Справа № 580/2503/22 Суддя (судді) першої інстанції: Кульчицький С.О.
20 квітня 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Аліменка В.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 12.01.2022 №33-10/VIII «Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», яким позивачу відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер №7124986000:04:001:0918, та передачу її у власність;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким затвердити поданий позивачем проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер № 7124986000:04:001:0918, та передати її у власність позивача.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2022 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 12.01.2022 №33-10/VIII «Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», яким ОСОБА_1 відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7124986000:04:001:0918, зобов'язано Будищенську сільську раду Черкаської області затвердити поданий ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7124986000:04:001:0918. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що депутатів, які голосують за власним переконанням не можливо примусити прийняти рішення, а факт законності виготовлення позивачем проекту землеустрою є сумнівним.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила про необґрунтованість апеляційної скарги та наявності у відповідача відповідного обов'язку щодо прийняття законного рішення про затвердження проекту землеустрою.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що рішення суду першої інстанції ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, за правилом мовчазної згоди у відповідності вимог ст.123, п.3 ЗК України позивач уклала з ФОП ОСОБА_2 договір від 02.10.2017 №16-10 про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться у АДРЕСА_1 , про що 05.10.2017 повідомлено відповідача (а.с.19-21).
16.07.2020 позивач отримала висновок №90 Управління ЖКГ, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Черкаської районної державної адміністрації по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 , яким погоджено відведення вказаної земельної ділянки (а.с.30).
Вказаний проект (а.с.13-16) погоджено висновком ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 14.01.2021, у п.8-10 якого зазначено, що проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового господарських будівель і споруд ОСОБА_1 відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього норм і правовим актам. Зауваження відсутні. Проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1 погоджується. Строк дії висновку не обмежений (а.с.33).
20.01.2021 сформований витяг за №НВ-7115758292021 та присвоєно кадастровий номер земельної ділянки 7124986000:04:001:0918 з місцем розташування АДРЕСА_1 (а.с.34).
За наслідком звернення позивача із заявою від 03.02.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність листом від 12.03.2021 № 8 відповідач повідомив, що заява розглянута та обговорена на сесії Будищенської сільської ради 26.02.2021, однак депутати у винесеному питанні про затвердження проекту проголосували «проти».
Вказані дії відповідача оскаржені в судовому порядку та рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27.10.2021 у справі №580/6738/21, яке набрало законної сили 30.11.2021, визнано протиправною бездіяльність Будищенської сільської ради Черкаського району з розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.02.2021 (вх. №8 від 03.02.2021) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність позивачу земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянки), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7124986000:04:001:0918 та зобов'язано Будищенську сільську раду Черкаського району у встановленому законом порядку на сесії сільської ради повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 від 03.02.2021 (вх.№8 від 03.02.2021) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність позивачу земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянки), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7124986000:04:001:0918 та відповідно до вимог Земельного кодексу України прийняти обґрунтоване рішення про його затвердження чи про відмову в затвердженні, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні (а.с.36-38).
14.12.2021 Черкаським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 580/6738/21 про зобов'язання Будищенської сільської ради Черкаського району у встановленому законом порядку на сесії сільської ради повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 від 03.02.2021 (вх.№8 від 03.02.2021) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність позивачу земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянки), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7124986000:04:001:0918 та відповідно до вимог Земельного кодексу України прийняти обґрунтоване рішення про його затвердження чи про відмову в затвердженні, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Рішенням позачергової сесії Будищенської сільської ради від 12.01.2022 №33-10/VІІІ відмовлено позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з огляду на відсутність заяви позивача про повторний розгляд питання про затвердження проекту землеустрою та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність (а.с.11).
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність вказаної земельної ділянки.
За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, який є складовою земельного законодавства, що регулює суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності визначені статтею 116 ЗК України, абзацом першим частини першої, частиною другою якої встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
В свою чергу, за змістом ч.6, 7 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з ч.1-3 ст.123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, і якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Отже вказаною нормою закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, за умови завершення місячного строку вирішення питання надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та у випадку письмового повідомлення органу місцевого самоврядування про реалізацію такого права, що позивачем було дотримано.
В силу ч.9 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
В силу ч.15 ст.123 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою.
Таким чином, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути виключно його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що поданий позивачем проект землеустрою було належним чином погоджено та відповідачем не було встановлено його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а тому відповідач був зобов'язаний прийняти рішення про його затвердження та в нього були відсутні законні підстави для прийняття рішення про відмову в такому погодженні.
При цьому, підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер №7124986000:04:001:0918 в оскаржуваному рішенні визначено відсутність заяви позивача про повторний розгляд питання про затвердження проекту землеустрою та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність, однак вказані обставини не є законною підставою для прийняття рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою, а сама заява з відповідним проектом подавалися до відповідача 03.02.2021 та зареєстровані останнім за вх.№8, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Разом з тим, в оскаржуваному рішенні не наведено жодних визначених законодавством обставин, за яких відповідач був наділений повноваженнями на прийняття рішення про відмову в затвердженні поданого позивачем проекту землеустрою.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем за відсутності законодавчо визначених підстав, є необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Щодо тверджень апелянта про наявність у нього дискреційних повноважень із вирішенням питання про затвердження проекту землеустрою, колегія суддів зазначає наступне.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;
2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви (клопотання) позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення.
Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Нормами ЗК України визначений вичерпний перелік підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформленої заяви та додатків до неї.
Зобов'язання судом відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у його затвердженні, які передбачені законом.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження по затвердженню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову наданні дозволу, регламентовано ст.118, 123 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмовити в його наданні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Зазначена правова позиція щодо визначення повноважень дискреційними узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 24 грудня 2019 року у справі №823/59/17.
Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У цій справі відповідач відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність саме рішенням від 12.01.2022 №33-10/VIII.
Тобто відповідач вирішив клопотання позивача у формі, що відповідає вимогам законодавства.
В той же час, судом встановлено, що відповідач протиправно відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, при цьому, відповідач посилається на підстави, не передбачені Земельним кодексом України чи іншими законодавчими актами.
Відповідач зобов'язаний або затвердити проект землеустрою, або відмовити в його затвердженні з підстав, встановлених законом.
Зважаючи на встановлені обставини, у цьому випадку зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача, а є обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №320/5760/21, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Будь-яких доказів невідповідності поданого позивачем проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів матеріали справи не містять.
З огляду на зазначене, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині визнання протиправним оскаржуваного рішення Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області та зобов'язання відповідача затвердити поданий ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7124986000:04:001:0918.
При цьому, відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України, обов'язковість судового рішення є однією із основних засад судочинства.
Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частинами 2, 4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містить КАС України, зокрема, нормами ст.370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
З огляду на викладені норми, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на неможливість прийняття конкретного рішення депутатами сільської ради, оскільки органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що прямо визначено у ст.19 Конституції України.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, здійснюючи розподіл судових витрат шляхом стягнення їх за рахунок Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області суд першої інстанції діяв у відповідності до положень чинного законодавства.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови виготовлено 20 квітня 2023 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
В.О.Аліменко