19 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 297/3591/22 пров. № А/857/1492/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Кузьмича С.М. та Матковської З.М.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській обл. на рішення Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 23.12.2022р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській обл., інспектора СРПП Берегівського РВП Головного управління Національної поліції в Закарпатській обл. капітана поліції Гомокі Михайла Арпадовича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (суддя суду І інстанції: Фейір О.О., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 13 год. 00 хв. 23.12.2022р., м.Берегово Закарпатської обл.),-
17.11.2022р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення серії БАД № 705002 від 09.11.2022р. про притягнення його до відповідальності за ч.10 ст.122 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити; стягнути за рахунок відповідача понесені судові витрати (а.с.1-3).
Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 23.12.2022р. заявлений позов задоволено частково; постанову серії БАД № 705002 від 09.11.2022р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відносно ОСОБА_1 за ч.10 ст.121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510 грн. скасовано, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.10 ст.121 КУпАП закрито; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 496 грн. 20 коп. та 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу (а.с.40-46).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Головне управління /ГУ/ Національної поліції /НП/ в Закарпатській обл., який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.50-52).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в розглядуваній ситуації позивачем не дотримані вимоги п.21.11 «б» Правил дорожнього руху /ПДР/, що свідчить про наявність підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.10 ст.121 КУпАП.
Окрім цього, задоволена судом сума витрат на правову допомогу не є співмірною до ціни позову; заявлені до відшкодування витрати на правову допомогу є завищеними, оскільки розглядувана справа стосується оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення; остання розглянута за відсутності сторін (їх представників) і не потребувала вивчення адвокатом значного обсягу матеріалів справи, представлення додаткових доказів по справі, підготовки значної кількості процесуальних заяв тощо.
Вважає, що належних документів щодо розміру понесених витрат на правову допомогу під час судового розгляду позивачем не представлено.
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів.
Як встановлено під час судового розгляду, згідно постанови серії БАД № 705002 від 09.11.2022р., винесеної інспектором СРПП Берегівського РВП ГУ НП в Закарпатській обл. капітаном поліції Гомокі М.А., о 17 год. 00 хв. 09.11.2022р. позивач ОСОБА_1 , керуючи легковим автомобілем марки «FORD TRANSIT», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул.Кідьошській у м.Берегово, перевозив неповнолітнього сина, 2012р.н., без бустера або дитячого крісла, чим порушив правила перевезення пасажирів, передбачені п.21.11 ПДР.
На підставі наведеного, відповідачем визнано позивача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.10 ст.121 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. (а.с.7).
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова не містить доводів, на яких ґрунтується висновок про порушення позивачем ПДР; відповідачами не надано доказів на підтвердження правомірності винесеної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Із урахуванням представлених документів, які підтверджують надання адвокатом правової допомоги, понесених витрат на її оплату, а також виходячи із співмірності таких із складністю справи, затраченого часу і обсягу виконаних робіт, суд стягнув на користь позивача 2000 грн. витрат на таку допомогу.
Колегія суддів вважає наведені висновки такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.
В частині висновків суду про неправомірність винесення постанови серії БАД № 705002 від 09.11.2022р. колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.21.11 «б» ПДР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забороняється перевозити дітей, зріст яких менше 145 см або тих, що не досягли 12-річного віку, - у транспортних засобах, обладнаних ременями безпеки, без використання спеціальних засобів, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу; на передньому сидінні легкового автомобіля - без використання зазначених спеціальних засобів; на задньому сидінні мотоцикла та мопеда.
Згідно ч.10 ст.121 КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порушення правил перевезення дітей тягне за собою накладення штрафу на водія в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Звідси, вказана норма ПДР забороняє перевозити дітей, зріст яких менше 145 см або тих, що не досягли 12-річного віку:
у транспортних засобах, обладнаних ременями безпеки, без використання спеціальних засобів, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу;
на передньому сидінні легкового автомобіля - без використання зазначених спеціальних засобів;
на задньому сидінні мотоцикла та мопеда.
Із змісту спірної постанови слідує, що позивачем допущено порушення п.21.11 «б» ПДР, яке було виявлено інспекторами поліції після зупинки автомобіля позивача та початку розгляду справи про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
При цьому, колегія суддів вважає недоведеним здійснення позивачем порушення правил перевезення пасажирів (дітей), оскільки спірна постанова серії БАД № 705002 від 09.11.2022р. не відповідає вимогам ст.283 КУпАП.
Із змісту зазначеної норми слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто, зібраними у встановленому КУпАП порядку.
Разом з тим, вказана постанова містить посилання на доказ вчинення позивачем згаданого адміністративного порушення - відеозапис з нагрудної камери інспектора № 1113034005412, який не представлений відповідачами.
Стосовно правильності оцінки відсутності належних доказів по справі колегія суддів виходить з того, що відповідно до приписів КУпАП:
ст.222 - органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 441, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128 - 129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
ст.258 - протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису) (ч.2).
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (ч.4).
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення (ч.5).
Відповідно до п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затв. наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою статті 152-1 КУпАП.
Згідно п.10 розділу ІІІ вказаної Інструкції поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Отже, системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Такі ж вимоги містяться у відомчому нормативному акті - в Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом МВС України № 1376 від 06.11.2015р. (остання не поширюється на правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, однак враховується судом в системному аналізі з іншими актами законодавства).
