Справа № 320/14406/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В.
21 квітня 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить визнати протравними дії Головного управління та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київські області від 16.02.2021 № 0036133-2403-1027, №0036134-2403-1027, № 0036137-2403-1027, № 0036139-2403-1027, № 0036140-2043-1027 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік на загальну суму 172 163,59 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскільки нерухоме майно, щодо якого відповідачем сформовано податкові зобов'язання спірними податковими повідомленнями-рішеннями, не є об'єктами оподаткування у розумінні вимог податкового законодавства, то такі рішення не відповідають критеріям правомірності та підлягають скасуванню. Також позивач зазначив, що відповідне нерухоме майно використовується позивачем у власній господарській діяльності для виробництва і випуску меблів та інших виробів відповідно до КВЕД.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають, оскільки винесені відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені податковим законодавством. При цьому зауважив, що позивач не довів обставин проведення виробничої діяльності у нежитлових будівлях, щодо яких визначено податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно (у тому числі, їх функціонального призначення), у зв'язку із чим у відповідача не було правових підстав для застосування пільг, передбачених абзацом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київські області від 16.02.2021 №0036133-2403-1027, № 0036134-2403-1027, № 0036137-2403-1027, № 0036139-2403-1027, № 0036140-2043-1027 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік на загальну суму 172 163,59 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовано приписи пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Позивачем не надано документів, щодо функціонального призначення нежитлових будівель, які перебувають у його власності.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 28.12.1999 (запис про державну реєстрацію в ЄДР № 2 353 017 0000 002321 від 31.01.2005) та перебуває на обліку, як платник податків, у Головному управлінні ДПС в Київській області (Білоцерківське управління), що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
За даними ЄДРПОУ, видами діяльності позивача, серед іншого, є: 28.96 Виробництво машин і устаткування для виготовлення пластмас і гуми; 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 31.02 Виробництво кухонних меблів; 31.09 Виробництво інших меблів (основний); 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво; 16.23 Виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 16.29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; 22.21 Виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас; 22.29 Виробництво інших виробів із пластмас; 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини; 25.12 Виробництво металевих дверей і вікон; 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах.
Позивачу на праві приватної власності належить:
- нежитлові будівлі, літ. «Д» - 1446,3 кв.м., «Є» - 40,9 кв.м., «З» - 920,7 кв.м., «К» - 920,7 кв.м., «У» - 148,3 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу від 04.04.2006, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Іванчишиною Л.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 2753; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.04.2006 №10300620);
- нежитлова будівля, літ. «Ж», площею 4,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу від 25.04.2007, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Іванчишиною Л.Г. та зареєстрований реєстрі за № 2991; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.05.2007 №14502599);
- нежитлова будівля, літ. «Т-7», площею 162,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (договір купівлі-продажу від 24.11.2006, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. та зареєстрований реєстрі за № 6194; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2006 №12670753);
- нежитлова будівля, літ. «Т-12», площею 172,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (договір купівлі-продажу від 24.11.2006 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. та зареєстрований реєстрі за №6195; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2006 №12670491);
- нежитлова будівля, літ. «Т-5», площею 161,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (договір купівлі-продажу від 24.11.2006 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. та зареєстрований реєстрі за №6193; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2006 №12670078).
Згідно з доводами позовної заяви вбачається, що вказане нерухоме майно використовуються позивачем для виробництва та випуску меблів та інших виробів відповідно до КВЕД.
Головним управлінням виписані податкові повідомлення-рішення від 16.02.2021:
№ 0036133-2403-1027, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (сплачуються фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості) за 2020 рік в сумі 150 529,49 грн;
№ 0036134-2403-1027, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (сплачуються фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості) за 2020 рік в сумі 177,51 грн;
№ 0036137-2403-1027, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (сплачуються фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості) за 2020 рік в сумі 6 983,35 грн;
№ 0036139-2403-1027, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (сплачуються фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості) за 2020 рік в сумі 7 459,58 грн;
№ 0036140-2043-1027, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (сплачуються фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості) за 2020 рік в сумі 7 013,66 грн.
Також, Головним управлінням сформовано податкову вимогу від 08.06.2021 № 0030637-1304-1027/304, якою позивача повідомлено, що станом на 07.06.2021 сума його податкового боргу становить 172 163,59 грн.
Не погоджуючись зі спірними рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби України (скарга від 28.06.2021).
Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 20.10.2021 № 9231/Б/990006010409, скарга позивача була залишена без задоволення, а спірні рішення без змін.
Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства є неправомірними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.
Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, згідно з положеннями пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Положеннями пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 вказаного Кодексу встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
За положеннями пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють з-поміж іншого будівлі промислові та склади (пп. «ґ»).
Згідно з п. 5.3 ст. 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
За приписами п. 30.2 ст. 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абз «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
При цьому, обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Поряд з цим, конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об'єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
При цьому, застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти наступних висновків.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» пп. 266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Таким чином, застосування абз «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Вищенаведений правовий висновок було сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.
У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.05.2018 (справа №806/2676/17), а саме в частині, що застосування абз «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та перебування у власності промислових підприємств.
Аналогічний висновок викладено у постанові від 24.07.2020 у справі № 500/90/19.
Отже, вирішуючи питання про наявність підстав для застосування до позивача пільг, передбачених абз. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, суд повинен встановити чи відносяться до будівель промисловості об'єкти нерухомості, що належать позивачу та чи використовував він їх у своїй підприємницькій діяльності.
Так, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до ДК 018-2000, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Колегія суддів звертає увагу, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Із матеріалів справи встановлено, що позивач займається підприємницькою діяльністю, у тому числі, основним видом діяльності - 31.09. Виробництво інших меблів, та іншими видами, зокрема: 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 31.02 Виробництво кухонних меблів, та є власником нежитлових будівель за адресами: Київська область, м. Біла Церква, вул. Січневого прориву, 88, а саме приміщень «Д», «Є», «Ж», «З», «К», «У» загальною площею 3476,9 кв.м.; Київська область, м. Біла Церква, вул. Гайок, 4-а, а саме приміщень «Т-5», «Т-7», «Т-12» загальною площею 495,6 кв.м.
Водночас, при віднесенні об'єктів нежитлової нерухомості позивача до об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, необхідно дотримуватись умов, визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, та враховувати рішення органів місцевого самоврядування в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також документи, які підтверджують право власності на таку нерухомість з урахуванням класифікаційних ознак і функціонального призначення об'єктів нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Разом із тим, на сьогодні, щоб отримати можливість застосувати звільнення від потрапляння в об'єкти оподаткування, варто підтвердити, що будівля промисловості відповідає таким ознакам: може бути класифікована у групі «Будівлі промисловості та склади» (код 125) ДК 018-2000; використовується протягом звітного (податкового) періоду за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010; не є зданою в оренду, лізинг, позичку іншим суб'єктам господарювання.
Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
До групи «Будівлі офісні» (код 122) належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств (код 1220).
Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належить клас «Будівлі промислові» (код 1251), який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу «Резервуари, силоси та склади» (код 1252) належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.
При цьому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457 прийнято Класифікацію видів економічної діяльності (далі - ДК 009:2010), секціями B-F КВЕД якої визначено наступні види економічної діяльності: В - добувна промисловість і розроблення кар'єрів; С - переробна промисловість; D - постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря; E - водопостачання; каналізація, поводження з відходами; F - будівництво.
У свою чергу секція «С» (переробна промисловість) КВЕД ДК 009:2010 включає в себе код 31- Виробництво меблів; 31.0- Виробництво меблів, у тому числі: 31.01 - Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 31.02 - Виробництво кухонних меблів; 31.03 - Виробництво матраців; 31.09 - Виробництво інших меблів.
Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що будівлі промисловості за ДК 018-2000, які використовуються у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Таким чином, відповідні нежитлові будівлі, які належать позивачеві на праві власності, у сукупності зі здійснюваними ним видати діяльності, відповідають наведеним ознакам «будівель промисловості», які не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту» є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Водночас, на думку колегії суддів, контролюючим органом не проаналізовано та не досліджено діяльність позивача та функціональне призначення будівель, які належить останньому на праві приватної власності, більш того, контролюючий орган не надав жодних доказів того, що будівлі, які є власністю позивача, використовується ним не за цільовим призначенням
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 у справі №320/4487/20, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2020, встановлено, що будівлі позивача є промисловими у розумінні чинного законодавства. Також судовим рішенням, що набрало законної сили встановлено, що контролюючим органом помилково віднесено належні позивачу нежитлові будівлі до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг зі сплати податку.
Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги доводи відповідача про те, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе лише, якщо промислова будівля належить промисловому підприємству (юридичній особі), оскільки вказана норма у взаємозв'язку з основоположним принципом єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України, а також принципу нейтральності оподаткування, встановленого підпунктом 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону, за умови використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкових повідомлень-рішень від 16.02.2021 № 0036133-2403-1027, №0036134-2403-1027, № 0036137-2403-1027, № 0036139-2403-1027, № 0036140-2043-1027, тому наявні підстави для їх скасування.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось позивачем в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 21.04.2023.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна