Справа № 640/22522/21 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М.
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
21 квітня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення шкоди, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач, МО України) в якому просив стягнути з відповідача на його користь 128 090, 50 грн., що складається з: 3% річних за несвоєчасну виплату - 29 064, 20 грн., інфляційних втрат у розмірі 49 026, 30 грн. та моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 78 048, 0945 грн., які складаються з: 49 026,30 грн. - інфляційні витрати; 29 021, 7949 грн. - 3 % річних за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційних скарг, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги МО України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2022 року на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, підставою звернення з даним позовом ОСОБА_1 до суду стала несвоєчасна виплата відповідачем одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленою йому ІІ групою інвалідності, згідно із Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що, на думку позивача, спричинило виникненню підстав для виплати інфляційних витрат та 3 % річних, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки виплата вказаної вище допомоги здійснена з порушенням встановлених строків, що призвело до знецінення належних йому коштів.
Так, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2020 року по справі № 640/21021/18, зокрема зобов'язано Міноборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку зі встановленням інвалідності ІІ групи, згідно із Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
21.09.2020 року МО України перерахував на картковий рахунок ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 311 100, 00 грн., а 11.12.2020року відповідач перерахував на картковий рахунок позивача одноразову грошову допомогу у розмірі 102 000, 00 грн.
18.01.2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до МО України, у якій висловив прохання виплатити йому 78 090, 50 грн. (29 064, 20 грн. - 3 % річних за несвоєчасну виплату) та 49 026, 30 грн. (інфляційні втрати) за невчасну виплату одноразової грошової допомоги.
Листом від 08.02.2021 року № 248/Г-69/2/10 Департамент фінансів МО України повідомив позивача про відсутність підстав для виплати йому інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись з вищевказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання інфляційних витрат та річних за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
Стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.
Судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2020 року по справі №640/21021/18, зобов'язано МО України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку зі встановленням інвалідності ІІ групи, згідно із Законом № 2011-XII та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 78 КАС України).
Тобто, вказаним судовим рішенням була визначена сума до стягнення на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку зі встановленням інвалідності ІІ групи, між тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані правовідносини не набули цивільного характеру, а сторони не отримали статусу «кредитора» та «боржника».
У свою чергу, статтею 16 Закону №2011-XII, у редакції чинній на момент виникнення правовідносин передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок №975.
Відповідно до абз. 2 пункту 3 Порядку №975 (у редакції чинній станом на момент звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги) у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, судовим рішенням по справі № 640/21021/18 встановлено порушення прав ОСОБА_1 , у зв'язку зі встановленням інвалідності ІІ групи, та протиправної невиплати одноразової грошової допомоги.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку, між сторонами не існувало грошового зобов'язання, відносини мали деліктний характер (не договірний), відповідно, порушення грошового зобов'язання відсутнє.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру:
- пенсії;
- стипендії;
- оплата праці (грошове забезпечення);
- суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування;
- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
- розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Соціальні виплати, що мають цільовий і разовий характер (допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію тощо), а також допомога у зв'язку з вагітністю і пологами індексації не підлягають. Підтримка купівельної спроможності провадиться шляхом підвищення розміру зазначених виплат.
Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що законодавцем чітко передбачено, що будь-яка допомога, яка має цільовий і разовий характер, не підлягає індексації.
У даному випадку, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2020 року по справі № 640/21021/18, зобов'язано МО України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку зі встановленням інвалідності ІІ групи, тобто вказана допомога має разовий характер, а тому не підлягає індексації.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року по справі № 686/21962/15-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 року по справі № 6-2759цс15 та від 02.03.2016 року по справі №6-2491цс15, і зазначила, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що в даному випадку, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки спірні правовідносини регулюються нормами спеціального закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
При прийнятті рішення колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити повністю.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2022 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення шкоди відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Л.О. Костюк
А.Г. Степанюк
Повний текст виготовлено 21.04.2023 року