Справа № 320/6818/22 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
21 квітня 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2022 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради щодо відмови позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради надати позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни встановленого законодавством зразка, відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у наданні статусу інваліда війни та видачі йому відповідного посвідчення на підставі поданих ним документів, які, на думку позивача, належним чином підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
У відзиві відповідачем зазначено, що відповідно до пункту дев'ятого частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» необхідними передумовами надання особі статусу інваліда війни є її залучення до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Однак, оскільки позивач не надав належних доказів залучення його до складу формувань Цивільної оборони, підстави для встановлення позивачеві статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни встановленого зразка у даному випадку відсутні.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що він має право на встановлення статусу «інваліда війни» та видачі відповідного посвідчення з огляду на наявні в матеріалах справи документи.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Київською облдержадміністрацією 30.11.2020, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році категорії 1.
Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 20.12.2019 № 7852, захворювання позивача виникло під впливом аварії на Чорнобильській АЕС.
За даними довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0086856, позивачу з 26.11.2019 встановлено першу групу інвалідності по причині захворювання пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відповідно до довідки обласної спеціалізованої МСЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії АВ № 0086856, позивачу з 26.11.2019 визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 90%.
12.03.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення їй статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення. Проте, листом від 19.03.2021 № 2701 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для встановлення їй статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни», посилаючись на відсутність документальних доказів на підтвердження безпосередньої участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2021, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2021, у справі №320/4523/21 у задоволенні позову було відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, суд виходив з того, що за даними експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 19.03.2021 № 2701, захворювання позивача пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Разом з тим, як вбачається з довідки Білоцерківського Агропромислового комбінату «Рось» від 24.11.1992 №1146, позивач під час аварії на Чорнобильській АЕС працював водієм в Білоцерківському спецавтопідприємстві РАПО та направлявся в зону відчуження село Володимирівка, Поліського району, Київської області, для проведення робіт по евакуації людей і майна з 18.05.1987 по 18.06.1987. Про це також свідчить і наказ №115 від 15.05.1987.
Суд зазначив, що позивач в період з 18.05.1987 по 18.06.1987 брав участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі наказу № 115 від 15.05.1987. Про це також свідчить і наявні в справі копії довідок Білоцерківського Агропромислового комбінату «Рось». Таким чином, документи, які позивач долучив до позовної заяви, підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності. Проте, позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували безпосередню його участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, обставини, встановлені судом у вищевказаному рішенні, визнаються судом преюдиціальними та не потребують повторного доказування.
В подальшому позивач повторно звернувся до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради із заявою від 10.02.2022 про встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, за результатом розгляду якої відповідач листом від 18.02.2022 №1687 повідомив, що умовами надання особі статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, згідно з пунктом 9 частиною другою статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є наявність інвалідності, отриманої внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, та підтвердження участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони.
У листі відповідач наголосив на тому, що для підтвердження участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони позивач має надати документи лінії Цивільної оборони щодо його залучення до складу вказаного формування під час ліквідації наслідків на ЧАЕС, однак такі документи надані не були.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому у нього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон №3551-ХІІ), який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 1803/1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі, і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також, при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
З матеріалів справи вбачається факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ.
При цьому, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), необхідно виконати умову щодо участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Верховний Суд у своїх постановах від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, від 20.12.2019 у справі №315/594/15-а, від 26.02.2020 у справі №377/196/17, від 27.04.2020 у справі №826/15761/17 неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків, і відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів звертає увагу, що експертний висновок №626 (а.с.17), експертний висновок №7852 від 20.12.2019 (а.с.25) підтверджують, що захворювання позивача пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Також колегія суддів звертає увагу на наявність довідок, що підтверджують занятість позивача на роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Колегія суддів звертає увагу, що зазначені довідки не є належним доказом участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, оскільки така інформація в них не відображена.
Враховуючи відсутність доказів залучення позивача саме до формування Цивільної оборони з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
При цьому таких доказів позивачем не надано під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі №620/3108/19, який має бути врахований судом у спірних правовідносинах.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів доходить висновку щодо правомірності відмови у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 21.04.2023.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна