19 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 570/4524/22 пров. № А/857/4613/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Кузьмича С.М. та Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської обл. від 09.01.2023р. про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Адміністративної комісії при Виконавчому комітеті Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської обл., Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської обл. про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення (суддя суду І інстанції: Коробов С.О.; час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 09.01.2023р. м.Рівне; дата складання повного тексту ухвали суду І інстанції: не зазначена),-
Оскаржуваною ухвалою Рівненського районного суду Рівненської обл. від 09.01.2023р. повернуто позивачу ОСОБА_1 в порядку ч.2 ст.123, п.п.1, 9 ч.4, ч.5 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України її позовну заяву до Адміністративної комісії при Виконавчому комітеті Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської обл., Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської обл. про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення (а.с.22 і на звороті).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржила позивач ОСОБА_1 , яка в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення питання про повернення позовної заяви (а.с.25-27).
Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що причинами пропуску строку звернення до суду із розглядуваним позовом є її похилий вік, її належність до осіб з інвалідністю (ІІ група), необхідність звернення за отриманням безоплатної правової допомоги.
Водночас, нею вжиті заходи для виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та представлення документів про її лікування через отримання травми і погіршення стану її здоров'я.
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311, ч.2 ст.312 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, 25.11.2022р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернулася суду із позовом, в якому просила скасувати постанову Адміністративної комісії при Виконавчому комітеті Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської обл. від 11.11.2022р. про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст.152 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340 грн., закрити провадження у справі в зв'язку з відсутністю складу та події адміністративного правопорушення (а.с.1-3, 9).
Ухвалою суду від 30.11.2022р. залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху для усунення визначених судом недоліків шляхом подання в 10-денний строк з дня отримання цієї ухвали доказів поважних причин пропуску строку звернення до суду (а.с.11 і на звороті).
На виконання вказаних вимог 05.01.2023р. позивач подала до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучила документи про лікування протягом строку на оскарження постанови відповідача (а.с.13-14, 15-21).
Згідно ухвали суду від 09.01.2023р. заявлений позов повернуто позивачу ОСОБА_1 без розгляду, оскільки останньою не представлено доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду із позовом (а.с.22 і на звороті).
Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з наступного.
Питання залишення позовної заяви без руху та повернення позову врегульовані діючим процесуальним законом - КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Зокрема, відповідно до ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1).
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч.2).
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Водночас, згідно з ч.ч.1 і 2 ст.122 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що судом першої інстанції поспішно прийнято ухвалу про повернення позовної заяви.
Зокрема, позивач разом з позовною заявою подала клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке було обґрунтоване лікуванням через травму коліна, на підтвердження чого надала відповідні документи (а.с.4, 8).
Із змісту ухвали суду від 30.11.2022. слідує, що надані докази лікування позивача (направлення, видане сімейним лікарем 25.11.2022р. на консультацію до травматолога і хірурга) не підтверджують поважність причин пропуску строку звернення до суду; також про спірну постанову позивач знала, починаючи з 11.11.2022р.
В подальшому позивач надала суду медичну документацію, що підтверджує факт її лікування травми коліна, яка мала місце 13.11.2022р. (а.с.15-18).
Таким чином, позивачем доведено належними документами факт отримання 13.11.2022р. травми та обставини її подальшого звернення за медичною допомогою.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на інші обставини, що мають вплив на вирішення питання про поновлення строку звернення до суду, а саме: позивач належить до осіб з інвалідністю (ІІ група) (а.с.5), незначний пропуску строку звернення до суду (три календарних дні), оскарження позивачем рішення про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення стягнення у виді штрафу, що має важливе значення для неї.
Вказані обставини та докази у їх сукупності свідчать про те, що у розглядуваному випадку в діях позивача не вбачаються ознаки невиправданої бездіяльності чи зловживання процесуальними правами та обов'язками.
Отже, виносячи оскаржувану ухвалу від 09.01.2023р., суд першої інстанції не врахував вищенаведених обставин, обмежившись лише формальною констатацією обставини ненадання позивачем доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Також із змісту оскаржуваної ухвали від 09.01.2023р. слідує, що судом помилково визначено сукупність підстав повернення позовної заяви - ч.2 ст.123, п.п.1, 9 ч.4 ст.169 КАС України, які є взаємовиключними, оскільки кожна з них має своє процесуальне значення.
Оцінюючи в сукупності викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що за таких умов в суду першої інстанції не було достатніх і належних підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 в порядку ч.2 ст.123, п.п.1, 9 ч.4 ст.169 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду є необґрунтованою, а відтак не відповідає вимогам закону.
Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що повернення позовної заяви в даному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст.64 Конституції України, не може бути обмежене (п.п.1, 2 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997р., абз.7 п.3 мотивувальної частини Рішення № 11-рп/2012 від 25.04.2012р.).
Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
В рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000р. та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998р. Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 8 ч.2 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Враховуючи зазначені положення законодавства, обов'язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з додержанням принципу розумності та пропорційності, апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви позивачу в розглядуваному випадку призведе до порушення права, визначеного Конституцією України, на доступ до правосуддя.
Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до помилкового повернення позовної заяви, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, 312, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської обл. від 09.01.2023р. про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 570/4524/22 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді С. М. Кузьмич
З. М. Матковська
Дата складання повного тексту судового рішення: 21.04.2023р.