20 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/4771/22 пров. № А/857/5016/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
секретар судового засідання Юник А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Шумського відділу Державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року (головуючий суддя Подлісна І.М., м.Тернопіль) у справі № 500/4771/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шумського відділу Державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, -
30.12.2022 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Шумського відділу Державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови.
Позов обгрунтовує тим, що згідно постанови державного виконавця Збаразького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Волянюк Т.І. від 15.12.2020 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №61605684, стягнуто з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 65 799,69 грн. Позивач вважає постанову державного виконавця від 15.12.2020 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №61605684 протиправною і такою що підлягає скасуванню.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Збаразького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Волянюк Т.І. від 15.12.2020 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №61605684 у розмірі 65 799,69 грн. з боржника ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що у виконавчому провадженні №52202983 винесено постанову 20.12.2019 року про стягнення виконавчого збору в сумі 98,55 грн, а у виконавчому провадженні № 61605684 зазначено необхідність сплати виконавчого збору у розмірі 65 799,69 грн, а тому твердження суду першої інстанції, що в двох виконавчих провадженнях стягується заборгованість в сумі 657 996,88 грн, не відповідає дійсним матеріалам справи, оскільки одне виконавче провадження відкрито в гривнях, а інше в доларах США, а отже жодного подвійного стягнення виконавчого збору в рамках відкритих виконавчих проваджень немає, а судом на переконання протилежного не здобуто належних та допустимих доказів. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги.
Представник позивача заперечує доводи апеляційної скарги. Вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Як вбачається із оскаржуваної постанови, вона винесена в ході виконання виконавчого листа №2-153/10, виданого 22.10.2019 року Лановецьким районним судом про «Стягнути з ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 на користь відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (рахунок № НОМЕР_1 у Тернопільському обласному управлінні ВАТ «Державний ощадний банк України», ЄДРПОУ 09338500, МФО 338545) 83257,02 доларів США, що станом на 13 липня 2010 року, згідно курсу Національного банку еквівалентно 657996 (шістсот п'ятдесят сім тисяч дев'ятсот дев'яносто шість) гривень 88 коп.(у тому числі 69000 доларів США- заборгованість по кредиту, заборгованість по прострочених відсотках 13280,87 доларів США, пеня за несвоєчасну сплату відсотків 976,15 доларів США), шляхом звернення стягнення на належне на праві власності ОСОБА_2 , та передане ним, згідно нотаріально посвідченого 20.07.2007 року та зареєстрованого за №1739 іпотечного договору, нерухоме майно: нежиле приміщення (приміщення складу з підвальним приміщенням), що знаходиться в АДРЕСА_2 , (розташоване на земельній ділянці для роздрібної торгівлі та комерційних послуг розміром 0,06602 га) загальною площею 393,80 кв.м; емельну ділянку для роздрібної торгівлі та комерційних послуг розміром 0.06602 га, кадастровий номер земельної ділянки 6123810100020040153, розташована на території Лановецької міської ради в АДРЕСА_2 ; трьохкімнатну квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_1 загальною площею 69,40 кв.м, житлова площа - 46 кв.м.».
Сума, яка підлягає примусовому стягненню згідно виконавчого листа №2-153/10 становить 657 996,88 грн.
При цьому, виконавче провадження №61605684 з виконання вказаного виконавчого документу було відкрито 23.03.2020 року, про що зазначено в самій постанові.
Разом з тим, ця ж сама сума в розмірі 657 996,88 грн. стягується у примусовому порядку у виконавчому провадженні 52202983, яке відкрите ще 13.09.2016 року з примусового виконання виконавчого листа №2-153/10, виданого 06.08.2010 року Лановецьким районним судом.
При цьому, у виконавчому провадженні 52202983 державним виконавцем постановою від 20.12.2019 року вже стягнуто виконавчий збір.
Позивач вказує, що прийнявши 15.12.2020 року постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №61605684, державний виконавець допустив подвійне стягнення виконавчого збору, фактично збільшивши його розмір до 20% від суми, яка підлягає стягненню, що суперечить положенням ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження». Крім того, як уже зазначалось, виконавче провадження №61605684 з виконання виконавчого листа №2-153/10, виданого 22.10.2019 року Лановецьким районним судом, було відкрито 23.03.2020 року, про що зазначено в самій постанові. З врахуванням вказаної обставини, а також вимог ч. 4 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження», постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №61605684 могла бути винесена 23.03.2020 року, тобто одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. позивач вважає, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору 15.12.2020 року здійснено з порушенням вимог ч. 4 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження». Позивач вважає, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору 15.12.2020 року здійснено з порушенням вимог ч. 4 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження», а тому і звернувся до суду першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, визначені статтею 287 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутись до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з частиною третьою статті 287 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
Правовідносини, які виникають під час виконання судових рішень та рішень інших органів регламентуються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин; Закон №1404-VIII).
Відповідно до ст.1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувана про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Відповідно до статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувана; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до статті 27 вказаного Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню.
Положеннями вказаної статті визначено виключний перелік підстав за яких виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведеного дає колегії підстави для висновку, що виконавчий збір стягується при відкритті виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору.
Згідно з статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права), боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Іншими заходами примусового характеру, що передбачені цим Законом, у разі виконання рішення немайнового характеру можуть бути заходи, які передбачені статтями 64-67 Закону.
Апеляційний суд наголошує, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Відтак, за своїм змістом виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до виконання рішення. Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що сума, яка підлягає примусовому стягненню згідно виконавчого листа №2-153/10 становить 657 996,88 грн. При цьому, виконавче провадження №61605684 з виконання вказаного виконавчого документу було відкрито 23.03.2020 року, про що зазначено в самій постанові. Разом тим, ця ж сама сума в розмірі 657 996,88 грн. стягується у примусовому порядку у виконавчому провадженні 52202983, яке відкрите ще 13.09.2016 року з примусового виконання виконавчого листа №2-153/10, виданого 06.08.2010 року Лановецьким районним судом. Разом з тим, у виконавчому провадженні 52202983 державним виконавцем постановою від 20.12.2019 року вже стягнуто виконавчий збір. Таким чином, прийнявши 15.12.2020 року постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №61605684, державний виконавець допустив подвійне стягнення виконавчого збору, фактично збільшивши його розмір до 20% від суми, яка підлягає стягненню, що суперечить положенням ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження».
З врахуванням вказаної обставини, а також вимог ч. 4 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження», колегія суддів вважає, що постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №61605684 могла бути винесена 23.03.2020 року, тобто одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Відтак, винесення постанови про стягнення виконавчого збору 15.12.2020 року здійснено з порушенням вимог ч. 4 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження».
Окрім того, згідно з пунктом 20 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувана виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувана суми. При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Разом з тим, у відповідності до положень ч. 3 ст. 40 Закону, у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно Закону № 1404-VIII виконавчий збір підлягає стягненню в порядку та розмірі, визначеному цим Законом, який встановлює право державного виконавця винести постанову про стягнення виконавчого збору лише після закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документа.
Вищенаведене свідчить про наявність правових підстав для визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Збаразького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Волянюк Т.І. від 15.12.2020 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №61605684 у розмірі 65 799,69 грн. з боржника ОСОБА_1 .
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18.04.2018 у справі № 761/11524/15-ц (провадження № 61-1788св17) та у постанові від 11.03.2020 р. у справі №2540/3203/18 (провадження № 11-445апп19).
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись 241, 243, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Шумського відділу Державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року у справі № 500/4771/22 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний