Справа № 640/10944/20 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.
20 квітня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 128 480 859,89 гривень та пені у розмірі 1 063 821,40 гривень.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2022 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, про задоволення позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 24.02.2020 Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ (Річна Поштова), затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики № 42 від 10.02.2007.
Згідно цього звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 33951 осіб. Відповідно до нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1358 особа з інвалідністю, втім відповідачем працевлаштовано лише 961 особу з інвалідністю.
У зв'язку з невиконання відповідачем відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що становить 128480589,89 гривень, та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 1063821,40 гривень.
У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Колегія суддів при винесенні даної постанови виходить з наступного.
Основи соціальної захищеності та гарантії осіб з інвалідністю в Україні, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами врегульовані Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
Відповідно до абз. 1-2 ч. 1ст. 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у виявленні, усуненні перепон і бар'єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об'єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу, транспорту, інформації та зв'язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту.
З метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом (ч. 1ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").
Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (ч. 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").
Таким чином, законодавцем встановлений норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, в розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, і кожне підприємство, яке використовує найману працю, повинно дотримуватись такого нормативу.
При цьому, роботодавці самостійно здійснюють розрахунок кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу і забезпечують їх працевлаштування. Для забезпечення виконання нормативу роботодавці можуть здійснювати пошук осіб з інвалідністю на вакантні місця самостійно або звернутися за допомогою до територіального центру зайнятості. Норматив вважається виконаним, якщо у звітному році у роботодавця працює відповідна кількість осіб з інвалідністю за основним місцем роботи.
Відповідно до приписів ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Отже, з наведеного слідує, що роботодавці, в яких за основним місцем роботи працюють вісім і більше осіб, самостійно реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням.
Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, визначено постановою КМУ № 70 від 31.01.2007 (далі - Порядок № 70), якою встановлено процедуру реєстрації роботодавців у відділеннях Фонду.
Згідно із приписами Порядку № 70 датою реєстрації роботодавця у відділенні Фонду вважається дата подання ним документів, зазначених у п. 3 Порядку № 70, а у разі надсилання їх поштою - дата, зазначена на поштовому штемпелі.
Відділення Фонду протягом 10 робочих днів після реєстрації документів надсилає роботодавцеві рекомендованим листом повідомлення про його реєстрацію. Реєстрація роботодавців проводиться безоплатно.
Документи, надіслані або надані роботодавцем для проведення реєстрації, зберігаються у відділенні Фонду протягом трьох років після ліквідації або зміни місцезнаходження юридичної особи чи місця реєстрації проживання фізичної особи-підприємця.
Відповідно до п. 4 ч. 3ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42 затверджено форми звітності № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" (далі - наказ № 42).
Так, згідно із положеннями наказу № 42 про виконання нормативу із працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці мають відзвітувати до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації. Для цього вони подають або надсилають рекомендованим листом щороку до 1 березня Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10-ПІ.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до інформації, що міститься у звіті за формою № 10-ПІ за 2020 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 33951 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 961 особа.
Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", - становить 1358 осіб.
Згідно із приписами пунктів 3-5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.
Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточняється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку.
Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
З огляду на вищезазначене, звіт за формою №3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.
Статтею 18 Закону №875-XII передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Наявність обставин фактичних відмов роботодавця (відповідача) у працевлаштуванні осіб з інвалідністю позивачем документально не підтверджено та про існування таких суд не повідомлено.
Відповідальність за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю встановлена ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", частиною 1 якої встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів").
Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку (ч. 9 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів").
Відповідно до частини першої статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, згідно із якою обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, якщо жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства, а тому підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №823/1821/18, від 07.02.2018 у справі №П/811/693/17, від 14.02.2018 у справі №820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18.
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто, від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Наявні у справі матеріали свідчать про те, що ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" протягом 2019 року було подано до територіальних органів Державної служби зайнятості звітність за формою № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) - прибиральник.
Тобто, відповідач повідомляв орган Державної служби зайнятості про наявність вакансій, на які може бути працевлаштовано особу з інвалідністю.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві відповідача у 2019 році становив 1358 осіб і 961 вакансії з вказаної кількості відповідачем були заповнені (на них працевлаштовані інваліди), а щодо іншої кількості - 397 робочих місць відповідачем подано звіти за формою № 3-ПН до центрів зайнятості, однак інваліди для працевлаштування в ДП «НАЕК «Енергоатом» у вказаній кількості не звернулися.
Тобто, відповідачем належним чином та у повному обсязі виконано свій обов'язок щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, покладений на нього Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем до суду не надано та не доведено факту протиправного ухилення або протиправної відмови позивачем у працевлаштуванні на вакантні посади осіб з інвалідністю.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 Закону України Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.
З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: І.В. Федотов
Судді: Н.М. Єгорова
Є.О. Сорочко