченню інтересів дівчинки. Апеляційний суд бере до уваги, що орган, уповнова-жений державою, покликаний діяти в інтересах, захищати інтереси неповно-літніх, вважає оскаржуване рішення суду від 07 лютого 2023 року законним та обгрунтованим.
Підкреслюючи, що дитина не повинна розлучатися з батьками усупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що та-ке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини, необхідно зауважи-ти, що у справі відсутні будь-які докази на доведення твердження скаржниць щодо відсутності у батька дитини інтересів стосовно доньки, не здійснення ним свого обов'язку з її виховання, піклування, розвитку. У цьому аспекті дійсно належить погодитися із тим, що наявність у відповідача заборгованості по спла-ті аліментів на утримання дитини не є вирішальним чинником для задоволення даних позовних вимог ОСОБА_1 .
Тимчасовий виїзд із визначенням конкретного періоду дитини за кордон у супроводі того з батьків, з ким визначене її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для її всебічного розвитку, свід-чить про реальне позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законо-давством можливості брати участь у її вихованні, спілкуванні з нею. Сама наявність в одного з батьків права відмовити у наданні згоди на тимчасовий ви-їзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особ-ливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися в інтересах дитини.
Суд першої інстанції обгрунтовано та правильно із посиланням на норми Законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», положення Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, звернув увагу, що на даний час відсутні законодавчі перешкоди у виїзді за межі України дитини, яка не досягла 16-річного віку, у супроводі одного з батьків без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків, тому не помилився, визначаючись із правовим підгрунтям звернення ОСОБА_1 у суд із цим позовом. З досліджених матеріалів суд уба-чає, що підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом стала не відмова чи наявність спору між батьками ( що не доведено ) стосовно виїзду дитини за кордон, а необхідність оформлення візових документів дитини. Однак, як уже зазначалося вище, такий висновок суду не ототожнюється із неправильним обранням позивачкою способу захисту своїх інтересів. У порядку цивільного судочинства розглядаються справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів осіб. Водночас позивачкою дійсно не доведено, що вона зверталася до батька дитини із пропозицією надати дозвіл на виїзд доньки до Канади, а він відмовив у наданні дозволу; немає та-кож доказів чи узагалі відповідач обізнаний щодо наміру матері разом із дитиною виїхати до Канади навіть тимчасово, однак на чималий строк у три роки. Крім цього непредставлення позивачкою адреси місця та умов перебування дитини у Канаді, її навчання, медичного та соціального забезпечення, ненадання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України виключає можливість для суду встановити обов'язкові обставини, а саме: чи буде дозвіл на тимчасовий виїзд дитини відповідати найкращим її інтересам, становитиме непропорційне втручання у право батька дитини на рівну із матір'ю участь у вихованні доньки, навпаки, створить ситуацію, як зазначив суд в оскаржуваному рішенні, правової невизначеності та непрогнозованості.
Ураховуючи встановлені фактичні обставини у справі, грунтуючись на об'єктивній, ретельній оцінці наявних у справі доказів, керуючись вимогами закону, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог і на пе-реконання суду апеляційної інстанції такий висновок є правильним, законним, належно обгрунтованим та, врешті, справедливим. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статей 263 - 265 ЦПК України.
Колегія суддів апеляційного суду визнає доводи скаржниць необгрунтова-ними.
Україна як Висока Договірна Сторона Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному, хто пере-буває під її юрисдикцією, право на справедливий суд, закріплене у статті 6 Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» націо-нальні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав люди-ни і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права. Європейський суд з прав людини згідно зі сталою влас-ною практикою неодноразово наголошує, що задіяна у ході судового розгляду особа зобов'язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами, неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими за-собами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками екс-пертів, показаннями свідків.
Частина перша статті 77 ЦПК України передбачає, що належними є дока-зи, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до норм статей 78 - 81 ЦПК України доведення має підтвер-джуватися допустимими, достовірними та достатніми доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази пода-ються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може грунтува-тися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесу-альних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров про-ти України» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці дока-зів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке дове-дення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Отже, ухвалюючи 07 лютого 2023 року оскаржуване, наразі, ОСОБА_1 та її адвокаткою Панфіловою Д. А. рішення, суд першої інстанції дотримався ви-мог цивільного процесуального законодавства стосовно змагальності та диспо-зитивності цивільного судочинства.
Статтями 12, 13 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик на-стання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим від-повідно до цього Кодексу, у межах заявлених вимог і на підставі доказів, пода-них учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до норм статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції пе-реглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що сто-суються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та ( або ) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений до-водами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою під-ставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матері-ального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
На виконання приписів статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача, у разі відмови у позові - на позивача. Як наслідок, у цій справі судові витрати залишаються за позивачкою.
Оскільки колегія суддів апеляційного суду не знаходить підстав для вис-новку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матері-ального права, порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, визнає оскаржуване судове рі-шення є законним та обґрунтованим, належно умотивованим, то апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за-лишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо ви-знає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись нормами статей 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , її представниці адвокатки Панфілової Дар'ї Андріївни залишити без задоволення.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 07 лютого 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Служби у справах дітей Хмільницької міської ради Вінницької області про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за межі України без згоди батька - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак вона може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 24 квітня 2023 року.
Суддя-доповідач Т. О. Денишенко
Судді Л. О. Голота
В. П. Рибчинський