Ухвала
20 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 2-681/2011
провадження № 61-5250ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 січня
2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду
від 21 березня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність виконувача обов'язків начальника Южноукраїнського міського відділу Державної виконавчої служби
у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ганни Черненко,
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність виконуючого обов'язки начальника Южноукраїнського міського відділу Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Г. Черненко (далі -
в.о. Южноукраїнського МВ ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Г. Черненко).
Скарга обґрунтована тим, що рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13 жовтня 2011 року у справі № 2-681/2011 задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором
від 25 лютого 2008 року № 010/01-04/09-108 у сумі 701 107,81 грн.
17 листопада 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» отримало виконавчі листи.
Із відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна від 04 листопада 2021 року вбачається, що арешт усього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця ВДВС Южноукраїнського МУЮ від 12 грудня 2011 року
у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Стягувачем у вищезазначеному виконавчому провадженні є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а виконавче провадження завершено.
Під час розгляду Южноукраїнським міським судом Миколаївської області справи № 486/1356/20 про зняття арешту з нерухомого майна
у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 АТ «Райффайзен Банк Аваль» повідомило суд, що воно не має у даній справі матеріального або процесуального інтересу, оскільки уклало договір відступлення права вимоги і більше не є стягувачем у виконавчому провадженні
№ НОМЕР_1.
Окрім того, стягувач за рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13 жовтня 2011 року у справі № 2-681/2011 також відсутній, жодна особа, яка мала право вимоги за цим рішенням суду, до Южноукраїнського ВДВС не зверталась, отже й відсутні правові підстави для арешту усього нерухомого майна, що належить
ОСОБА_1 .
Неналежним виконанням своїх обов'язків під час винесення постанови про завершення виконавчого провадження вважає те, що державний виконавець не вчинив процесуальних дій, спрямованих на зняття арешту з майна боржника, що призвело до порушення майнових прав
ОСОБА_1
08 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Южноукраїнського ВДВС із заявою про існування поза межами будь-якого виконавчого провадження арештів, накладених на належне їй майно.
Листом від 25 листопада 2021 року № 16572 Южноукраїнський ВДВС відмовив ОСОБА_1 у задоволенні вказаної вище заяви з підстав того, що за даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень спецпідрозділ не може однозначно ідентифікувати виконавче провадження № НОМЕР_1.
Отже існують обставини, за яких виконавче провадження № НОМЕР_1 завершено, стягувач претензій до боржника не має, а заходи обтяження при завершенні виконавчого провадження не скасовані державним виконавцем всупереч частині третьої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», ОСОБА_1 не має статусу боржника, проте арешт з її нерухомого майна не знятий і вважається таким, що накладений поза межами будь-якого виконавчого провадження.
За таких обставин державний виконавець Южноукраїнського ДВС зобов'язаний в установлені чинним законодавством строки прийняти рішення про зняття арешту з усього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 .
Виконавче провадження № НОМЕР_1 було знищено за строком давності. Арешт нерухомого майна ОСОБА_1 існує поза межами будь-якого виконавчого провадження. Бездіяльність в.о. начальника Южноукраїнського ВДВС Г. Черненко та відмова у вчиненні виконавчих дій - знятті арешту з нерухомого майна, призводить до грубого порушення майнових прав та інтересів ОСОБА_1 , створює реальну перешкоду у розпорядженні її нерухомим майном.
Враховуючи вищевикладене, просила суд: визнати протиправною бездіяльність в.о. начальника Южноукраїнського ВДВС Г. Черненко; зобов'язати в.о. начальника Южноукраїнського ВДВС Г. Черненко усунути порушення майнових прав ОСОБА_1 шляхом вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1; скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12 грудня 2011 року у виконавчому провадженні
№ НОМЕР_1 винесену державним виконавцем ВДВС Южноукраїнського МУЮ Пугач І. І.; скасувати рішення від 16 грудня 2011 року про накладення обтяжень арешту нерухомого майна ОСОБА_1 , яке внесено реєстратором в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та вчинено запис № 11973034; зняти арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений постановою від 12 грудня 2011 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області
від 26 січня 2023 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність в.о. начальника Южноукраїнського МВ ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Г. Черненко відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку
з відсутністю майна у боржника, оскільки стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано.
06 квітня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 січня
2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду
від 21 березня 2023 року (надійшла до суду 13 квітня 2023 року), в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення вимог скарги.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень, відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Закон України «Про виконавче провадження» встановлює обов'язок виконавця відкрити виконавче провадження та прийняти виконавчий документ до виконання, вживати заходів щодо примусового виконання.
Відповідно до частин першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно зі статтею 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час накладення арешту на майно боржника) (далі - Закон № 606-XIV) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку,
а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до частини п'ятої статті 47 Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
У статті 49 Закону № 606-XIV закріплено перелік підстав, коли виконавче провадження підлягає закінченню.
Згідно з частиною першою статті 50 Закону № 606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних
з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 606-XIV, у разі якщо
у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Южноукраїнський міський суд Миколаївської області 13 жовтня 2011 року ухвалив рішення, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у розмірі 701 107,81 грн.
17 листопада 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» отримало виконавчий лист.
У відділі державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа, виданого
17 листопада 2011 року Южноукраїнським міським судом Миколаївської області у справі № 2-681/2011, за яким з боржника ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягала стягненню заборгованість у сумі 701 107,81 грн.
12 грудня 2012 року виконавче провадження № НОМЕР_1 було відкрито. При відкритті виконавчого провадження було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1
26 червня 2012 року виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого документу завершено на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закон № 606-XIV у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, про що винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.
Боржником не сплачено виконавчий збір до теперішнього часу.
Матеріали виконавчого провадження, відповідно до пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, знищені.
Відомостей про сплату ОСОБА_1 виконавчого збору, а також суми заборгованості, стягнутої за рішенням суду у розмірі 701107,81 грн, немає.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів від 04 листопада 2021 року зазначено, що стосовно нерухомого майна ОСОБА_1 існує обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, здійсненого державним реєстратором на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12 грудня 2011 року
у виконавчому провадження № НОМЕР_1, яка винесена державним виконавцем ВДВС Южноукраїнського МУЮ Пугач І. І. Об'єкт обтяження: конкретне майно не визначено, арешт на все нерухоме майно.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли
б настати правові наслідки, передбачені частиною 2 статті 50 Закону
№ 606-XIV.
Також, суди попередніх інстанції вірно вказали, що законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відсутністю майна у боржника, оскільки стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано.
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі
№ 203/3435/21 (провадження № 61-5467св21), 07 липня 2021 року
у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21),
від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження
№ 61-18160св19), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами
у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції, не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити
у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки правильне застосування судами першої та апеляційної інстанції законодавства України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики,
а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення, то колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 січня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 березня 2023 року
є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_1 на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 січня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність виконувача обов'язків начальника Южноукраїнського міського відділу Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ганни Черненко, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник