Справа № 361/1062/22
Провадження № 2/361/1016/23
06.04.2023
(ЗАОЧНЕ)
06 квітня 2023 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Радзівіл А.Г.
за участю секретаря Лелека В.А.
представника позивача Шокурова Ю.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ”Санді Груп” про скасування наказів, стягнення не виплаченої заробітної плати та витрат на правову допомогу,
18 лютого 2022 року позивач звернувся до суду із позовом в якому просив:
- визнати причини пропуску строку для оскарження Наказів про притягнення до
матеріальної відповідальності поважними;
- поновити строк для оскарження Наказів про притягнення до матеріальної
відповідальності;
- визнати протизаконним та скасувати Наказ № 18 від 31.08.2020 року;
- визнати протизаконним та скасувати Наказ № 21 від 30.09.2020 року;
- визнати протизаконним та скасувати Наказ № 23 від 29.11.2020 року;
-стягнути з ТОВ "Санді Груп" на користь ОСОБА_1
заборгованість по заробітній платі в сумі 33 417, 50 грн. з врахуванням податків;
-стягнути з ТОВ "Санді Груп" на користь ОСОБА_1 витрати на
правову допомогу в розмірі 7200, 00 грн.
Свій позов обґрунтовував тим, що 07 серпня 2020 року позивач був прийнятий на посаду працівника закладу ресторанного господарства. Підставою для прийняття на посаду був Наказ СГ-15 від 06.08.2020 року.
15.02.2021 року позивач звільнився із займаної посади, про що у трудовій книжці було зроблено запис - Наказ СГ-02 від 15.02.2021 року.
За весь час роботи у відповідача, останній не сплачував заробітну плату, що стало
підставою для звільнення.
Відповідно до довідки Форма ОК -5, виданої Броварським відділом обслуговування
громадян ГУ ПФУ у Київській області, позивачу нараховувалась наступна заробітна плата:
серпень 2020 року - 3 840. 00 грн.; вересень 2020 року - 5050, 00 грн.; жовтень 2020 року - 5050, 00 грн.; Листопад 2020 року - 5 050, 00 грн.; грудень 2020 року - 5050,00 грн.; січень 2021 року - 6050, 00 грн..; лютий 2021 року - 3327, 50 грн.
Загальний розмір заробітної плати, яку було нараховано та не виплачено позивачу
становить 33 417, 50 грн.
В провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області знаходилась
цивільна справа № 361/4401/21. Під час розгляду справи ТОВ ?Санді Груп?, 11.01.2022 року
направило на адресу суду клопотання та копії документів, серед яких були наступні: наказ про прийняття на роботу від 07.08.2020 року, наказ про припинення трудового контракту від
15.02.2021 року, довідка № 1 від 05.01.2021 року про нараховану заробітну плату, акти
виконаних робіт від 10.08.2020 року, 21.08.2020 року, 08.09.2020 року, 09.11.2020 року,
26.11.2020 року, 30.11.2020 року; накази № 18 від 31.08.2020 року, № 21 від 30.09.2020 року,
№23 від 29.11.2020 року; витяги з сайту Приват 24; квитанції про перерахування коштів.
Під час ознайомлення з зазначеними копіями документів було встановлено, що із
заробітної плати позивача було відраховано кошти в розмірі 24 016, 16 грн.
Так, підставами для відрахування зазначених коштів із заробітної плати позивача, на
думку відповідача, було наявність вини у завданні матеріальної шкоди транспортним засобам.
Ознайомившись з копіями актів виконаних робіт за проведення ремонтних робіт
автомобіля МАТIZ 0.8 д.н.з. НОМЕР_1 , було встановлено, що ТОВ ?Санді Груп?
замовляло певний перелік робіт по ремонту зазначеного автомобіля.
Однак, в зазначених актах відсутнє підтвердження, що зазначений автомобіль є
власністю відповідача, або відповідач є законним користувачем, що давало би правові
підстави для стягнення будь-якої шкоди, завданої позивачем.
На підставі зазначених актів виконаних робіт, відповідач видав накази про притягнення позивача до матеріальної відповідальності.
Позивач вважає, що зазначені накази протизаконні, та є такими, що підлягають
скасуванню.
Так, для встановлення винних осіб і розміру завданої шкоди необхідно провести службове розслідування. Для цього відповідач повинен був видати наказ, яким уповноважує комісію на проведення розслідування. У наказі вказується склад комісії (посади та П.І.Б. членів комісії). Ця комісія повинна встановити винних осіб. У ході розслідування в матеріально відповідальних або інших можливих винних осіб повинно було бути узяті письмові пояснення. В разі, якщо позивач відмовився б їх дати, повинен був бути складений акт про відмову в наданні письмових пояснень за фактом завдання шкоди. На підставі проведеного розслідування комісія повинна була б зробити висновки про винуватість позивача у заподіянні шкоди та встановити розмір шкоди. Згідно зі ст. 135-3 КЗпП розмір заподіяної шкоди розраховується за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу за встановленими нормами.
Також, якщо розмір шкоди не перевищує середньомісячного заробітку, шкода
відшкодовується шляхом відрахувань із заробітної плати, про що видається окремий наказ.
Наказ потрібно прийняти не пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди. У разі проведення
інвентаризації днем виявлення шкоди вважатиметься день складення інвентаризаційних описів чи актів. Почати відрахування можна не раніше семи днів з моменту, коли працівника про них попередили. Зауважимо, що розмір відрахувань не може перевищувати 20 відсотків від кожної виплати. Якщо шкода перевищує цей розмір, вона має відшкодовуватися протягом декількох місяців.
Підсумовуючи викладене вище, є всі підстави вважати, що накази про притягнення
позивача до матеріальної відповідальності винесені з порушення вимог КЗпП України, та
є такими, що підлягають скасуванню.
Також, у своєму клопотанні відповідач зазначив про те, що позивачу були
враховані кошти в розмірі 5200, 05 грн. і що ці кошти були перераховані ніби то на
прохання позивача іншими фізичними особами.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що позивач надавав письмову згоду на перерахування належної йому заробітної плати шляхом перерахування від імені фізичних осіб, а тому перерахування коштів від фізичних осіб не підтверджує факт перерахування позивачеві заробітної плати, в розумінні Закону України ?Про оплату праці?.
22 лютого 2022 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. дану позовну заяву було залишено без руху та надано час для усунення недоліків.
06 червня 2022 року представник позивача ОСОБА_2 подав заяву про усунення недоліків.
07 червня 2022 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 20 жовтня 2022 року.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, пояснення надав аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача повторно в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши подані докази та проаналізувавши всі аргументи сторін, викладені у позовній заяві, встановив такі обставини і дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 07 серпня 2020 року позивач був прийнятий на посаду працівника закладу ресторанного господарства/водій авто, що підтверджується Наказом (розпорядження) СГ-15-0000000097 від 06.08.2020 року.
Відповідно до довідки №1 від 05.01.2022 року, виданої ТОВ ?Санді Груп? та довідки Форма ОК -5, виданої Броварським відділом обслуговування громадян ГУ ПФУ у Київській області, позивачу нараховувалась наступна заробітна плата: серпень 2020 року - 3840, 00 грн.; вересень 2020 року - 5050, 00 грн.; жовтень 2020 року - 5050, 00 грн.; листопад 2020 року - 5050, 00 грн.; грудень 2020 року - 5050, 00 грн.; січень 2021 року - 6050, 00 грн..; лютий 2021 року - 3327, 50 грн.
Загальний розмір заробітної плати, яку було нараховано та не виплачено позивачеві,
становить 33417, 50 грн.
Згідно наказу №18 від 31.08.2020 року, виданого на підставі акту інвентаризаційної комісії, службових записок працівників, акту виконаних робіт з ремонту ТЗ від 10.08.2020 року на суму 9392,42 грн., акту виконаних робіт з ремонту ТЗ від 21.08.2020 на суму 3236,44 грн., ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності з розмірі 12628,86 грн. та стягнут шкоду шляхом утримання її суми із заробітної плати ОСОБА_1 для повного покриття шкоди.
Відповідно наказу №21 від 30.09.2020 року, виданого на підставі акту інвентаризаційної комісії, службових записок працівників, акту виконаних робіт з ремонту ТЗ від 08.09.2020 року на суму 7917,38 грн., акту виконаних робіт з ремонту ТЗ від 21.09.2020 на суму 1487,88 грн., ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності з розмірі 9405,26 грн. та стягнуто шкоду шляхом утримання її суми із заробітної плати ОСОБА_1 для повного покриття шкоди.
Згідно наказу №23 від 29.11.2020 року, виданого на підставі акту інвентаризаційної комісії, службових записок працівників, акту виконаних робіт з ремонту ТЗ від 09.11.2020 року на суму 899,94 грн., акту виконаних робіт з ремонту ТЗ від 26.11.2020 на суму 816,90 грн., акту виконаних робіт з ремонту ТЗ від 30.11.2020 на суму 265,20 грн. ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності з розмірі 1165,14 грн. Стягнути шкоду шляхом утримання її суми із заробітної плати ОСОБА_1 для повного покриття шкоди.
15.02.2021 року позивач звільнився з займаної посади, що підтверджено Наказом (Розпорядження) СГ-02-0000000097 про припинення трудового договору (контракту) від 15.02.2021 року.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1, 2 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді (стаття 131 КЗпП України).
Згідно з пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.
Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (які досягли вісімнадцяти річного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 135-1 КЗпП України).
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України).
Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24 затверджено Перелік посад і робіт, що виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску) перевезення або застосування в процесі виробництва.
Договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва не зазначені, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.
Слід звернути увагу, що ст. 135-1 КЗпП України категорично формулює правило про припустимість укладення письмових договорів про повну матеріальну відповідальність лише із працівниками, що обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Якщо ж до трудових обов'язків працівників такі функції не входять, то укладення договору про повну матеріальну відповідальність суперечитиме закону.
Тому відповідно до ст. 135-1 КЗпП України договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може укладатися, якщо одночасно виконуються дві умови:
- наявність посади, яку працівник обіймає, або роботи, котру він виконує, у Переліку № 447;
- виконання обов'язків згідно з посадою, а також роботи за фахом має бути безпосередньо пов'язане зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням чи застосуванням у процесі виробництва довірених працівникові цінностей.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-16цс12, підстав відступити від зазначеного висновку судом не встановлено.
Судом встановлено, що відповідач не надав суду посадову інструкцію водія як таку, у зв'язку з чим суд не має можливості перевірити, які саме трудові обов'язки покладені на позивача. Суду не надано жодного доказу про те, що діями водія (позивача) спричинена товариству матеріальна шкода, яка потягла за собою необхідність ремонту автомобіля та заміні деталей.
Крім того, посада водія не включена до Переліку, в якому міститься лише посада експедитора із перевезення вантажів, та роботи з приймання та обробки для доставки (супроводу) вантажу, багажу, поштових відправлень та інших матеріальних і грошових цінностей, їх доставці (супроводу), видачі (здачі).
Аналогічний правовий висновок щодо невіднесення посади водія до Переліку та неможливості укладення із цією категорією працівників договору про повну матеріальну відповідальність викладений у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 303/3693/15-ц (провадження № 61-5969св18).
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не був ознайомлений із оскаржуваними наказами, про що немає відповідного підпису на них про його ознайомлення, а про накази він дізнався лише під час розгляду цивільної справи за № 361/4401/21, про що свідчить заява про ознайомлення із матеріалами справи зареєстрована 26.01.2022 року, суд дійшов висновку про поновлення ОСОБА_1 строку для оскарження наказів № 18 від 31.08.2020 року,№ 21 від 30.09.2020 року, № 23 від 29.11.2020 року про притягнення його до матеріальної відповідальності.
Таким чином враховуючи вищенаведене, оскаржені накази про притягнення позивача до матеріальної відповідальності підлягають скасуванню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України ?Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини? на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі ?Проніна проти України?, від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно дост. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно із ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Із матеріалів справи також вбачається, що між ОСОБА_1 та адвокатом Шокуровим Ю.Л. укладений договір про надання правової допомоги від 17.05.2021 року. Згідно договору та квитанції від 17.05.2021 року позивачем сплачено 7200 грн. витрат на правову допомогу.
Відповідно ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті впорядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Таким чином, враховуючи надані докази та вищезазначені вимоги, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі 7200 грн.
Відповідно ст. 141 ЦПК України слід стягнути з ТОВ ”Санді Груп” на користь держави судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп.
Керуючись ст. ст. 76 - 83, 263, 264, 265, 268, 280 ЦПК України, суд-
Позов задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк для оскарження наказів № 18 від 31.08.2020 року,№ 21 від 30.09.2020 року,№ 23 від 29.11.2020 року про притягнення його до матеріальної відповідальності.
Скасувати наказ № 18 від 31.08.2020 року генерального директора ТОВ ”Санді Груп” про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності.
Скасувати наказ № 21 від 30.09.2020 року генерального директора ТОВ ”Санді Груп” про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності.
скасувати наказ № 23 від 29.11.2020 рокугенерального директора ТОВ ”Санді Груп” про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності.
Стягнути з ТОВ "Санді Груп" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 33417, 50 грн. за період з серпня 2020 року по лютий 2021 року.
Стягнути з ТОВ "Санді Груп" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 7200, 00 грн. та судовий збір в розмірі 2977 грн. 00 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ”Санді Груп”на користь держави судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя Радзівіл А.Г.