В іншому випадку застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Така позиція суду ґрунтується на правових висновках, які зроблені Конституційним Судом України у своєму Рішенні у справі № 23-рп/2010 від 22.12.2010р.
Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про:
дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;
транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);
технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався);
розмір штрафу та порядок його сплати;
правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження;
відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до матеріалів адміністративної справи протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складався попри те, що позивач заперечував свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.10 ст.121 КУпАП.
Будь-яких інших доказів вчинення розглядуваного правопорушення, зокрема, відеоматеріалів, відповідачами не представлено.
На підставі наведеного, відповідачами неправомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.10 ст.121 КУпАП; також складену інспектором поліції постанову не можна вважати належним і допустимим доказом по справі.
Отже, належних доказів вчинення позивачем правопорушення, встановленого ч.10 ст.121 КУпАП, не представлено.
Відповідно до ст.77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі наведеного, відповідачем неправомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.10 ст.121 КУпАП та помилково накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.
Щодо висновків суду про розподіл судових витрат по справі колегія суддів зазначає таке.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.
За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
З наведеного слідує, що в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Позивачем заявлені до відшкодування витрати, пов'язані з професійною правничою допомогою, отриманою в суді першої інстанції від адвоката Мензака Ю.Ю., у вигляді:
правового аналізу наданих клієнтом пояснень, усних консультації клієнта (кількість - 1 год., вартість одиниці - 500 грн.);
перегляду законодавчої бази, аналізу судової практики стосовно ситуації описаної клієнтом (кількість - 2 год., вартість одиниці - 500 грн., сумарно - 1000 грн.);
підготовки та подання адміністративного позову (кількість - 3 год., вартість одиниці - 500 грн., сумарно - 1500 грн.);
контролю ходу розгляду справи дистанційними засобами та/або участь у судових засіданнях (кількість - 1 год., вартість одиниці - 500 грн.).
Загальна вартість вказаних послуг склала 3500 грн.; загальний обсяг часу, витраченого на надання правової допомоги за цим розрахунком, склав 7 (сім) годин (а.с.8).
На підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом позивача представлено (в копіях):
договір про надання послуг представника в адміністративній справі від 11.11.2022р. (а.с.11 і на звороті);
ордер на надання правової допомоги серії АО № 1074116 від 16.11.2022р. (а.с.12);
розрахунок гонорару за надання правової допомоги від 16.11.2022р. (а.с.8);
квитанцію до прибуткового касового ордера № 01 від 16.11.2022р. (а.с.10);
акт здачі-приймання наданих послуг за договором б/н від 11.11.2022р. (а.с.9).
Із змісту зазначених документів убачається, що останні стосуються правової допомоги, наданої позивачу під час розгляду справи за його позовом про скасування постанови серії БАД № 705002 від 09.11.2022р. про притягнення його до відповідальності за ч.10 ст.122 КУпАП.
Аналіз цих документів дозволяє чітко та однозначно визначити обсяг наданої правової допомоги, кількість годин, витрачених для їх надання, а також їхню вартість.
Отже, надані суду матеріали доводять факт надання позивачу правової допомоги адвокатом Мензаком Ю.Ю. в суді першої інстанції, а відтак підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу в розглядуваній адміністративній справі № 297/3591/22.
Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини /ЄСПЛ/, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).
В пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).
Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у п.154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Щодо оцінки заявлених до відшкодування адвокатських витрат (їх складу та вартості) колегія суддів вважає їх істотно завищеними, оскільки розглядувана справа стосується оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення, остання була розглянута за відсутності сторін (їх представників) і не потребувала вивчення адвокатом значного обсягу матеріалів справи, представлення додаткових доказів по справі, підготовки значної кількості процесуальних заяв тощо.
Оцінюючи в сукупності викладене, враховуючи доводи відповідача, який вказує на неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу із складністю справи та ціною позову, колегія суддів вважає, що в розглядуваному випадку позивачем не підтверджено несення витрат на правові послуги у заявленому розмірі.
Водночас, за таких умов суд не позбавлений об'єктивної можливості оцінити рівень адвокатських витрат, достовірно встановити несення таких витрат позивачем, а також обґрунтованість рівня їх вартості.
Суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, однак в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Враховуючи складність розглядуваної справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, співмірність понесених витрат із ціною позову та значення справи для особи, яка є стороною по справі, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до підставного висновку про те, що обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами слід вважати понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн.
При вирішенні наведеного питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду по наведеній категорії справ, яка викладена у додатковій постанові від 08.05.2018р. у справі № 810/2823/17, в постановах від 15.05.2018р. у справі № 821/1594/17, від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, від 05.09.2019р. у справі № 826/841/17, від 19.09.2019р. у справі № 826/8890/18, від 16.04.2020р. у справі № 727/4597/19, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковою під час вирішення наведеного спору.
Таким чином, відповідачем неправомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.10 ст.122 КУпАП, а відтак заявлений позов є підставним та обґрунтованим, через що підлягає до задоволення.
Також суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2000 грн. витрат на правову допомогу адвоката.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ НП в Закарпатській обл.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ч.3 ст.268, ст.ст.271, 272, 286, 310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській обл. на рішення Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 23.12.2022р. в адміністративній справі № 297/3591/22 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Національної поліції в Закарпатській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді С. М. Кузьмич
З. М. Матковська
Дата складання повного тексту судового рішення: 21.04.2023р.